- •1. Історія україни як наука: предмет методологія джерела
- •3.Первіснообщинний лад на території україни
- •4.Трипільська культура на території україни
- •5.Державне об*єднання племен на землях сучасної україни: кіммерійці, скіфи, сармати
- •Кімерійці
- •Сармати
- •6.Античні міста-держави Північного причорномор*я. Грецька колонізація.
- •Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Зародження грецьких міст-держав
- •7.Східні слов*яни на території україни: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура
- •Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян
- •8. Утворення київської держави
- •1. Питання походження Русі
- •2. Утворення Київської держави
- •9. Захоплення києва олегом . Князювання ольги , ігоря, святослава зАхоплення києва
- •Ярослав Мудрий
- •Особливості розвитку культури Київської Русі
- •Історичне значення Київської Русі
- •13. Причини та наслідки феодальної роздробленості київської русі
- •14. Утворення гал.-вол. Князівства. Його політичний та суспільно-економічний розвиток. Данило галицький Утворення Галицько-Волинського князівства
- •4. Данило Галицький
- •15. Монгольська навала на укр.Землі, її наслідки
- •2.3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі
- •16. Основні етапи входження українських земель до складу литовського князівства
- •17. Кревська унія 1385 року
- •Наслідки Кревської унії для українських земель
- •18. Соціально-економічний розвиток українських земель у 15-16ст.
- •20. Виникнення, соціальна природа, життя укр. Козацтва
- •21. Козацтво у міжнародних відносинах
- •22. Становлення вищої освіти україни ( друга пол. 16ст – перша пол. 17 ст). Роль києво-могилянської академії у культурно –освітньому розвиткові українського народу
- •23. Люблінська унія та зміна політичного становища укр. Земель
- •24. Козацько-селянські повстання в кінці 16 першій пол. - 17 ст. В Україні
- •25. Утворення запорозької січі та її роль в історії українського народу
- •26. Національно-визвольна революція українського народу середини 17 ст. : причини, характер, рушійні сили
- •27. Воєнні дії 1648 – 1649 рр.???????????????
- •29. Битва під Берестечком. Білоцерківський мирний договір.
- •30. Б. Хмельницький – видатний політик і полководець, творець Української козацької держави
- •31. Переяславсько-московська угода 1654 р. Та її оцінка в історичній літературі.
- •32. Боротьба українського народу за політичну єдність і національнк державність після смерті б.Хмельницького.
- •33. Політичний розвиток Правобережної України у другій пол.. 17 ст.
- •35. Боротьба козацтва з турецько-татарською агресією на початку 17 ст. П. Сагайдачний.
- •36. Українські землі під владою речі посполитої (кінець 17 – середина 18 ст.)
- •37. Гетьман України і. Мазепа.
- •38. Конституція Пилипа Орлика – перша конституція України
- •40. Обмеження автономії України. Гетьмани і. Скоропадський, п. Полуботок, д. Апостол.
- •41. Остаточна ліквідація автономного статусу України у другій половині 18 ст.
- •42. Нова Січ ( 1734 – 1775)
- •43. Поділи Польщі на нове політико-територіальне розчленування України між Російською та Австрійською імперіями
- •44. Приєднання Росією Північного Причорномор*я. Заселення та господарський розвиток Південної України (18 ст.)
- •45. Повстання на правобережжі та Західній Україні у 18 ст. ( Коліївщина, опришки, гайдамаччина)
- •46. Адміністративно – територіальний стан українських земель у складі Російської та Австрійської імперій на початку 19 ст.
- •1. Українські землі у складі Російської імперії
- •47. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україна у першій половині 19 ст. Початок промислового перевороту.
- •48. Поширення української національної ідеї в 20-40-х рр. 19 ст. У Галичині. «Руська трійця».?????????????
- •50. Відродження української національної свідомості. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •51. Скасування кріпосного права. Особливості проведення реформи 1861р. В Україні
- •52. Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині 19ст.
