конспект логика

101

метафізичного розуміння науки як простої механічної суми готових істин.

М.Горький образно висловився, що науку слід показувати як майстерню, а

не як склад готових виробів. Народна мудрість твердить:<<Сказано – не доказано>>.

Доказовість є необхідною умовою успішного розвитку всіх наук і суспільної практики. Особиста переконаність у знаннях і поглядах людини є важливою рушійною силою її дій, вона обов'язково грунтується на достовірних знаннях. Видатні вчені наполегливо підкреслювали значення доказу в усіх галузях наук, у життєвій практиці. Будь-який доказ повинен мати реальну основу.

Сутність логічної аргументації полягає в тому, що строга обгрунтованість наукових положень, суджень або передбачень своїм фундаментом має факти і аргументи. В такому відношенні факт, з одного боку, є об'єктом пізнання, а з іншого – його основою. Строга доказовість істини становить аргументацію. Аргументи - це ті істинні судження, або їх сукупність, які не викликають сумніву і приводяться для підтвердження нового судження. В логічному методі пізнання аргументи виступають у формі посилок або основ доведення. Факт – основа методу пізнання.

Аргумент – поняття ширше, ніж факт, оскільки він може бути фактом і судженням, яке щось стверджує або заперчує. На аргументах будуються доведення і спростування.

Факти – повітря вченого. Без них він не може ні дихати(творити), ні злетіти(дати нове) в науці. Отже, науковий факт, володіючи великим теоретичним навантаженням, виступає відносно незалежним від теорії,

оскільки детермінується матеріальною дійсністю, не вимагає теоретичного пояснення і узагльнення. Факт – результат активного впливу суб'єкта на об'єкт пізнання.

Специфіка соціального пізнання визначається складністю всього суспільного життя, складністю фактів і аргументів як об'єктів пізнання і дослідження. В період культу особи і застійних процесів численні історичні та інші життєві реальні факти перекручувались, підтасовувались і лакувались, що призводило до спотворення істини. Багато вчених, в тому числі суспільствознавці і літератори, жорстоко поплатились за прозоливість своєї думки(Довженко, Вавілов,Сахаров...). Сучасна наука покликана ліквідувати <<білі>> і <<чорні>> плями, правдиво висвітлити реальні процеси, очиститися від фальсифікацій, суб'єктивістських

101

102

трактовок і авторитарного мислення.

Аргументацію слід розуміти як доказовість істини, теоретичних положень або спростування хибності якихось суджень. Це робить наші знання внутрішніми переконаннями. Отже, аргументація включає три моменти: доведення, спростування і переконання. Основою переконань є глибокі знання. Переконання випливають із доведення. Переконати означає,по-перше,дати наукові знання, погляди, уявлення про предмет чи явище дійсності; по-друге, науково їх обгрунтувати.

Аргументація буває двох видів: 1)логічна, в якій застосовуються знання логіки; 2)психологічна, яка стосується впливу на психологічний стан людини. Взаємозв'язок мыж ними полягаэ в тому, що доведення або спростування водночас впливають на розум і почуття людини. Інформація,

одержувана за допомогою органів чуттів, є безпосереднім способом доведення в процесі практичної діяльності людини.

8.2 Доведення і спростування.

Поняття <<доведення>> вживається в широкому і вузькому значеннях.

Широке розуміння доведення означає будь-яке обгрунтування. Воно включає встановлення факта, джерело інформації, логічну аргументацію,

фізичний чи хімичний експерименти, математичну доказовість тощо.

Доведення у вузькому розумінні стосується логічного процесу мислення,

що є предметом логіки. Доведення – це сукупність логічних прийомів обгрунтування істинності будь-якого судження за допомогою істинних і зв'язаних з ними суджень. Це процес мислення, в якому застосовуються відомі, вже доведені знання, щоб обгрунтувати нові.

Доведення переслідує дві основні мети: а)переконати в істинності судження, яке доводиться, пояснити його, розкрити суть; б)або перевірити судження, істинність якого наукою ще не встановлено. В ньому використовуються не лише ті твердження, що встановлені наукою, а й аксіоми і постулати як бездоказов, очевидні і загальновідомі положення,

які перевірені практикою і не викликають ніякого сумніву.

Довести те чи інше судження означає встановити його істинність.

