99. Провал державного перевороту 19-21 серпня 1991 року в срср та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року

Серпневий путч - спроба державного перевороту і його провал

червня 1990 р. I З'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларацію про державний суверенітет Росії. У ньому законодавчо закріплювався пріоритет республіканських законів над союзними. Першим президентом РФ став Б.М. Єльцин, віце президентом - А.В. Руцькой.6

Протягом 1990-1991 стався так званий «парад суверенітетів», під час якого всі союзні (зокрема РРФСР однією з перших) і з автономних республік прийняли Декларації про суверенітет, у яких заперечили пріоритет загальносоюзних законів над республіканськими, що початок «війну законів». Також вони вжито дії з контролю над місцевими економіками, включаючи відмови сплачувати податки в союзний і федеральний російський бюджети. Ці конфлікти перерізали чимало економічних зв'язку, що ще більше погіршило економічне становище у СРСР.

У квітні-травні 1991 р. У Ново-Огарьово (підмосковній резиденції Президента СРСР) відбулися переговори М.С. Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік в питанні про новому союзному договорі. Всі учасники переговорів підтримали б ідею створення оновленого Союзу, і підписання такого контракту. Його проект передбачав створення СоюзуСуверенныхкраїн (ССГ) як демократичної федерації рівноправних російських суверенних республік.Намечалисьзміни у структурі органів влади й управління, прийняття нової редакції Конституції, зміна виборчої системи. Підписання контракту не було призначене на 20 серпня 1991 р. Публікація і дискусія проекту нової союзної контракту поглибили розкол у суспільстві.

Прихильники Горбачова вбачали у цьому акті можливість зниження рівня конфронтації та профілактики загрози громадян війни у країні. «Демократична Росія» висунула ідею підписання тимчасового контракту терміном до один рік й уряд пропонує провести вибори у до Установчих зборів і йому влади на рішення питання про передачу системи та порядку формування загальносоюзних органів влади. Група вчених-суспільствознавців виступило з протестом проти проекту контракту. Противники нового контракту боялися, що демонтаж СРСР викликає розпад наявного народногосподарського комплексу, й поглиблення економічної кризи. Намагалися покласти край політиці реформування і зупинити руйнація країни.

У ніч на 19 серпня президент СРСР М.С. Горбачов було звільнено з влади. Група державотворців заявили про неможливості М.С. Горбачова - у зв'язку з станом здоров'я - виконувати президентські обов'язки.

У дивовижній країні вводилося надзвичайний стан терміном на 6 місяців, заборонялися мітинги і страйки. Було оголошено про розробку ГКЧП - Державного комітету з питань надзвичайному стану СРСР. У його складу ввійшло віце-президент Г.І.Янаев, прем'єр-міністр В.С. Павлов, голова КДБ В.А. Крючков, міністр оборониД.Т. Язов й інші представники владних структур. ГКЧП оголосив власної завданням подолання економічного і політичну кризу, міжнаціональної й громадянським конфронтації і ана.рхії. За цими словами стояла основне завдання: відновлення порядків, існували у СРСР до 1985 р.7

На початку 1991 р. консерватори спробували повернути втрачене. 4 січня було заборонено занадто радикальна телепередача «Погляд», яка збирала величезну аудиторію. У ніч на13 січня радянські війська штурмували телецентр у Вільнюсі вже. 20 січня о Ризі ЗМОП захопив будинок МВС. У обох випадках уникнути убитих і поранених. 25 січня документ про патрулюванні армією, і міліцією у містах, наступного дня КДБ одержало повноваження у боротьбі з економічною злочинністю. Демократична громадськість захвилювалася: в українських магазинах порожні полки, починається інфляція. А влада, схоже, замість економічних і полі-тичних реформ робить ставку на військовий стан.

Центром подій стала Москва. До міста ввели війська.Устанавливалсякомендантську годину.Отключенызвичайні програми телебачення. Навколо будинку російського уряду - Білого дому - почали згущуватися натовпу людей. Будувалися барикади. Широкі верстви населення, зокрема багатьох працівників партійного апарату, не надали підтримки членам ГКЧП.

Президент Росії Б.М. Єльцин закликав людей підтримати законно обрані влади. Діяння ГКЧП було розцінено їм, як антиконституційний переворот.Объявлялосьпро перехід до ведення російського президента усіх розміщених на місцевості республіки загальносоюзних органів виконавчої. 22 Августа члени ГКЧП заарештували.

Однією з указів Б.М. Єльцина припинялася діяльність КПРС. 23 Августа було покладено край її існуванню як правлячої держструктури. Дії 19-22 серпня наблизили розпад російського Союзу.

Прості радянські котрі мають допомогою ЗМІ зазнали зомбуванню із бокупсевдодемократов, із задоволеннямманипулировавшихгромадської думки.

Народ мовчав. Радянські люди раптом моментально забули про історичних завоюваннях соціалістичної цивілізації і, у тому, що вони були робота, дах над головою, що квартири отримали безплатно від радянської влади, що ні вмирали з голоду, а у тому, що й самі та його діти могли отримати безкоштовну освіту, користуватися безплатним медичним обслуговуванням, регулярно відвідувати кіно, театри, музеї та ін. Усе це вважалося тоді цілком очевидним, як дарові сили природи - сонце, повітря і вода.8

Звісно, по життєвому рівню населення ми відставали країн Заходу. Але ми відмінність, наприклад, від США будь-коли користувалися експлуатацією країн: не грабували їх ресурси, не перетворювали їх населення у дешеву робочої сили. По калорійності ж харчування ми були серед передових країн світу. 80% населення мешкали по окремих квартирах або у власних будинках у сільській місцевості. Поїздки ми до курорту чи з країні дозволили собі багато. Тепер це ми лише згадуємо.

