§ 35. Висновки і перспективи. Антична філософія як основа європейської філософії

1. Найбільш істотною рисою класичної античної філософії є звернення до розуму як основного принципу людини і космосу. Межі людини — це межі її чуттєвого пізнання і чуттєвого буття; долаючи їх, людина виходить у безмежність пізнання і буття. Ця тенденція досягає свого вищого вираження у філософії Аристотеля і його послідовників. 2. На противагу класичній античній філософії філософія епохи еллінізму звертається до містичного споглядання та інтуїції, долаючи раціоналістичний характер попередньої філософії. Для філософів епохи еллінізму саме розум виступає межею людини; необхідно вийти за цю межу в щось надчуттєве і надрозумне. 3. Обидві ці тенденції — і раціоналістична, і раціоналістична — матимуть згодом величезний вплив на розвиток філософії Заходу, і насамперед — на середньовічну філософію, в якій містичне розуміння людини і Бога з'єднується з раціональним обгрунтуванням їхнього буття.

ЛІТЕРАТУРА ДО 3-Ї ЛЕКЦІЇ •  Аристотель. Метафизика // Соч. в 4 т. — М., 1975. — Т. 1. • Аристотель. Никомахова этика // Соч. в 4 т. — М., 1983. — Т. 4. • Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976. • Кессиди Ф. X. Сократ. — М., 1988. • Лосев А. Ф. История античной философии. — М., 1989. • Платон. Пир // Соч. в 4 т. - М., 1993. • Платон. Федон // Там же. • Сенека Л. А. Нравственные письма к Луцилию. — М., 1986. • Сенека Л. А. Эдип // Там же. • Философский словарь. – М., 2001. • Философський енциклопедичний словник. – К., 2002.

Лекція 4

РОЗУМІННЯ ЛЮДИНИ ТА ЇЇ МЕЖ У ФІЛОСОФІЇ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1. Феномен середньовічної філософії. 2. Біля джерел філософії Середньовіччя. 3. Початок середньовічної філософії: патристика. 4. Завершення середньовічної філософії: схоластика.

§ 36. Попереднє зауваження

     Епоха еллінізму і її філософія відобразили глибинну втому античної культури. Грецьке творче начало поширилося на Близький схід і Єгипет і, нарешті, завмерло в римській цивілізації. Античність прожила свій час. Виникла необхідність появи принципово нової світоглядної течії, що могла б дати людині розуміння нового світу і відкрити для неї нову еру. Такою течією стало християнство.

1. Феномен середньовічної філософії

§ 37. Християнство як світоглядне підгрунтя філософії Середньовіччя1

-- Поняття «Середньовіччя» можна трактувати в широкому і вузькому аспектах. У це культура християнських країн і взаємодіючі з неюширокому аспекті інші культури перших сторіч нашої ери, аж до епохи Відродження. У вузькому аспекті під Середньовіччям варто розуміти католицьке Середньовіччя, тому що саме в католицькій культурі визрів специфічний феномен Середніх Віків, тобто віків між Античністю і Відродженням. Ми вживатимемо поняття Середньовіччя у вузькому аспекті.

Спробуємо виділити принципові ідеї християнського світогляду, загальні для всіх його епох і напрямів. Ці ідеї лягли в основу середньовічної філософії. Тільки осягнувши їх, можна зрозуміти суть концепцій людини, світу і Бога у середньовічних мислителів.      1. Ідея триєдності Бога як Творця, Спасителя і Святого Духа. Бог у християнстві є творцем усього існуючого, його «небесним Отцем». Бог-Отець послідовно створив неживий і живий світи і завершив своє творіння людиною. Людина, створена за образом і подобою Божества, відпадає від Бога із-за первородного гріха. Бог є Спаситель-Христос, який знімає з людства тягар первородного гріха. Христос виступає Сином Божим і водночас «Сином Людським», поєднуючи в собі божественну і людську природу. Зв’язок між Богом-Отцем і Богом-Сином, а також між ними і людством – це Святий Дух.      2. Ідея свободи вибору Добра або зла. Людина в християнстві має свободу вибору між Добром і злом, Божественним і диявольським. Світ, згідно з християнством, розділений на три царства: Божественне (рай), земне і диявольське (пекло). Вільний вибір людини, який вона робить у земному царстві, приводить її, зрештою, або до Бога, або до диявола. Проте, на відміну від такого вчення, як маніхейство, що говорить про рівнозначність Добра і зла і їхньої вічної боротьби, у християнстві домінує думка про абсолютність Добра і відносність зла.      3. Ідея посмертної віддяки і божественного милосердя. Християнство походить з ідеї особистісного безсмертя людини: після смерті тіла людина одержує віддяку за доброчесність і гріхи й потрапляє або в рай, або в пекло. Але тут ідея віддяки доповнюється ідеєю божественного милосердя і прощення.      Найяскравіше вираження ідея божественного прощення знайшла в акті розп'яття і воскресіння Христа, який звільнив людство від первородного гріха. У християнстві істотну роль відіграють ідея і прак¬тика покаяння — таке надскладне перетворення почут¬тів, у результаті якого людина, її свідомість відкриваються Божеству, відчуваючи очищення (катарсис).      Ідея прощення гріха в людини, яка покаялася, — істотна риса християнства. Прощення є містком, що з'єднує Бога і людину. Людина милосердна, тобто та, яка прощає ближнього, наближається до Христа. З цим пов’язаний глибинний принцип християнства – непротивлення злу насильством.      4. Ідея апокаліптичного завершення людської історії. Слово «апокаліпсис» – грецького походження і означає «одкровення». Воно увійшло в християнську культуру завдяки включенню до Біблії «Одкровення Іоанна Богослова», в якому Іоанн описує видіння або картини кінця історії і початку нової епохи. Тому «апокаліпсис» у християнстві означає не просто одкровення, а одкровення про завершення історії.     Образом історії людини і людства для християнства є не коло, коловорот, а лінія, лінійний потік, що має свій початок і кінець, який є новим початком – переходом історії у метаісторичне буття.