21. Страхування від втрат прибутку

На відміну від інших видів страхування, предметом страхування яких є майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата очікуваного прибутку може настати внаслідок:

- порушення чи зупинки процесу виробництва під час стихійних і техногенних страхових подій;

- зміни ринкової кон'юнктури, порушення зобов'язань постачальників та зміни смаків споживачів.

Отже, страхова відповідальність під час страхування від втрат прибутку є збірною і охоплює такі види збитків:

- витрати, які мають постійний характер і є необхідними протягом виниклої перерви процесу виробництва;

- прирости витрат на виробництво, а також додаткових витрат, які виникли внаслідок страхового випадку (оренда додаткових виробничих площ, машин, оплата праці в понадурочний час тощо);

- втрата прибутку, яку обчислюють за спеціальною методикою. Загальний обсяг страхової відповідальності страховика у разі страхування

від втрат прибутку визначають величиною страхової суми. Страхову суму обчислюють на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році. Тут застосовують поняття прибутку-брутго.

Прибуток-брутто складається з двох частин - прибутку-нетто і постійних витрат, які є чистими витратами в умовах простою виробництва. Спрощений метод визначення прибутку-брутто полягає у відніманні від виручки від реачізації товарів та послуг суми змінних витрат. Часто виникає проблема поділу витрат на постійні та змінні, оскільки, наприклад, витрати на оплату праці виробничого персоналу є змінними. Однак, в умовах простою виробництва страхувальник не може уникнути цих витрат, якщо прагне зберегти кваліфіковану робочу силу. Розрахунки прибутку-брутто повинен підтвердити аудитор.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить в основному від тривалості простою. Чинник часу характеризують терміном відшкодування, який притаманний лише страхуванню від втрат прибутку. Терміном відшкодування вважають розрахунковий період діяльності підприємства, упродовж якого нагромаджуються негативні результати від простою. Тривалість цього періоду, яку визначає безпосередньо страхувальник, має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробництва, що дорівнює обсягу, який був до страхового випадку. Цей термін визначають висококваліфіковані ризик-менеджери з урахуванням виду діяльності підприємства, доступності ресурсів, необхідних для відновлення діяльності тощо.

Страховик, як правило, погоджується на запропонований страхувальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, у межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Тому термін відшкодування є головним чинником, який впливає на величину страхової суми.

У страховій практиці не існує прямої залежності між терміном відшкодування й величиною страхової суми. Для коротких термінів страхову суму встановлюють відносно вищою, ніж для триваліших термінів. Найпоширенішим є термін відшкодування від декількох місяців до одного року.

Розраховуючи страховий тариф, враховують імовірності настання таких ризиків: пошкодження чи знищення майна; сповільнення чи зупинення виробництва; сезонність виробництва; тривалість терміну відшкодування: конкуренція в галузі; частка власної участі страхувальника у фінансуванні ризику втрати прибутку (наприклад, власна участь страхувальника може становити 5 робочих днів, тобто відповідальність страховика настає з шостого дня простою виробництва).