Доведення здійснюється трьома основними шляхами: 1)висновок робиться із фактів; 2)висновок виводиться із достовірних знань або відомостей; 3)застосовуються логічні форми умовиводів. Отже, будь-яке доведення

102

103

обов'язково відбувається у формі мислення. Доведення не тотожне умовиводу тому, що здійснюється у складній формі поєднання різних за видом умовиводів, котрі становлять собою відповідний ланцюг, структуру міркування.

Структура доведення обов'язково включає три складові частини: тезу,

аргументи і демонстрацію. Тезу і аргументи іноді вважають матерією доведення, а демонстрацію – його формою.

Теза – судження, твердження або положення, істинність якого треба довести. Аргументи(основа,доказ,підстава)- це ті істинні судження, якими користуються при доведенні тези. Істинність тези доводиться за допомогою аргументів: фактів, законів, теорій, аксіом, постулатів,

визначень. Демонстрація – це форма доведення – логічне міркування, в

процесі якого з аргументів виводиться істинність тези. В ній відбувається зв'язок між тезою і аргументами, з яких необхідно робити висновок. Вона становить сукупність умовиводів, послідовний зв'язок суджень. За формою демонстрація повинна складатись із таких судженьі умовиводів, в яких дотримані всі правила і закони логіки.

Відоме положення марксизму <<Народ – творець історії>> як теза доводиться рядом аргументів, серед яких є такі: народ створює всі матеріальні блага суспільства, є творцем духовних цінностей, головною рушійною силою соціальних революцій, виражає своє ставлення до політики, бере участь в її формуванні, в сучасних умовах активно бореться за мир, проти ракетно-ядерної загрози, встановлює всі державні закони в своїх інтересах, виражає найповнішу демократію, висуває з свого середовища керівників та інших лідерів тощо. З цього ланцюга суджень обов'язково випливає висновок – теза.

Доведення буває прямим і непрямим. У прямому доведенні істинність тези безпосередньо випливає з аргументів. Наприклад:

Кожний закон природи має свою матеріальну оснсву.

Спадковість є законом природи.

Спадковість має свою матеріальну основу.

Відповідно до методу, яким здійснюється доведення, воно може бути у формі дедукції, індукції, аналогії. В наведеному вище прикладі мав місце

103

104

категоричний силогізм.

Непряме доведення – це доведення, в якому істинність тези визначається через доведення хибності суперечного їй судження(антитези). Тезі <<Народ – творець історії>> суперечить судження <<Народ не є творець історії>>. В чому хибність цієї антитези?

В тому, що історія свідчить протилежне. Ніяка видатна особа(цар, король,

фараон, полководець, вождь) не могла зупинити історичного процесу,

зберегти вічність тієї чи іншої формації, не могла нічого здійснити без опори на клас, на маси і завжди виражала інтереси певного класу чи мас населення. Наводяться інші аргументи.

У математиці ряд теорем доводяться від супротивного. Непряме доведення широко застосовується в кожній науці, дипломатії, судовій практиці.

Традиційна логіка аргументацію розглядає від мети і відповідно до цього вважає, що вона має два види: 1) доведення, доказ або захист; 2)

спростування. Якщо доказ(доведення) є обгрунтування істинності тези, то спростування – обгрунтування хибності тези.

Спростування – це логічна дія, в процесі якої встановлюється хибність тези або неспроможність доведення в цілому. Воно руйнує доведення шляхом встановлення хибності або необгрунтованості тези, яка формулюється. В ньому також розрізняють тезу, аргументи і демонстрацію. За способом міркування спростування бувають прямі і непрямі. Антитеза як суперечливе судження фігурує здебільшого в непрямих спростуваннях.

Основними видами спростування є: спростування тези,

спростування(критика) аргументів, спростування(виявлення неспроможності) демонстрації. Поряд з цим застосовуються спростування фактами; критика доведення; доводиться, що теза не випливає із наведених аргументів; самостійно формується нова теза, яка суперечить першій;

доводиться хибність самої тези, яка спростовується. Існує аксіоматичне правило: обгрунтування тези є обов'язком того, хто її висуває.

Спростування широко використовуються в ідеологічній та науково-

дослідницькій роботі, в дискусія, діалогах. Особливою формою спростування є контрпропаганда – ідеологічний вплив на свідомість людей з метою спростування хибної інформації. Пропаганда і контрпропаганда – єдність двох протилежностей: перша стверджує, друга заперечує.

