конспект логика

21

Арістотелем /384-322 рр. до н.е./, а четвертий Лейбніцем /І646-І7І6/.

Логічні закони сформулювались у результаті спостереження і пізнання навколишньої дійсності, "відкриття" загальних закономірностей її розвитку. Вони загальні, загальнолюдські, спільні для всіх людей, а тому не мають класового змісту. Інша справа - їх інтерпретація. Мате-

рiалісти виходять з того, що джерелом логічних форм і законів є мате-

рiальний світ, об"ективна реальність. Ідеалісти - навпаки. Вони розглядають закони мислення як внутрішньо притаманні мисленню самому по собi тобто незалежні від об"єктивної дійсності. На їхню думку,

закони мислення - це "апріорні" категорії свідомості /Кант/, продукт "сві-

тового духу", "абсолютної ідеї" /Гегель/, певні "принципи економії мислення" /Мах/, "інстинкти", "інтуїція" /інтуїтивність/, "суб'єктивні розрахунки зручності" /прагматисти/ тощо.

Наукова неспроможність метафізичної позиції щодо законів також стосується як їх сутності, походження, так і ролі. Вона полягав в то-му що всі закони формальної логіки здебільшого розглядались в ізоляції один від одного і як такі. котрі підміняють закони розвитку матеріальних предметів і явищ. Наприклад, у розумінні закону тотожності ігнорувалось те, що будь-який предмет, розвиваючись, вже не залишається самим собою.

Подібні думки стосувались інших законів. Однак слід сказати, що метафізики, зокрема, ХУП - ХУШ ст. спрямували увагу на пізнання дійсності і трактування її законів, хоч пізніше не зуміли це узагальнити,

зв"язати в єдине ціле. Гегель був одним із перших, хто почав діалектичне трактування законів мислення. Діалектико-мате-ріалістична інтерпретація законів логіки належить К.Марксу, Ф.Енгельсу і В. І.Леніну..

Закони, яким підлягає мислення, є своєрідним відбиттям дійсності в свідомості людей. Якщо закони мислення застосовуються правильно, то результат повинен відповідати дійсності.

Крім чотирьох основних законів, що традиційно вживаються, існують інші, не основні. Серед них можна назвати закони контрапозиції, оцінок,

норм, закони про зв"язки оціночних і нормативних тверджень тощо.

Наприклад, закон контрапозиції: якщо є перше, то є друге, отже,

якщо немає другого, то не було і першого. Поділ законів на основні і неосновні є умовним, не абсолютним, а відносним. Сучасна логіка стверджує, що законів мислення безліч, оскільки саме мислення багато-

гранне.

21

22

Проаналізуємо міркування: якщо йде дощ, то земля стає мокрою;

земля мокра, виходить йде або йшов дощ. Висновок невірний. Земля може бути мокрою і без дощу, її можна зробити мокрою, поливаючи із шланга.

Подібні хибні висновки зустрічаються відносно підвищеної темпе-

ратури у хворих людей. Але не в усіх хворих висока температура. Логіка витратила багато зусиль, щоб побудувати структури вірного мислення,

навчити людей розрізняти логічне від аналогічного, справжню мудрість від брехливої мудрості. З цієї точки зору брехня може бути істиною, несвідоме

- усвідомленим, беззмістовне - змістовним. "Брехунам вірити не можна".

Це істина.

Часто стверджують, що фізика вивчає світло, а не тінь. спектр, а не темноту. Логіка також вивчає істинне мислення, але не залишає без уваги критики хибного, добивається усвідомити "несвідомі" помилки, виявити конкретний зміст у абстрактній формі. Фізика також не обходиться без вивчення тіні, темноти, що також є результатом відображення тіл.

Істинним або хибним може бути тільки осмислене висловлювання.

2.2 Закон тотожності.

Він є логічним обгрунтуванням будь-якого твердження, вимагає чіткої визначеності думки: "В процесі певного міркування будь-яке поняття і судження повинні бути тотожними самим собі" /А є А; А =А/.

Кожна думка в процесі певного мислення і висловлювання повинна зберігати один і той же зміст, незалежно від того, скільки б разів вона не повторювалась. Забороняється підміняти один об"ект мислення іншим.

Можна вживати синоніми або тотожні поняття, але не допускати їх підміни без причини чи довільно змінювати зміст і обсяг поняття,

перескакувати з одного поняття на інше.