- •53. Ліберальні реформи в Україні в 60-70-ті роки 19 ст.
- •55.Періодизація та основні етапи укр. Нац. Руху 19 ст. Створення і діяльність громад.
- •56. Особливості розвитку капіталізму в Україні (друга пол.19ст.)
- •57. Соціально-економічний розвиток України на початку 20ст. (1900 – 1917рр.)
- •58. Виникнення та діяльність політичних партій в Україні (90-ті роки 19ст.-1917р.)?????????????????????????
- •2. Створення політичних партій і громадсько-політичних організацій у Наддніпрянщині.
- •59. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства
- •60. Україна в роки революції 1905-1907рр.
- •58.2. Україна в період Першої світової війни (серпень 1914 –листопад 1918рр.)
- •59. 2. Лютнева революція в Росії 1917року. Піднесення національно-визвольного руху в Україні. Утворення уцр та її діяльність (березень-квітень 1917р.)
- •60.2. Проголошення автономії України. І та іі Універсали Центральної Ради.
- •61. 3 Універсал Центральної ради. Проголошення унр
- •62. Перша українсько-більшовицька війна ( грудень 1917 – березень 1918)???????????
- •63. Брестський договір і Україна. Прикінцевий період діяльності цр: причини її падіння
- •64. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Зовнішня і внутрішня політика гетьманату та причини його падіння.
- •65. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Створення та військові дії уга
- •66. Злука (об'єднання) українських земель (22 січня 1919 року) та її історичне значення
- •67. Відновлення унр. Директорія унр: її склад, внутрішня та зовнішня політика
- •68. 4 Універсал Центральної Ради й проголошення незалежної держави українського народу. Крути: трагізм української історії
- •69. Україна під владою більшовиків у 1919 році.????????
- •70. Економічна та політична криза в Україні на початку 1920-х рр. Голод 1921 – 1923-рр.
- •71. Україна в період нової економічної політики (1921 – 1928 рр.)
- •72. Участь урср в утворенні Радянського Союзу. Союзний договір від 30 грудня 1922р. Перша Конституція срср (січень 1924р.) та затвердження в травні 1925р. Нового тексту Конституції урср.
- •73. Соціально-економічне становище на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. 20 ст.
- •74. Західноукраїнський суспільно-політичний рух у 1920-1930-х рр. 20ст.
- •75.Сталінський терор в усрр наприкінці 1920-1930-х рр.
- •76. Радянська індустріалізація України (1928-1939рр.): суспільно-економічні наслідки
- •77. Колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.
- •78. Політика українізації (20-30-ті роки 20ст.) : суспільно-політичний зміст та наслідки
- •79. Культурне життя на українських землях у 1920-1930 рр.
- •80. Початок другої світової війни. Західна Україна під владою сталінського режиму
- •82. Фашистський окупаційний режим в Україні (1941 – 1942 рр.)
- •83. Партизанський, антифашистський та підпільний рух в Україні (1941 – 1944 рр.)
- •84. Оун – упа в роки Другої світової війни
- •1. Вступ
- •85. Визволення України від німецько-фашистських загарбників українських земель (1943 – 1944 рр.)
- •86. Внесок України в перемогу над фашизмом. Політичні, економічні та соціальні наслідки війни для українського народу
- •87. Українська рср у системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Створення оон і місце України у цьому процесі
- •88.Україна в період повоєнної відбудови (1945 – 1953 рр.)
- •89. Голод 1946 – 1947 рр. В Україні та його наслідки
- •90. Західноукраїнські землі у повоєнні роки ( 1945 - 1955 рр.)
- •91.Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956-1964 рр.)
- •92.Соціально-еконономічний розвиток урср у другій пол. 1950-х – першій пол. 1960-х
- •93. Дисидентський, правозахисний і національно-визвольний рух в Україні у 1960 – 1980-х рр.. 20 ст.
- •94. Соціально-економічний розвиток урср у 1964 – 1985 рр.
