26. Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків

Звук-найменша неподільна одиниця мовлення,яка утворюється апаратом мовлення,має фізичну природу, і виконує в мові певну функцію.

Фізичний аспект-виявляється в звучанні звука,завдяки якому мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на його природу,звук визначають як коливання пружного середовища.звуки зазвичай будуються на потоці видихуваного повітря(експірати)і значно рідше на вдихуваному(інспірати). Розрізняють висоту звука- залежить вона від частоти коливань голосових зв’язок за одиницю часу,і вимірюється в герцах. Людське вухо здатне сприймати звукові коливання від 16 гц до 20000 гц.(музичний наголос) Сила звука-вона визначається амплітудою коливань звуків:чим більший розмах коливання,тим сильніший,інтенсивніший звук. Одиницею вимірювання є Бел і його десята доля-децибел. (динамічний,силовий наголос). Довгота звука-залежить від часу його звучання. Її вимірюють в мілісекундах або сигмах(основа кількісного наголосу). Тон і шум-звукові коливання бувають рівномірними,тобто наступне коливання дорівнює попередньому, і не рівномірними. У результаті рівномірних коливань утворюються тони. Неритмічні коливання,які виникають внаслідок повітрям певних перешкод є основою утворення шумів Тембр-своєрідне поєднання основного тону,його обертонів та додаткових тонів. Людину можна впізнати за голосом завдяки його тембру. Відмінності тембру різних людей зумовлені відмінностями основного тону та обертонів їхнього голосу.

27. Лінгвістичний(функціональний) аспект у вивченні звуків

Лінгвістичний аспект-полягає у розгляді звуків з точки зору їх функціонального навантаження. Звуки потрібні мові для вираження фонем,які виконують функцію розрізнення вищих,знакових одиниць мови-морфем,слів,тощо. Фонема є лінгварною сутнісю звука. Тому фонологія як розділ мовознавства,що вивчає фонеми,спрямована на лінгварні функції звука.Фонема-це найменша одиниця мови,яка не має власного значення і виконує функцію розрізнення значення морфем та словоформ,будучи їх будівельним матеріалом. Фонема відмінна від звука:1-Звук є ширшою одиницею,а фонема вужчою; 2- фонема величина соціальна,а звук індивідуальна; 3-звук є одиницею мовлення,а фонема одиницею мови;4-фонеми виконують розрізнювальну,конститутивну функцію і перцептивну,а звуки тільки конститутивну і перцептивну; 5-звук-це величина конктерна,а фонема-абстрактна; 6-звук є залежною одиницею,фонема-незалежною. Алофони-звукові різновиди фонем,які реалізуються у її варіаціях і варіантах.Алофони наявні в таких випадках: 1)коли різні звуки взаємозмінні при збереженні значення слова(wechir-vechir); 2)коли різні звуки не є взаємозмінними.вони вживаються кожен у своїй позиції,і їх не можна поміняти місцями.3)коли взаємозмінність звуків теоретично можлива,але на практиці немає пари слів,де б вона реалізувалася. Головний алофон-найуживаніша варіація фонеми.

28. Фонема та її функції

Фонема — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Зазвичай виділяють:

конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони). Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звука тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].