На перший погляд, закон тотожності очевидний, хоч в дійсності він досить важливий. Тотожність є рівність, збіг і схожість предметів, а також самого предмета самому собі. Але нема і не може бути двох абсолютно тотожних речей. Ще Гегель відмічав, що на одному дереві з тисяч листків не знайдете двох абсолютно тотожних. Так само будь – яка річ не залишається однаковою з часом. Все тече, все змінюється. Отже,

абсолютної тотожності не існує. Має місце адекватність,або відносна тотожність, наявність як певної відмінності, так і відповідності .

22

23

Із закону тотожності випливає, що не можна ототожнювати різні зазмістом думки, не можна тотожні судження вважати нетотожними. Буває коли люди, залежно від рівня логічної культури, життєвого досвіду чи професії в одне і те ж поняття або судження вкладають різний зміст.

У мисленні закон тотожності виступає як нормативне правило. Воно означає, що в процесі міркування забороняється один предмет або думку підміняти іншими, надавати їм різного значення. Діалектична логіка вимагає враховувати ті процеси та зміни, котрі відбуваються з предметом

.думки. Наприклад, ми слухаємо доповідь на тему: "Т.Г.Шевченко -

великий поет-революціонер". То ні в якому разі не можна Шевченка під-

міняти якоюсь іншою особою. Доповідач вільно оперує тотожними понят-

тями "Великий Кобзар", "автор "Кобзаря", іншими синонімами.

Відмічається, що Шевченко не зразу став поетом-революціонером, а

пройшов тернистий шлях життя і поступово сформувався як зрілий поет і художник.

В процесі мислення ми застосовуємо певне спрощення дійсності,

відповідну ідеалізацію і формалізацію.

У житті трапляється і таке. Майстер, ремонтуючи залізничну колію,

піднявши ломом важку рейку зі шпалою, наказав своєму учневі-помічни-

кові: "Бий по ребру!.." Той свого наставника ударив молотом по ребру...

Отже, кожний з учасників події допустив неточність, в поняття "ребро"

вклав різний зміст.

Закон тотожності має силу лише в розумовому процесі, відбиває однозначність думок у мисленні. На матеріальні відношення предметів, які змінюються, він не поширюється. Хоч він не є абсолютним, загальним законом дійсності, але не втрачає об"єктивності, обумовленості реальними властивостями навколишнього світу, його обмеженість у тому, що відбиває лише один бік природи речей, оперує тими поняттями, які вже є стійкими, сформованими, відображають відносну сталість предметів.

Діалектичний зміст закону тотожності полягає в тому, що він відбиває однозначність думок у процесі мислення, не заперечує розвитку думки, не стверджує, що предмети дійсності абсолютно тотожні і не змінюються, а

передбачає це. Багатовікова практика мислення довела, що цей закон відображає визначеність і чіткість думок, за допомогою яких відображається відносна сталість предметів і явищ. Самі ж поняття науки також змінюються, взаємопов'язані між собою, переходять одне в одне.

23

24

Отже, закон тотожності вимагає:

не вживати застарілих висловлювань і описових форм там, де є чітка сучасна термінологія;

вміло користуватись омонімами і синонімами;

речі називати своїми іменами;

у будь-якій полеміці чи дискусії чітко визначати предмет сперечання і поняття, які при цьому вживаються;

не допускати двозначних висловлювань, чітко формулювати думки,

відображати істину;

не допускати підміни понять, але брати до уваги ті зміни, які відбуваються з предметами, що відображаються поняттями.

2.3 Закон несуперечності.

Чіткість думки досягається не лише її однозначністю, а й правильним розрізненням, тобто тим, щоб не допускати суперечливих ознак одному і тому ж самому предмету. Арістотель з цього приводу писав: "Неможливо що-небудь разом стверджувати і заперечувати". Судження "Кама - притока Волги", "Кама - не є притокою Волги" суперечать одне одному.

Закон несуперечності формулюється так: "Два суперечливих судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні". Це означає, що два судження, з яких одне стверджує те, що друге заперечує, або навпаки, по відношенню до одного і того ж ' предмета в один і той же час, не можуть бути одноразово істинними.

Формула "А є А", "А не є А" становить логічну неспроможність су-

перечливої думки. Вона є основою будь-якого заперечення, вимагає по-

слідовності мислення та дій. У народі говорять: "Не можна хвалити і ганьбити водночас одне й те ж саме". В юридичній практиці цей закон виступає як принцип "Alibi" -"в іншому місці", за допомогою якого спростовуються підозрілі звинувачення в якихось вчинках чи злочинах. У

наукових дослідженнях і навчанні його додержанням забезпечується послідовність думки.