104

105

8.3 Логічна структура аргументації.

Публічні виступи, наукові дослідження, різноманітні діалогі неодмінно включають доведення і спростування. Вони мають різні форми, вимагають суворого додержання законів і правил логічного мислення. Теорія аргументації розробила систему правил, які конкретизують загальнологічні положення відносно доведення і спростування та можливі при цьому помилки. Вони поділяються на три групи відповідно до структури доведення.

Правила щодо тези.

1.Теза повинна бути чітким, ясним і вазначеним судженням. Це правило конкретизує закон тотожності, його додержання виключає двозначність думки та інші помилки.

2.Теза повинна зберігати свою чіткість і визначеність протягом всього процесу міркування. Відповідно до законів тотожності і несуперечності забороняється підміняти тезу, застосовувати доведення

<<до публіки>> або <<до людини>>. <<До публіки>> - вплив на почуття людей, а не на їх розум, коли за рахунок емоцій допускаються логічні помилки. <<До людини>> - в такому <<доведенні>> опираються не на аргументи, а відбувається апеляція до позитивної або негативної характеристики людини, особистих її якостей, яка не доводить тези.

3. Теза не повинна містити суперечливих суджень. Така вимога конкретизує закон несуперечності і закон виключеного третього,

стосується системи суджень.

Правила щодо аргументів.

4.Аргументи в кожному доведенні або спростуванні повинні бути судженнями істинними, доведеними, безсумнівними. З хибних аргументів не можна зробити істинного висновку. Не можна користуватися необгрунтованими аргументами. Доведення не повинно вміщувати в собі <<порочного кола>>: <<Чому дитина німа?>> - Вона не може говорити, бо втратила мову.

5.Аргументи повинні бути судженнями, істинність яких визначена незалежно від тези. Помилка виникає тоді, коли порушується закон достатньої підстави, тобто використовуються аргументи, які вірні лише в певному відношенні.

Удоведенні і спрстуванні необхідно дотримуватись принципу міри:

105

106

<<Хто дуже багато доводить, той нічого не доводить>>, <<Хто доводить дуже мало, той нічого не доводить>>,<<Практика – нацсильніший аргумент>>.

6.Можливі помилки, коли висновок не випливає із аргументів.

Висновок обов'язково повинен логічно виводитись із аргументів.

Довгий час у шкільних підручниках з географії куляста форма Землі виводилась із аргументів про те, що при віддалені корабля на морі йогомачти ховаються за горизонтм поступово; при піднятті уверх горизонт поширюється; проміння Сонця при його заході не освітлюють вершин гір або високих дерев; здійснювались кругосвітні подорожі тощо. Вчений астроном Б.А.Воронцов-Вельямінов спростував таку аргументацію, з якої випливає висновок не про кулястість землі, а лише про те, що Земля має сферично криву поверхню і має обмеженність. Він запропонував інші аргументи: в будь-якому місці Землі горизонт має форму кола; дальність горизонту скрізь однакова; тінь Землі на Місяць – коло, бо це є проекція кулі.

Кожний науковий доказ повинен здійснюватись за принципом

<<до істини>>. Необхідно підбирати аргументи справді наукові;

достовірні, значимі, а саме доведення повинно бути строго логічним,

приводити до істини.

Правила щодо демонстрації.

7. Необхідно, щоб висновок із аргументів був тотожним судженням до тези, логічно випливав із аргументів за загальними правилами умовиводів. Істинність висновку – результат істинності аргументів, що пов'язані з тезою. В іншому разі виникає помилка, що має назву <<не випливає>>. Трапляються помилки <<поспішного узагальнення>>,<<почетверіння термінів>> тощо.

Класифікація цих правил дещо умовна в тому змісті, що деякі з них водночас стосуються тієї або іншої частини загальної структури аргументації. Слід враховувати певну модальність суджень – аргументів,

тобто те, що одне і те ж положення вірне за одних умов і хибне за інших,

наприклад, вода починає кипіти при температурі 100 0С лише за нормального тиску атмосфери. Аргументи, що використовуються в одному доказі як достовірні, в іншому можуть бути хибними.

