1. Проголошення незалежності і соціально-економічний розвиток Украïни.

Подіï, які відбулися в 1991 році, є предметом пильноï уваги дослідників: істориків, політологів, соціологів і філософів. Науковий аналіз історичних процесів кінця 80-х – початку 90-х років переконав деяких вчених у тому, що це була антикомуністична революція, яка здійснювалася компартійно-радянською номенклатурою. (Див. С.Кульчицький. Нотатки про украïнські революціï. – К., 2001). Отже, є сенс кваліфікувати проголошення незалежності Украïни і наступне перетворення, як “номенклатурну революцію”. Стає зрозумілим той статус і вплив колишніх партійних і господарських керівників, що вони мають у сучасній Украïні. (Л. Кравчук, Л.Кучма). Аналогічний стан є характерним для більшоï частини пострадянського простору (Росія, Грузія, Казахстан, Азербайджан). Являючись панівним класом Радянського Союзу, номенклатура не мала гарантованоï власності, тому залежала від примхливостей партійноï кар’єри. Цю суперечність, як того вимагав інстинкт самозбереження, треба було усунути, санкціонувавши приватну власність. (Див. М.Восленський. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. – М., 1991). Не випадково в результаті приватизаціï більша частина національних багатств потрапила саме до ïï рук, та до крімінальних кіл, як це буває під час революційного хаосу. Тоталітарна система влади в цей період саморуйнувалася, економіка деградувала, життєвий рівень стрімко падав, тому інтереси правлячоï верхівки об’єктивно співпали з інтересами переважноï більшості народу. Сил, зданих захищати старий режим, не було, і переворот відбувся безкровно, набувши рис “оксамитовоï революціï”. Наступні перетворення охопили усі сфери життя, але гальмувалися значними комуністичними анахронізмами. (Див. Мартін Шніцер. Порівняння економічних систем. Розділ 11. Украïна. – К., 1997). За оцінками багатьох фахівців,сьогодні в Украïні існує бюрократично-номенклатурна ринкова економіка, де щойно починається перехід до цивілізованого функцінування ринкових механізмів і стимулів. Економічна ситуація залишається складною, причинами чого є і об’єктивні труднощі, пов’язані з успадкованою від колишнього СРСР структурою і спеціалізацією украïнськоï економіки, і істотні прорахунки економічного та політичного характеру, а часто і зловмисні діï супротивників ринкових реформ.

Розглядаючи соціально-економічний розвиток незалежноï Украïни з 1991 до 2002 року, можна чітко виділити 3 етапи: 1-й – 1991 – 1994 роки – гостра криза, під час якоï життєвий рівень знизився наполовину; 2-й – 1994 – 1999 – відносна стабілізація соціально-економічноï ситуаціï і 3-й – 1999 – 2002 – повільне піднесення економіки і поступове зростання життєвого рівня.

Упродовж 1991 – 1994 років в економіці Украïни тривала затяжна криза. Валовий внутрішній продукт у 1994 році у порівнянні з 1990 скоротився на 70%, майже на стільки ж і національний дохід, обсяг промисловоï продукціï – на 45%, обсяг продукціï сільського господарства – на 40%, будівництва – на 65%, виробництва товарів широкого вжитку – 56%, обсяг капіталовкладень – на 80%. В 1993 році Украïна зазнала найбільшого злету інфляціï – на 10155%. Через нерозуміння справжніх причин інфляціï у цей час проводилася принципово помилкова соціальна політика. Вона обгрунтовувалась тезою про існування в Украïні інфляціï попиту, породженою надмірною платоспроможністю населення. Тому головним завданням соціальної політики вважалася штучна консервація доходів населення. У 1994 році середня заробітна плата в краïні забезпечувала лише 40% прожиткового мінімуму, і навіть вона виплачувалася нерегулярно. Розквітнув “тіньовий сектор”економіки, який становив більше половини ïï обсягу, зростало безробіття і зубожілість населення.

У жовтні 1994 новообраний президент Украïни Л.Кучма проголосив новий соціально-економічний курс на шляху радикальних економічних реформ. Він передбачав прискорення ринкових реформ, реструктуризацію промисловості, ïï технічне переозброєння, земельну і грошову реформу. Були підвищені зарплати, соціальні виплати, проведено, згідно з указом 1995 року, паювання земель, тобто передачу землі у приватну власність; уповільнилися темпи скорочення промислового виробництва, різко знизилася інфляція. В 1996 році була проведена успішна грошова реформа – запроваджена національна валюта – гривня і досягнута відносна фінансова стабілізація. Виникли сприятливі умови для припинення відтоку вітчизняних капіталів і залучення іноземних інвестицій. Однак залишалися невирішеними проблеми податковоï системи, яка мала переважно фіскальний характер.

З 1999 року стали помітними результати структурних змін в економіці. У 2000 – 2001 роках уперше за період незалежності почав зростати валовий внутрішній продукт. Темпи були мізерні - 1- 1,5% на місяць, але тенденція – вже виразною. Певною мірою стабілізувалися ціни, інфляція не перевищувала 2% на місяць, зросла зарплата, яку стали виплачувати більш-менш регулярно, зменшилося безробіття і соціальна напруженість. Це вселяє оптимізм, але в цілому, соціально-економічна ситуація на початку XXI століття в Украïні залишається складною, а наша Вітчизна однією з найбідніших в Європі.