Довгий час у нашій літературі другий закон традиційно іменувався як

"закон суперечності". В дійсності ж він формулюється як "закон не-

суперечності", бо вимагає не допускати суперечності у міркуваннях. Адже Арістотель його називав законом, що забороняє суперечності мислення.

24

25

Він є сильним засобом у діалогах з опонентами, щоб відстояти правильну думку. М.Горький влучно зауважував, що "перепілок ловлять у житі, а

людей на суперечностях".

Закон несуперечності діє по відношенню до всіх несумісних, проти-

лежних і суперечливих суджень. Вимагає того, що два несумісних суджен-

ня не можуть одночасно бути істинними, одне з них неодмінно хибне. Це друге судження може бути істинним або хибним - залежно від першого. Із двох протилежних суджень також одне може бути істинним, друге -

хибним. Не можуть бути водночас істинними і два суперечливих судження: "Студент М. зобов'язаний складати іспити" і "Студент М. не зобов'язаний складати іспити".

В основі закону несуперечності лежать якісна визначеність речей і явищ, відносна стійкість їх ознак чи властивостей. Розрізняючи формально-логічні і діалектичні суперечності, слід мати на увазі, що цей закон відображає відносну стійкість дійсності, вимагає, щоб людське мислення не допускало суперечливих тверджень.

Зауважимо, що діалектичні суперечності - це суперечності живої Дi-

йсності, а формально-логічні - це суперечності заплутаного, невірного міркування, яке утруднює процес пізнання світу. Діалектичні супе-

речності, сутність яких розкриває закон єдності і боротьби протилежностей, є рушiйною силою розвитку, його імпульсом, причиною.

Поряд з цим закон несуперечності потребує діалектико-матеріаліс-

тичної інтерпретації. Вона вимагає того, щоб враховувати практику, живу дійсність. У науковій, політичній і художній літературі часто вживаються суперечливі ознаки дійсності, котрі уточняють думку, характеризують предмет.

Ты и убогая, ты и обильная,

Ты и могучая, ты и бессильная, Матушка Русь !

/Некрасов/

Можна привести ряд прикладів подібних суперечностей: "Речка дви-

жется и не движется", "Двері відкриті, двері прикриті, двері напівзакриті".

У традиційній формальній логіці суперечністю вважається твердження двох протилежних суджень про один і той же предмет, який береться в один і той же час і в одному і тому ж відношенні. Закон несупереч-ності заперечує суперечність, оголошує її помилкою, а тому вимагає

25

26

несуперечності, бо з суперечності можна зробити будь-який висновок.

Той, хто допускає суперечності, вводить у свої міркування хибні суд-

ження.

Класична, конструктивна та інтуїтивна логіка закон несуперечності визнають необмежено діючим. Це пояснюється тим, що тут діє принцип багатозначності, згідно з яким число значень істинності може бути конечним (більшим двох: так чи не так, істина чи не істина) і безконечним.

Класична двозначна логіка доповнюється багатозначними,Якщо в процесі пізнання ми не досягли істини або не змогли щось спростувати, то можемо користуватись невизначеними судженнями, припущеннями, версіями тощо.

Наявність різноманітних трактувань закону несуперечності в різних логічних системах свідчить не про його неспроможність, а про його важливість як одного з фундаментальних законів нашого мислення. Під-

тверджується розвиток логічної науки, її положення про те, що два суд-

ження не є логічно суперечливими, якщо в них відображені реальні су-

перечності самої дійсності.

2.4 Закон виключеного третього.

В ньому виявляється зв"язок між суперечливими судженнями. Він стверджує: "Із двох суперечливих суджень одне істинне, друге хибне,

третього бути не може"tertium non datur" - третього не дано: А V А / А або не А/.

Це означає, що дві суперечливі думки про один і той же предмет, який береться одночасно і в одному відношенні, не можуть бути одноразово ні істинними, ні хибними; одна з них істинна, друга хибна, третьої бути не може. Якщо одна думка стверджує те, що друга заперечує, то істинною буде одна з цих двох, а не якась інша третя.

Десна є притокою Дніпра.

Десна не є притокою Дніпра.

Це S є P, або не є Р , Цей закон забороняє говорити про щось середнє,

нібито Десна є трішки притокою Дніпра, а трішки не притокою. Він широко використовується в науці як основа дослідження, в політиці і дипломатії як засіб усунення половинчастих рішень, думок, положень тощо. Наприклад, мирне чи не мирне співіснування; за дружбу народів чи

26

27

проти неї; ця дія або прогресивна, або не прогресивна.