Прикладне значення доведення і спростування полягає в їх широкому застосуванні в науці, навчанні та ідеологічній роботі. Жодна

106

107

дискусія без них не відбувається. Дискусія – обговорення будь-якого спірного питання на збора, мітингах, симпозіумах, наукових і полемічних зустрічах, в бесідах, сперечаннях та ін. Мета дискусії – встановити істину,

добитись певного переконання. Важливу роль відіграють кругозір і діапазон знань її учасників, логічна культура, наявність загальної політичної культури, вихованості, володіння ораторською майстерністю.

Береться до уваги те, що доведення і спростування повинні бути

<<делікатні за формою, сильними за змістом>>. Підвищення голосу не підвищує сили аргументів. Нікого не можна вводити в оману, нав'язувати комусь хибні думки. Пам'ятати, що життєві процеси суперечливі і неоднозначні. Істиною треба дорожити, боротись і відстоювати її.

8.4 Софізми і парадокси.

Помилки, хибні судження і умовиводи виникають непередбачено і свідомо, тобто внаслідок низьких знань і низької логічної культури або внаслідок свідомого і навмисного порушення логічних правил і законів.

Тому помилки в мисленні бувають двох видів: паралогізми і софізми.

Парлогізми(гр.- неправильне, помилкове міркування) – логічні помилки,

що виникають у мисленні внаслідок ненавмисного порушення вимог законів і правил мислення. Як ненавмисна помилка виникає неправильний силогізм. Це досить часто зустрічається серед населення, певної частини учнів і студентів.

Софізми(гр. – хитрість, вигадування) – помилки, що виникають у мисленні внаслідок навмисного порушення вимог законів і правил логіки.

Саме слово <<софізм>> споріднене з словом <<мудрість>>(гр.- софія) і

означає брехливу мудрість, навмисне побудований невірний силогізм.

Софістичні помилки можуть бути наслідком поверхового встановлення лише зовнішньої схожості явищ, штучного підтасування окремих фактів(суджень), підміни термінів, порушення правил умовиводів. Широко відомі типові софізми <<Брехун>>, <<Рогатий>>, <<Купа>>, <<Софізм Еватла>> та ін.

К.Маркс у <<Капіталі>> писав, що софістика буржуазії вміє краще від Протагора робити з білого чорне, а з чорного біле. Вона використовується паразитичними колами суспільства, розум яких загострений і загартований для того, щоб морочити людей софізмами.

107

108

В.І.Ленін зазначав, що софісти вдаються до фальсифікації для того, щоб приховати своє зрачення від революції. Подібне зустрічається у екстремістів і націоналістів, щоб засмакувати свою зраду соціалізму і вірність соціалістичній Батьківщині. Ідея американського глобального гемонізму, від якої ще не звільнилась значная частина ідеологів імпериалізму, сплетена з різноманітних софізмів.

Спорідненою формою хитромудрого мислення є електрика(гр.-

вибір). Вона становить змішування, механічний безпринциповий добір і поєднання різнозначних поглядів, теорій, суджень, напрямів і стилів, на основі чого конструюється невірна концепція або робиться невірний висновок. В.І.Ленін критикував ряд горе-теоретиків за підміну діалектики електикою і софістикою.

Більш складною формою вираження логічних суперечностей є парадокс (гр.- непослідовний) – логічно вмотивоване висловлювання, що суперечить <<здоровому глузду>> ( явній самоочевидності) і практиці. За його допомогою можна доводити як істинність, так і хибність деяких суджень, тобто обгрунтувати судження або його заперечити.

Парадокс є судження, що суперечить істині; він може мати формально правильне міркування, одноразово щось стверджувати або заперечувати. Парадокс <<купа>> полягає в різниці між купою і не купою.

Уявимо, що у нас є купа зерна. Відбираємо від неї зерно частинами і вона залишається купою. Якщо залишилось 100 зернин, відбираємо по одній зернині, то вона ще залишається купою, в якій кілька зернин, навіть

4,3,2...1 – теж купа. Виходить, що кількісни зміни не ведуть до якісних.

Ряд парадоксів відомі під назвою <<апорії Зенона>>, сформульовані щн в Стародавній Греції: <<Стріла>>, <<Ахілес>>, <<Дихотомія>>, <<Стадій>>.