- •95. Наростання соціальних проблем в Україні (1985 – 1991 рр.)
- •96. Загострення екологічних проблем в Україні з другої пол. 20ст. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •97. Становлення багатопартійної системи в Україні ( кінець 1980-х – перша пол. 1990-х рр.)
- •2. Виникнення багатопартійності в Україні
- •98. Україна на шляху до незалежності (1990 – 1991 рр.) «Декларація про державний суверенітет України» ( 16 липня 1990 р.) та її значення.
- •99. Провал державного перевороту 19-21 серпня 1991 року в срср та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року
- •100. Конституція України. Основний Закон держави (28 червня 1996 р.)
- •101. Зовнішня політика України в добу незалежності
- •102. Національно-культурний розвиток українського народу на сучасному етапі
- •103. Соціально-економічний розвиток України в добу незалежності
- •104. Президентські вибори 2010 року????
- •105. Вибори до Верховної Влади України 2012 року
52. Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині 19ст.
Російський царизм ніколи не відзначався великою любов'ю до України, а у другій половині XIX століття утиски українства ще посилилися. Оскільки цементуюча сила української, як і будь-якої нації була рідна мова, то саме проти неї були спрямовані основні зусилля – посилилася русифікація корінного населення. Українська мова була заборонена в усіх навчально-освітніх та державних установах. Більшість міського населення, особливо чиновництво, зреклася батьківської мови. Проте серед частини освіченої еліти були поширені патріотичні ідеї – наприкінці 60-х pp. дещо пожвавився національний рух. Починає виходити журнал «Основа» (1861-1862 pp.), створюються гуртки хлопоманів, громадівців. Це викликало однозначно негативну реакцію царизму – 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев видав циркуляр про заборону українських наукових, релігійних, педагогічних публікацій, а навчання українською мовою визначалося як політична пропаганда ідей, «загибельних для Малоросії». Друкувати українською «говіркою» дозволялося тільки художні твори.
В середині 70-х pp. у Петербурзі створено таємну урядову комісію з метою вироблення ефективних заходів боротьби проти українства. Через рік роботи комісія дійшла висновку, що «допустити окрему літературу простонародним українським наріччям означало б покласти тривкий грунт для переконання у можливості відокремлення, хоча б у далекому майбутньому, України від Росії». Тому в травні 1876 р. в Емсі (Німеччина), де цар Олександр II перебував на лікуванні, було підписано указ, за яким заборонялося ввезення до України книг, надрукованих українською мовою, використання української мови на сцені, закрито газету «Київський телеграф», що знаходилася в руках громадівців, заборонено викладання українською мовою, вилучено із шкільних бібліотек книжки, написані українською мовою або українофілами, замінено вчителів-українофілів на росіян, заборонено діяльність громад. Тільки за спеціальним дозволом Головного управління в справах друку можна було користуватися українськими книжками. Заборонено було й використання слова «Україна», яке скрізь замінювалося на «Малоросія».
У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії наприкін. ХVІІІ ст. було остаточно впроваджено та зміцнене царську владу на Лівобережжі та Слобожанщині. Нові зміни політичного ладу на частині українських земель, підпорядкованих Польщі, відбулися після другого і третього поділів Речі Посполитої. До Російської держави увійшли Київщина, Брацлавщина, Східна Волинь і частина
Білорусі, а потім і Західна Волинь. Чергова війна з Османською імперією дала Росії у 1812 р. Бессарабію. Після Віденського конгресу 1815 р. до Російської імперії перейшло Царство Польське, а в його складі Холмщина, Підляшшя, Надсяння. Таким чином, більшість українських земель опинилася під владою імперії Романових.
Самодержавство керувалося у національній політиці загальним принципом матеріальної і духовної зверхності панівної нації над підкореною. Втілювалася у життя т.зв. теорія офіційної народності міністра освіти графа С. Уварова, яка ґрунтувалася на тріаді "православ'я, самодержавство, народність", що стала символом реакційного напряму внутрішньої політики царату щодо розвитку української культури.
