11. Комунікаційна мета та соціальна ситуація як чинники спілкування.

Масова комунікація, як і будь-який вид спілкування, залежна від ситуації.

Комунікаційна ситуація є варіантом соціальної ситуації. Соціальна си-

туація має свої параметри: соціальний час, соціальний простір, соціальні ро-

лі.

Фактор часу. Залежність будь-якої дії, і зокрема мовної, від соціального

часу очевидна. У народній свідомості відбита ця залежність через можли-

вість/неможливість вибору тієї чи іншої теми, наприклад, від періоду дня чи

ночі або іншого часового періоду. Так, перед сном не можна згадувати чор-

та; коли квочка висиджує курчат, не можна у дворі говорити про смерть і

т. п. Якщо ж необхідність сказати є, то вдаються до евфемізмів.

Фактор простору. Соціальний простір також впливає на виконання, зо-

крема, мовних дій. У нас — за кордоном, тут — там, у місті — у селі і т. д.

— ось та просторова парадигма, від якої залежить тема, її розробка і т. п.

Фактор третьої особи. Третіми особами є соціальні ролі — це люди,

які мають певний соціальний статус, вік, рівень розвитку, певну психологію,

певний психофізіологічний стан у момент породження висловлювання або

його сприймання. Мовець враховує всі ці параметри соціальних ролей, вико-

нуючи в той же час свою соціальну роль.

Під упливом мотиву й соціальної ситуації формуються цілі дій, або комунікаційна мета – у комунікаційній ситуації формуються комунікаційні цілі (комунікацій-

ні завдання), які мають бути досягнутими комунікантом для задоволення по-

треби, що спонукала його до діяльності.

12. Роль смислу в організації процесу масового спілкування.

Масове спілкування, як і будь-який вид комунікації, за своєю природою є

формою соціальної взаємодії, пов’язаної з наданням інформаційних послуг

населенню, пропагуванням системи цінностей, агітуванням за новий спосіб

життя, вихованням дітей, просвітою народу, залученням до купівлі товарів і

послуг, виборів народних депутатів і т. д. Тобто масова комунікація — не

самоціль, вона лише форма, засіб досягнення суспільних цілей. Уявити собі,

що масовокомунікаційна індустрія існує тільки заради самої себе,— важко.

Вона завжди включена в “загальне суспільне виробництво” як необхідна

ланка задоволення суспільно важливих потреб. Оскільки майже всі види со-

ціальної взаємодії не можуть обійтися без комунікаційної участі в них заці-

кавлених сторін, то з високою вірогідністю можна стверджувати, що всі

суспільні процеси взаємодії між людьми в той же час, з точки зору форми

існування, є комунікаційними процесами, різновидом яких є масовокомуні-

каційний процес.

Кожна дія людини, викликана мотивом і підпорядкована меті, відповідно

має смисл, якщо ця мета зумовлена саме цим мотивом. Тобто смисл є відно-

шенням мети до мотиву, або дії до системи дій, яка визначена цим мотивом.

Якщо дія не має відношення до виконаних, виконуваних чи тих, які будуть

виконуватися, дій, то кажуть, що така дія не має смислу.

Аналізуючи мовлення людини, важливо збагнути смисл сказаного чи на-

писаного, тобто з’ясувати причину, стимул, мотив мовлення. Смисл мовлен-

ня (комунікаційний смисл) — це відношення комунікаційної мети до мотиву

діяльності. Так, розмова про безкорисливе ставлення до бідних має смисл —

творити добро.

Природно виникає запитання, а для чого професійному комунікантові з’я-

совувати смисл сказаного або написаного? Чи не простіше обмежуватися ви-

значенням мети?

Здебільшого так і відбувається, що мовець-професіонал постановкою ці-

лей для спілкування репрезентує ту сферу і той зміст діяльності, в якій він

перебуває. Визначення смислу в цій ситуації потрібне швидше для контролю

й аналізу доречності сказаного чи написаного або того, що буде сказано чи

написано. Коли ж мовлення планується на задану тему, випадкову для про-

фесійного мовця або нав’язану йому, визначення смислу є методом оцінки й

корекції змісту мовлення з погляду його доречності, доцільності, відповідно-

сті здоровому глузду. Якщо визначена або самим журналістом, або редакто-

ром комунікаційна мета не пов’язується явно з яким-небудь актуальним сус-

пільним мотивом і відповідно журналістська праця не має очевидного смис-

лу, то понад усе підготовлений матеріал буде або неадекватно сприйнятий і

зрозумілий, або взагалі відкинутий медіаспоживачем.

Дуже часто не мотивовані щодо своєї появи в медіа журналістські твори є

звичайним “замовленням” і виступають піарівським матеріалом, до того ж

чорним.