Апорія (гр.- трудність, недоречність) розглядається як прблема, що важко вирішується і пов'язана з суперечностями дійсності і розумового аналізу. Подібно до парадокса <<купа>> апорія <<Дихотомія>>(поділ на два) полягає в тому, що раніше, ніж пройти весь шлях, рухоме тіло повинно пройти половину того шляху, а ще до того чверть і т.д. Оскільки процес такого поділу безконечний, то тіло взагалі не може почати рухатись, або, навпаки, не може його закінчити. Швидконогий бегун Ахіллес не може догнати черепахи, стріла не може рухатись і влучити в ціль...

108

109

В основі парадоксів, яких досить багато, лежать об'єктивно існуючі суперечності предметів і явищ дійсності, а також суперечності мислення,

які самі мають складну природу. Мислення потенційно несе в собі якийсь парадокс - <<абсурд>>, виникає внаслідок однобічності якоїсь думки,

ігнорування практики і діалектичного підходу до пояснення даного явища чи предмета. Математична логіка також дає змогу позбавитись багатозначного тлумачення понять, якими ми оперуємо.

Поряд з парадоксами і апоріями зустрічаються антиномії(гр.-

суперечність у законі). Антиномія – суперечливе міркування,

протилежність між двома висловлюваннями, що виключають одне одного,

але мають(можуть мати) правдоподібність. Таке міркування, хоч і має уявну логічну правильність і певну основу, але веде до суперечливих висновків. Антиномія поєднує суперечливі думки і свідчить про неможливість усунення суперечностей.

І.Кант(1724-1804) антиноміям надав філософської інтерпретації,

згідно з якою вони виникають у людському розумі при спробі уявляти світ як єдине ціле, виходячи з ідеї абсолютного і безумовного. Він вважав, що в нашому розумі виникають неминуючі суперечності як наслідок протиставлення тези і антитези. Кант розглядав чотири антиномії: світ конечний і безконечний, має початок і не має початку; речі складні і прості; в світі немає ніякої свободи, все має причину; сутність існує і не існує. Вірну трактовку антиноміям дав діалектичний матеріалізм,

розглядаючи їх як суперечності, що виражають процес розвитку дійсності і мислення. Квантова механіка, теорія множин розробили різноманітні способи розв'язання і пояснення параоксів і антиномій. Як бачимо, теорія аргументації є досить широкою, вона постійно розвивається і збагачується.

Контрольні запитання та вправи.

1.Визначити характер помилки в доведенні, коли замість того, щоб встановити, чи дана особа починала бійку першою, почнуть доводити, що вона у бійці участі не брала.

2.Встановіть помилку в доведенні:<<Ця тварина зебра, зебра бо вона смугаста>>.

3.a)відшукайте помилку в доведенні, <<Якщо число закінчується 0,

то воно ділиться на 5. Це число ділиться на 5, отже, воно закінчується 0>>;

б)у чому суть логічної та математичної помилки в такому доведенні: 16 - 36 = 25 – 45

109

110

16 – 36 + 201 = 25 – 45 + 201

42 -2*4*(9/2) + (9/2)2 = 5 – 2*5*(9/2)2

(4 – 9/2)2 = (5 – 9/2)2; 4 – 9/2 = 5 – 9/2; 4 = 5;

2*2=5 ?

в) <<Новий роман цього автора – високохудожній твір, оскількі всі інші його твори теж високохудожні>>. Яка логічна помилка припущена у такому міркуванні?

4.а) - Віддай мені бочку!

-Яку?

-Котру я тобі позичив.

-По-перше, я її не брав; по-друге, я її тобі віддав; по-третє, вона ще у тебе була розбитою.

б) – Що ви продаєте?

-Чорну смородину.

-А чому вона червона?

-Бо вона ще зелена.

в) – Де ви взяли корову? – Запитав суддя.

-Корову мені дала мати, яку в зв'язку з хворобою довелося

зарізати.

-Де ви поділи залізничі квітки?

-Залізничі квитки я порвала разом із сусідкою Марійкою...

...........................................................

- Що ви виявили у кімнаті під час обшуку?

Міліціонер: <<В кімнаті краденого м'яса, крім господарів – чоловіка, жінки та їх дітей – не виявлено>>.

ЛІТЕРАТУРА

1.Арутюнов В.Х. ,Мiшин В.М., Кирик Д.П. Логiка: Навч. Посiбник для економiстiв.-К.: КНЕУ, 2000

2.Бирюков Б.В. Жар холодных чисел и мафос бесстрастной логики:

формализация мышления от античности до эпохи кибернетики.-М.:

110