Не дивно, що після ліквідації автономії в Україні посилилася офіційна русифікаторська політика. Передусім із навчальних закладів, адміністративних установ, судів витіснялася українська мова як одна з основоположних національних ознак, Ефективним знаряддям русифікації була православна церква. Болючим ударом для національної справи стало перетворення Києво-Могилянської академії на вузькофаховий релігійний заклад.
Щоб придушити будь-які спроби невдоволення, царат утримував в Україні велику армію, що налічувала 100 тис. осіб. її численні підрозділи стояли повсюдно, вимагаючи від населення виконання обтяжливих повинностей. Найстрашнішою військовою повинністю була рекрутчина — система примусового набору до армії. Через нелюдську муштру й часті війни рекрутчину вважали рівносильною смертному вироку.
Царат усіляко зміцнював в Україні кріпосницький лад. Спираючись на російських поміщиків, яким були роздані в Україні великі земельні володіння, він охороняв також станові привілеї українських і польських поміщиків.
Українські селяни поділялися на кілька груп, які різнилися ступенем особистої залежності, розміром і характером повинностей, площею наділу тощо. Основними групами в дореформений період були поміщицькі та державні селяни. Панщина, що охоплювала в Україні майже 99 % загальної кількості поміщицьких селян, становила 3 дні на тиждень, але уряд не контролював дії поміщиків і вони збільшували тривалість селянських робіт та розмір податків на власний розсуд.
Сільськогосподарське виробництво в цілому було відсталим, екстенсивним. Лише частина поміщиків, особливо на Півдні України, намагаючись впровадити у своїх маєтках поліпшені способи землеробства, застосовувала машини та новітній інвентар. Вирощували зернові, в основному пшеницю, цукрові буряки, коноплі, тютюн, льон та інші культури, які надходили на внутрішній і зовнішній ринки.
Поряд з товарним землеробством поміщики розвивали торгове тваринництво. Розводили дедалі більше коней, великої рогатої худоби, овець, зокрема тонкорунних.
Один із найважливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системи і формування індустріального суспільства у першій пол. XIX ст. — дальший розвиток промисловості. Відбувався початковий етап промислового перевороту. Засновували машинобудівні заводи, що постачали промисловості та сільському господарству машини, робочі механізми, вдосконалені знаряддя, а також парові двигуни. Поширеними галузями промисловості дореформеного періоду були горілчана, цукрова, суконна. Розвивалася металургійна і кам'яновугільна промисловість.
Зі зростанням промисловості зароджувалося робітництво. Неухильно збільшувалася кількість вільнонайманих робітників, частка яких у 1861 р. становила 54 %.
Розвиток промисловості та сільського господарства сприяв розвиткові внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Реалізацію і купівлю товарів здійснювали через мережу ярмарків та базарів. Важливу роль у торгівлі відігравали купці, більшість з яких становили росіяни.
Загалом економічний розвиток України порівняно з Росією відбувався повільніше. Причиною цього була колоніальна політика царського уряду, який вважав Україну ринком збуту для російської промисловості й перешкоджав вільному розвитку її продуктивних сил.
У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення індустріального укладу загострювалися соціальні суперечності, посилювалась антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги цареві й урядовим установам, відмова відбувати панщину та інші повинності, непокора поміщикам і царським властям, підпали панських маєтків, розправа над поміщиками, управителями та прикажчиками, втечі в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. За неповними даними, у 1797—1825 рр. в Україні відбулося 103 виступи кріпаків..
Особливо гострого характеру набув селянський анти-поміщицький рух першої третини XIX ст. на Поділлі, що охопив і деякі повіти Волині та Київщини під проводом Устима Кармелюка, ім'я якого ще за життя стало легендарним. Повстанці нападали на поміщицькі маєтки, захоплювали там майно і худобу і роздавали бідноті.
