43. Цивільне право за Кодексом 1743

У 1743 р. комісія подала законопроект, що називався "Права, за якими судиться малоросійський народ". Фактично це був перший кодекс українського права. При його складанні використані римські І німецькі правові джерела, Статути Великого Князівства Литов­ського, польське законодавство, Магдебурзьке і Хелменське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.У "Правах" значне місце посідають норми цивільного права, які становлять найбільшу за обсягом частину кодексу. Зокрема розділ X присвячений шлюбному праву, розділ XI — інституту опіки, роз­діл XII — спадкуванню за заповітом, розділ XIII — спадкуванню на підставі кровної спорідненості, розділ XIV — речовому праву тощо, розділ XV — договору найму і оренди нерухомості, розділ XVI - зобов'язальному праву (в тому числі забезпеченню зобов'язань), розділи ХУІІ-ХІХ — земельним відносинам. Таким чином, із ЗО розділів "Прав, за якими судиться малоросійський народ", 10 прис­вячені регулюванню цивільних відносин. Збереглися способи набуття землеволодінь - спадку­вання, дарування, обмін, купівля-продаж, освоєння нових земель. У зв'язку з переходом землі, якою володіли раніше польські магнати і шляхта, у загаль­новійськову власність з'явилися нові способи її набуття у приватне володіння -отримання на ранг за службу, пожалування з боку царя, гетьмана чи полковни­ка, за давністю володіння. З правового боку всі земельні володіння поділялися на два види - вотчина і держання. Вотчинна форма землеволодіння внаслідок зміцнення і розширення кріпосницьких відносин ставала переважаючою. Вот­чини були у повній власності і могли вільно відчужуватися шляхом спадкуван­ня, обміну, купівлі-продажу тощо. Держання були тимчасовими володіннями: передача, пожалування земель на деякий термін конкретним володільцям за певні послуги, арендування землі. Найпоширенішу форму держання становили рангові маєтки, що передавалися старшині та іншим урядникам за умовою і на строк служби. Такі землі могли бути передані за спадком тільки спадкоємцеві, котрий перебував на службі. Іншими способами такі землі не відчужувалися. Володільці рангових маєтків всіляко намагалися перетворити їх у власність. Найсприятливішим шляхом для цього вважалася царська служба і отримання в дарунок (дар) за особливі заслуги перед самодержавною владою чи гетьманом. Володільці рангових земель домоглися закріплення їх у власність через рефор­мовані станові суди у другій половині XVIII ст., використавши споконвічну давність, а також у зв'язку з переходом козацького війська до складу російсь­кого й зрівняння у правах козацьких старшин та інших урядників з правами російського дворянства. Товарно-грошові відносини зумовили розвиток зобов'язальних від­носин, що випливали з договорів та із заподіяння шкоди. Під зобов'язанням ро­зуміли право на майно особи, котра не виконала договір чи заподіяла шкоду, найпоширенішими буди договори міни і купівлі-продажу рухомого і нерухомого майна. Для того, щоб їх скласти, вимагалося письмове занесення і акт книги. Такий порядок існував і для грошової та майнової позики, ос< го чи майнового найму. Невиплата боргу у визначений термін призво конфіскації майна або відчуження земельного наділу боржника, який рі суду міг бути переданий кредиторові чи наймачу на певний строк для лення боргу. Зобов'язання за заподіяння шкоди поділялись на ті, що на шкоду особі, і ті, що наносили шкоду общині. В обох випадках нанесена повинна була відшкодовуватися майном або відробітком.