3. Типологія політичних систем

Оскільки на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників - історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші чинники, у сучасному світі склалося певне різноманіття політичних систем.

Типологію політичних систем здійснюють на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити закриті (автаркії) та відкриті політичні системи. Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, самодостатні та не сприймають цінності чужих систем і культур (наприклад, колишній СРСР, Албанія). Відкриті політичні системи рухливі та сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом.

Загальновизнаною в західній науці є типологія Г. Алмонда, основою якої є комплексний критерій — тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Відповідно виокремлені такі політичні системи:

1. Англо-американська, з гомогенною (цілісною) політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів і чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно до функцій політичної організації та різноманіття форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи; партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність.

2. Континентально-європейська, яка характеризується фрагментарністю (мозаїчністю) політичної культури; наявністю всередині національних культур протилежних ідеалів, цінностей, орієнтацій, що притаманні певній соціальній верстві, етносу, групі, партії; має місце співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій відбувається не у межах суспільства, а всередині класу, еліти, партії.

3. Доіндустріальні та частково індустріальні, мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків (традиційна, патріархальна, містечкова тощо), а також включені політичні субкультури місцевого походження (роду, племені, клану, громади). Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні (атомізований плюралізм); слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками.

4. Тоталітарні — ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; немає громадських політичних об'єднань, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою та індивідуальною свідомістю і поведінкою.

Французький політолог Ж. Блондель поділяє політичні системи на п'ять категорій за змістом і формами управління:

1. Ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень зумовлено цінностями свободи, права, індивідуалізму особи, власності.

2. Комуністичні (авторитарно-радикальні), орієнтовані на пріоритет соціальної рівності, справедливого розподілу соціальних благ, планування, нехтування ліберальними досягненнями.

3. Традиційні, з олігархічними формами правління, консервативні за характером, поділ економічних ресурсів і соціальних статусів зазвичай здійснюється нерівномірно (в інтересах традиційних еліт).

4. Популістські, які склалися в країнах, що розвиваються після Другої світової війни; є авторитарними за деякими методами влади заради збільшення соціальної рівності у розподілі благ в економічній і соціальній сферах та через необхідність послідовно здійснювати реформи, яких потребує модернізація.

5. Авторитарно-консервативні, метою яких є збереження усталеної соціальної нерівності, нехтування ліберальним розумінням прав і свобод, обмеження політичної участі населення.