§ 132. Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

 

1. Українська і російська класична філософія у контексті розвитку філософської думки Західної Єв­ропи — і насамперед стосовно німецької класичної філософії — можуть бути охарактеризовані як такі, ще належать до новокласичної філософської традиції — бо в них досить послідовно з'єднуються ідея онтологічності трансцендентного і трактування особистості як уні­кального мікрокосму.

2. Сутнісні риси української і російської класичної філософії досить подібні, що дає змогу об'єднати їх у слов'янський тип філософування. І водночас між ними є ряд фундаментальних розбіжностей. Так, наприклад, загальний для української і російської філософської кла­сики персоналізм поєднується в українській філософсь­кій культурі з індивідуалізмом, у російській — з соборніс­тю. Проте не можна не бачити глибокий генетичний зв'язок української і російської філософії — пригадаємо вплив Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича на Во­лодимира Соловйова та на киянина за походженням Миколу Бердяєва і т. д.

3. Вихід людини за межі в українській класичній фі­лософії — це вихід за межі виключно діяльно-духовного ставлення до світу. Українська філософія трактує лю­дину через сердечність-душевність. Звернення до сти­хії душевності — відмінна риса українського філосо­фування про людину.

4. У російській філософській класиці розуміння меж і безмежності людини розвивається через категорію духо­вності. Проте, на відміну від західноєвропейської фі­лософії, російська філософська класика зовсім інакше трактує духовність і зовсім інакше перебуває в духов­ності. Духовність російської філософської культури — це не духовність раціональності й теоретичного пі­знання. Більше того, це не духовність образно-символічного пізнання і навіть не духовність творення культури. Духовність російської класичної філософії — це моральна зміна самого життя — самотворення лю­дини, вихід її в боголюдське буття.

5. Українська класична філософія як філософія душе­вно-сердечного самозаглиблення і російська класична фі­лософія як філософія духовно-морального перетворення людини і світу з необхідністю доповнюють одна одну. Вільний і рівноправний діалог української і російської філософських традицій, взятих як ментально автентич­ні традиції, знімає обмеженість і однозначність кож­ного з цих шляхів філософування, а тому є дуже плід­ним на межі XX—XXI сторіч.

З багатьох соціальних, політичних і ментальних причин такий діалог носив трагічний характер і у своїй вільній формі був неможливим до кінця XX ст. Проте сьогодні ситуація змінюється. Можна припус­тити, що саме в результаті цього діалогу, в якому на­пружено і яскраво пульсує сутність слов'янства — від­мінна від Сходу й Заходу і з'єднуюча Схід і Захід — слов'янський тип філософування актуалізується з по­тенційного буття в дійсне і, взаємодіючи з іншими традиціями філософської культури слов'янських наро­дів, а також усієї планети, ввійде в ІІІ тисячоліття як вагомий для людства і Заходу, і Сходу.