34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)

Морфема - найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи їх сполученням.

Як всі значущі одиниці мови, морфеми поділяються на корені і афікси.

Коренева морфема - центральна у слові. На разі в українській мові існує понад 15 тисяч коренів, а в окремих мовах, наприклад, китайській, крім коренів інших морфем немає.

Афікси - це всі морфеми, крім кореня.

Дериваційні афікси (вони ж дериваційні морфеми) в поєднанні з коренем змінюють лексичне значення слова: риб-а - риб-алк-а, їхати - пере-їхати, а, отже, виконують словотвірну функцію.

Реляційні афікси не змінюють лексичного значення слова, а творять парадигму його граматичних форм: риб-а, риб-и, риб-і.

За місцем у слові відносно кореня виокремлюють такі групи афіксів:

- закінчення (флексія) - словозмінний афікс, який розташований найчастіше наприкінці слова і виражає реляційне граматичне значення: велик-а рік-а, велик-ої рік-и ітд. Флексія також може стояти перед іншим афіксом: хвал-иш-ся, хвал-ять--ся, в середині слова: пят-и-ст-ам, пять-ма-ст-ами.

Також існує поняття нульової флексії: у слові ліс (ліс-у, ліс-ові ітд.) немає закінчення, але наявна нульова флексія. Як правило, вона характерна для словоформ, які набувають закінчень в процесі відмінювання чи дієвідмінювання.

Але не завжди при відсутності закінчень можна говорити про наявність нульової флексії. Так, у словах там, тихо (прислівники! незмінні) флексії не буде зовсім. Нульові флексії можуть спостерігатись тільки у тих словах, які здатні до граматичних змін.

- Суфікс - словотвірний, рідше словозмінний афікс, що розташований після кореня або після іншого суфікса перед закінченням і виражає дериваційне або словотвірне значення: риб-а, риб-ин-а (словозмінна), риб-а, риб-ал-к-а (словотвірна, або дериваційна).

- постфікс - морфема, що розташована після флексії і виконує словотвірну функцію: береш - береш-ся, хто, хто-небудь.

- інтерфікс - морфема, яка поєднує складне слово, утворене складанням коренів: пар-о-плав. Термін інтерфікс вживають також щодо морфем, які зявляються в деяких словоформах 4 відміни іменників. Тут інтерфікси не виражають ні диференційного, ні реляційного значення і є порожніми афіксами.

- Інфікс - афікс, вставлений всередину кореня. В українськії мові не зустрічається (наявний в латині, кхмерській мові).

- трансфікс - афікс, що розриває корінь на окремі морфеми і сам розпадається на звукові компоненти. Властивий арабським мовам.

- Конфікс (циркумфікс) - афікс, що складається з 2-х компонентів, розташований до і після кореня (властивий нім. мові).

35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи

Морфема — мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми — значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п’ят – п’ят-ак, доля – не-доля, слов-о – слов-ом.

Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер.

Морф — конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи — морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед –н- (друж-н-ій), перед –і (друзі).

В одну морфему об’єднуються два типів морфів — аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, -с- зі спільним значенням “рух з поверхні” в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець – українця аломорфи –ець/-ц(я).

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.