На першу пол. XIX ст. припадає ряд робітничих виступів. Найвідомішими були виступи робітників-кріпаків Писарівської суконної мануфактури на Харківщині в 1817 р., робітників казенного Луганського заводу в 1818 і 1820 рр., робітників-кріпаків Машинської суконної мануфактури на Чернігівщині в 1823 р. Значним розмахом і гостротою характеризувалося т.зв. холерне повстання в червні 1830 р. у Севастополі. Протягом 1817—1835 рр. рішуче боролися проти утисків царської адміністрації приписні селяни і робітники Луганського ливарного заводу.
Всі ці виступи робітників разом із селянським рухом, що рік у рік зростав, завдавали відчутних ударів феодально-кріпосницькому ладові, розхитували його основи, прискорювали неминуче падіння кріпосного права.
Колонізаторська політика російського царату не змогла вбити національну свідомість українського народу. Українство з жалем згадувало козацьку славу, державність, нарікало на скасування колишніх прав і свобод. Деякі сміливці шукали шляхів виходу з такого підневільного становища.
НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО
ЦАРИЗМУ ЩОДО УКРАЇНИ
Незважаючи на переслідування й утиски з боку царського уряду, український національний рух наприкінці 60-х років продовжував розвиватися. У Петербурзі створюється і працює українська «Громада» за участю М. Костомарова, В. Білозерського, Т. Шевченка, П. Куліша, виходить перший український журнал «Основа». Студенти, молода інтелігенція Києва також організовують громади, недільні школи для неписьменних. Національний рух поширювався й на Полтавщині, Чернігівщині, Харківщині, Одещині. У другій половині XIX ст. він був відомий під назвою українофільства.
Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Малоросійською «говіркою» дозволялося друкувати лише художні твори. Громади були розпущені. Припинив своє існування часопис «Основа».
Валуєвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові українського національного руху. Лише на початку 70-х років унаслідок деякого послаблення цензури В. Антонович зі своїми однодумцями відновлює роботу громад, створивши «Стару громаду». Придбавши російськомовну газету «Киевский телеграф», члени громади перетворюють її на свій друкований орган. Через своїх симпатиків у Галичині громадівці почали використовувати й україномовну пресу, зокрема часопис «Правда». З їхньої ініціативи у Львові було створено Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка. Важливою подією стало заснування 1873 р. в Києві відділу Російського географічного товариства. Невдовзі, однак, переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських книжок, використання української мови, викладання її у початковій школі, заборонив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеціальному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м. Емс (Німеччина).
Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культурницької діяльності в умовах самодержавства. Особливо негативно це вплинуло на М. Костомарова. В. Антонович і П. Житецький продовжували шукати компромісні варіанти підтримання українського руху. Б. Грінченко і О. Кониський стояли на позиціях радикальних реформ та боротьби з царатом, проте в них не було конкретної програми дій.
Перейшовши на нелегальне становище, громадівці намагалися використати будь-які можливості для розвитку національного руху, в тому числі шляхом відкриття своїх представництв за кордоном. Саме з цією метою до Швейцарії відбув М. Драгоманов. У Женеві він створив гурток у складі С. Подолинського, М. Зібера, Д. Вовка, до яких згодом приєдналися Я. Шульгин та М. Павлик. На кошти київської організації він починає видавати часопис «Громада». Але оскільки це видання дедалі більше схилялося до соціального радикалізму, київська громада, яка неухильно дотримувалася культурно-освітньої орієнтації, з 1886 р. відмовилася фінансувати його.
Таким чином, національна політика царського уряду в другій половині XIX ст. продовжувала в цілому залишатися реакційною, зокрема антиукраїнською за своєю спрямованістю. Однак вона була неспроможна знищити в українському народі прагнення до самовизначення, до вільного соціального та національного розвитку. Попри політичну реакцію, переслідування, заборони й заслання в українському суспільстві визрівали нові ідеї, насамперед у середовищі передової інтелігенції, яка мріяла про визволення української нації.