Попри всі недоліки соціалізму, раніше які мали місце, народи СРСР було впевнені у майбутньому, знали, держава слід за в захисті їхніх інтересів. Дев'ятий серпневий вал сенс все: зруйнував Союз, уклав на лопатки всю економіку, увергнув в власний страх і злидні людей, поставив Росію (і країн СНД) залежить від Заходу, його подачок. Ось ціна, яку довелося заплатити народу за своє безмовність, за самоусунення від боротьби із буржуазною контрреволюцією зразка серпня 1991 р.

Невдача спроби державного перевороту продемонструвала нечуване зростання громадської свідомості і політичної зрілості народних мас. З радянським періодом в історії країни було покінчено.

Провал путчу мав катастрофічні наслідки для КПРС, реакційні кола якої і підняли заколот. КПРС перестала існувати. 30 серпня Президія Верховної Ради України заборонила діяльність Компартії України – складової частини КПРС.

Питання про долю СРСР та позиції союзних республік щодо цього значно посилило соціально-політичну напругу в суспільстві, в тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина виступила проти будь-яких поступок союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави.

У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники президента СРСР, які займали ключові посади в керівництві союзними структурами, ізолювали Горбачова на його кримській дачі й зробили спробу перебрати всю повноту влади до рук створеного ними Державного комітету з надзвичайного стану (російська абревіатура – ГКЧП). До складу цього комітету ввійшли, зокрема, віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем’єр-міністр СРСР В. Павлов, керівники силових відомств.

Проти заколотників рішуче й безкомпромісно виступив президент Росії Б. Єльцин, кваліфікувавши їхні дії як правореакційний антиконституційний заколот. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада в особі її голови Л. Кравчука, зайняло в ці дні аж занадто обережну вичікувальну позицію й не висловило навіть моральної підтримки Єльцину, який мужньо протистояв путчу. Щодо верхівки Компартії України, очолюваної С. Гуренком, більшості місцевих органів влади та партійних комітетів, то вони підтримали дії московських заколотників. Вимоги демократичної частини депутатського корпусу про необхідність скликання позачергового засідання Верховної Ради України були зігноровані.

Проте наступ неосталіністів наштовхнувся на опір мас, не був підтриманий він основною масою армії, а також військ КДБ і МВС, й вже на третій день зазнав поразки.

Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної ради УРСР. Найвищий законодавчий орган України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серпневого заколоту, прийняв Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги.

Верховна рада проголосила незалежність України як самостійної держави, правочинність на її території тільки українських законів. Одночасно з виборами президента, призначеними на 1 грудня, тепер мав відбутися референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. З метою упередження нових спроб військового перевороту Верховна Рада України визнавала необхідним створення власних збройних сил та національної гвардії. Раді міністрів доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування.

26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дій московських заколотників, прийняла указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України». 30 серпня, коли створена президією Верховної Ради спеціальна комісія беззаперечно довела участь партапарату у підготовці і здійсненню путчу, Л. Кравчук підписав указ «Про заборону діяльності Компартії України».

Прокомуністичні сили у Верховній Раді та за її межами розгорнули кампанію на захист компартії, мотивуючи свою позицію тим, що, по-перше, постанова від 30 серпня стосувалася Компартії України як республіканської організації і не означала того, що її члени без судового рішення можуть звинувачуватись в причетності до серпневого заколоту. По-друге, у відповідності до Постанови Верховної Ради від 14 травня 1993 р. громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, можуть утворювати свої партійні організації. Останнім рішенням, до речі, комуністи оперативно скористалися: вже в червні того ж року було утворено Комуністичну партію на чолі з П. Симоненком. Одначе й після цього спроби відмінити постанову від 30 серпня не припинялися.

Ще одна частина членів колишньої компартії України обрали дещо інший шлях: 26 жовтня 1991 р. вони оголосили про створення Соціалістичної партії України. Очолив її О. Мороз.

Після провалу путчу стало зрозумілим, що Радянський Союз як федерація існувати не здатний. Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності.

1 грудня 1991 р., коли відбулися референдум і вибори президента, – знаменна дата у багатостраждальній історії століттями позбавленого своєї державності українського народу. Більшість населення підтвердила українську незалежність, за неї проголосували 90% громадян. Першим президентом був обраний Л. Кравчук.

7 грудня того ж року у Біловезькій Пущі під Мінськом зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук). Без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов’язків Президента СРСР, вони провели переговори і наступного дня підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. 21 грудня в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалежних держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування.

Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років, стала фактом глобального значення.

Слід зауважити, однак, що своєрідною «платою» за поворот частини КПУ до ідеї незалежності стало збереження при владі номенклатури, котра навіть залучила до своїх лав деяких представників опозиції. Оскільки ж процес державотворення не супроводжувався реальними реформами, в перспективі це вело до певної дискредитації ідеї незалежності.