42. Лексема та її алолекси

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Наприклад, можна, як вважають деякі, вважати, що українське "фонема", англійське phoneme, французьке phoneme, німецьке Phonem -- це не  різні слова, а  аллолекси однієї і  тієї  ж лексеми, різні фонетичні варіанти одного і  того  ж слова як частини усесвітньої мови лінгвістики. Так, зокрема, підходить до  питання Г.Глісон. Проте не менш авторитетні учені висувають абсолютно протилежну точку зору, справедливо указуючи на  те, що формальний збіг термінів різних мов нерідко не тільки не  полегшує міжнародне спілкування, але, навпаки, утрудняє його, оскільки створює для тих, що користуються ними видимість рівності, відповідності, яка насправді виявляється ілюзорною.

43 « Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне»

Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.

Ядро ЛЗ – концептуальне значення (денотативне) - відображення певного явища дійсності. Слово може мати конотативне значення – емоційна оцінка (+\-). Конотативне значення, його ще називають периферійним. Дівка – додається певне емоційне, в даному випадку негативне забарвлення.

Денотативне значення - віднесеність слова до предмета.

Відношення слово-предмет. Існує у двох видах: загальна віднесеність (віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. «Кінь» позначає будь-якого коня. Конкретна віднесеність (віднесеність концептуального значення до певного денотата. На лузі пасся кінь.

Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття. Поняття – результат узагальнення, виділення предметів, явищ якогось класу, за певними спільними ознаками. «Стіл» - будь-який за формою та призначенням стіл.

44.Лексичне і граматичне значення слова

Лексичне значення(ЛЗ) – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, це той зміст слова, та інформація, яку воно несе; це наївне поняття про певну річ, це план значення (ПЗ)

Лз слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Оскільки слова називають речі, то ЛЗ нерідко називають речовим.

Ядром ЛЗ є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення «передня частина голови людини». Слово може мати ще й конототивне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо

Концептуальне й конототивне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Граматичне значення(ГЗ) – узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження;

- всі ті граматичні ознаки, якими характеризується слово, - це граматичні референції слова. Вони пронизують всю мовну систему, на відміну віл ЛЗ. За допомогою ГЗ реалізуються відношення між різними об’єктами дійсності

Так, слова весна,літо,парк,робітник мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, золотий – значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти – процесуальності; дороги, книжки, стола, олії – родового відмінка.

Ще є граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб’єкта та ін

ГЗ відрізняється від ЛЗ масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто вона властиве великим групам слів. Крім цього, ГЗ відрізняється від ЛЗ:

1. відношенням до слова і будови слова:воно є обов’язковим, адже не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка. Оскільки ГЗ характерне для багатьох слів, то воно є значно частотнішим від ЛЗ

2. характером узагальнення: якщо ЛЗ пов’язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то ГЗ – з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх ЛЗ. Саме тому на відміну від ЛЗ, кількість яких є неосяжною, ГЗ кількісно обмежені й строго фіксовані

3. відношенням до мислення й об’єктивної дійсності: якщо ЛЗ співвідноситься з об’єктивною дійсністю, то Гз може не співвідноситись з позамовним референтом. Чому ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, - жіночого, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Укр.м степ, мозіль, біль – ч/р, рос відповідники – ж/р

4. способом вираження: ГЗ має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність ГЗ в мові можна говорити лише втому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса –ува- (пописувати, посвистувати), а значення Д.в іменників – закінченнями

-у(-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне ГЗ може виражатись різними формальними показниками і, навпаки, різні ГЗ – одним граматичним показником (сестра-Н.в одн, брата-Р.в одн, жнива-Н.в мн), однак список морфем для вираження певного ГЗ є строго фіксованим. Ця ознака ГЗ настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: ГЗ – значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

ГЗ бувають 3 типів:

1. Дериваційні – незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними

2. Реляційні значення є зміннми. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Вони використовуються мовою для зв’язку слів у речення. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін

3. Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до об’єктивного світу – ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.