Закон виключеного третього відбиває той факт дійсності, коли в певний час між двома альтернативними можливими рішеннями, що взаємо-виключаються, треба робити вибір як між істиною і помилкою -

істину треба відмежувати від неправди. Якщо питання розглянуто всебічно, враховані всі можливості (альтернативи), то лише одна з них приймається як істинна. В мисленні абстрагуємось від проміжних інстанцій, домагаємось чітких положень. Але все ж таки цей закон, як принцип виключеного третього, абсолютизувати не можна, бо він несумісний з теорією розвитку.

У науковій та іншій практичній діяльності відбувається об'єднання закону несуперечності з законом виключеного третього. Насправді,

перший з них діє стосовно всіх несумісних суджень, в тому числі і су-

перечливих, а другий - лише суперечливих. В об"єднанні їх маємо твердження: два суперечливих судження не можуть бути разом істинними і не можуть бути разом хибними; одне з них необхідно істинне, друге необхідно хибне.

Якщо судження "Кожний інженер повинен мати вищу освіту" хибне,

судження "Деякі інженери не мають вищої освіти" істинне. Або "Жоден учитель нашого району не зв"язаний з сільським господарством" -хибне, то

"Деякі учителі нашого району зв"язанi з сільським господарством" -

істинне. Отже, закон виключеного третього не вказує, яке саме судження істинне чи хибне, а визначає напрям для знаходження істини.

Отже, діалектична логіка не заперечує закону формальної логіки, а йде далі, розглядає предмети в їх розвитку, зв"язках, змінах. У об"єктивній дійсності, поряд із стабільністю мають місце перехідні стани і періоди, не визначені моменти або процеси.

Закон виключеного третього піддавався критиці багатьма філософами.

Гегель про нього говорив з іронією так, що дух може бути зеленим i не зеленим, а тому, яке з цих тверджень є істинне чи хибне, невідомо, бо вони обидва беззмістовні. Тому цей закон стосується лише до осмислених висловлювань. Голландський математик Л.Брауер рішуче заперечував закон виключеного третього тому, що між твердженням і запереченням має місце третя можливість, яку виключити ніяк не можна. Вона виявляє себе при міркуваннях про безконечні множини об"ектів.

Важливо, що ще до Л.Брауера російський філософ-логік М.О.Васильєв

27

28

(І88О - І940) висловив сумнів щодо універсального застосування закону виключеного третього. Свої думки обґрунтовував тим, що цей закон обмежений, а тому не здатний діяти в світі необмежених речей і думок.

Надалі розвиток проблем цього закону привів до виникнення конструктивної логіки, котра вважає, що невірно переносити ряд логічних принципів, які застосовуються у міркуваннях про конечні множини, на галузь безмежних множин. Діалектична інтерпретація законів набула особливого значення.

СУТНІСТЬ закону виключеного третього полягає в тому, що він стоїть на сторожі визначеності й послідовності. У світоглядно-пiзнавальному аспекті він розширює кругозір в розумінні навколишньої дійсності,

утверджує правильну думку про її предмети і феномени. В методоло-

гічному аспекті не слід шукати примирення у взаємних логічно супе-

речливих судженнях, не допускати хитань або вагань там, де потрібно мати чіткий орієнтир, відрізняти істину від помилок і неправди.

2.5 Закон достатньоі пiдстави.

Згідно з його вимогами будь-яка конкретна думка не існує ізольовано від інших, а органічно поєднана з ними, знаходиться в логічному узгодженні як з попередніми, так і наступними міркуваннями і положеннями. "Будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обгрунтована".

Обгрунтування певної думки здійснюється на основі інших думок,

істинність яких доведена раніше, підтверджена практикою або очевидна,

загальновідома. Думка визнається істинною лише тоді, коли вона достатньо обгрунтована. Традиційно закон підкреслює потребу достатнього обгрунтування, підсилюючи його значимість. Підстава дає можливість зробити правильний висновок, побачити, як із неї випливає наслідок. Думка стає доказовою. Якщо ж думка, грунтується на дійсних фактах, вона буде також доказовою або обгрунтованою.

Логічна помилка виникає тоді, коли судження спирається на неперевірені або недоведені думки чи факти. В науці всі знання грунтуються на доведеннях. Логіка, як і будь-яка наука, - ворог необгрунтованих суджень, вимагає, щоб ніщо не брати на віру. Побутові та релігійні забобони необгрунтовані. Вони виникли на незнанні справжніх

28

29

причин тих чи інших тверджень. Адже забобони про "чорну кішку", "порожні відра" нехтують реальну причину якоїсь невдачі.

Варто уяснити, що логічна підстава не тотожня реальній причині.

Логічна підстава - це доведена попередньою практикою істинна думка, за допомогою якої ми обґрунтовуємо певне судження. Причина - це те явище,

що породжує інше. Наслідок - результат дії причини.

Закон достатньої підстави вимагає висловити вирішальну, найголов-

нішу, найбільш істотну, достатню підставу, відкинувши другорядні, меш значимі підстави. Відомий анекдот про короля, котрий прибув до фортеці та грізно запитав каноніра: "Чому не салютували з гармат на честь мого прибуття?" Переляканий к&нонір відповів: "На це є чотирнадцять причин". - "Які?" - запитав король. "По-перше, не було пороху" ... "Годі!" -

зупинив його король. Однієї цієї причини вистачає... Подібні причини іноді шукають, щоб обгрунтувати погані результати господарювання,

наявність негативних вчинків, неуспішності.

Всі хибні думки є необгрунтованими. До них належать марновірство,

помилки, софізми,еклектичні та догматичні твердження. Думка, яка виступає достатньою підставою, також повинна бути істинною. Переважна більшість наукових істин обгрунтовані доказами. Навіть очевидні істини,

аксіоми, постулати, "самі по собі зрозумілі", кожна наука завжди намагається довести, тобто добитися незаперечного їх усвідомлення з раніш доведеними чи встановленими твердженнями.

Не лише в науковій і педагогічній роботі, юридичній практиці, а й у художній літературі творчий процес здійснюється на основі аргументації,

вимагає обгрунтованого розвитку сюжету, поведінки персонажів,

дбайливого підбору переконливих фактів.

Традиційна логіка закон достатньої підстави виражає загальною формулою, "Якщо є В, то є, як його підстава, й А". Вона означає, що зазначений закон свідчить про зумовленість не тільки наших істинних думок, а й справжніх істинних /реальних/ фактів і подій. Не може бути жодного факту, не може статися жодної події, якщо вони не зумовлені іншими фактами і подіями, жодна думка не може бути істинною, якщо не-

має достатньої підстави для її істинності в інших істинних думках.

Істинною ж може бути лише та думка, яка адекватно відбиває реальні факти. Отже, закон достатньої підстави показує логічну обумовленість думки через вираження закономірної взаємної залежності явищ і предметів

29

30

об"єктивно'ї дійсності, є основою наукового обгрунтування.

2.6 Методологічна функція законів логіки.

Формально-логічні закони виконують ряд функцій, з яких основною є методологічна. Вона детермінує iншi пов"язана з тим, що логічні закони мають загальнолюдський характер, є універсальними, об"єктивними. Через це вони забезпечують фундаментальні ознаки і принципи правильного мислення:

визначеність - вимога чіткого визначення предмета думки чи пізнання,

забороняють підміняти його іншим поняттям чи судженням;

несуперечливість - не допускати суперечливих суджень про один і той же предмет в один і той же час, в одному і тому ж відношенні;

послідовність - потреба взаємозв'язку і взаємозалежності думок, їх суворої логічної узгодженості, субординації, підпорядкованості;

доказовість - вимога обгрунтованості будь-якого твердження, або заперечення, їх аргументації, що веде до переконання в істині або відкидання хибності в судженнях.

Зазначені риси зумовлюються основними законами мислення,

розкриваються з їх допомогою, забезпечуються їх додержанням. Закони правильного мислення - це провідні його принципи. Знання їх забезпечує чіткість і конкретність думок, принциповість у захисті своїх позицій,

відстоюванні наукових теорій і концепцій, їх доказовість; дисциплінує наше мислення, усну і писемну мову, роблячи її стилістично і логічно вірно побудованою.

Методологічна функція законів логічного мислення полягає також в тому, що ці закони е атрибутом людського міркування, його основою;

визначають нормативнi правила мислення; є необхідною умовою полеміки, доказовості, розвитку науки, людського пізнання. Якщо у мисленні чи мові людини виявлене порушення будь-якого закону логіки,

мають місце підтасовка чи підміна понять, формально-логічна суперечність, то таке мислення вважається неправильним, а судження, з

якого випливає суперечність або заперечення, заперечується і вважається хибним. Саме тому в дискусіях при спростуванні думок опонент часто використовує метод "Доведення до абсурду".

У навчально-виховному процесі закони і принципи правильного мислення застосовуються повсюдно. Без них не обходяться жодний

30