2. Політична думка періоду Середньовіччя і Відродження

В епоху Середньовіччя, тобто у V-XVI ст., філософсько-етичні концепції політики в Західній Європі витісняються релігійною (християнською) концепцією. Центральною проблемою політичних вчень цього періоду є питання: яка влада повинна мати пріоритети — духовна (церква) чи світська (держава)? Ідеологи церкви доводили, що могутність правителів походить від церкви, а церква одержала свою владу безпосередньо від Христа; звідси — християнські государі зобов'язані підпорядковуватися главі християнської церкви.

Аврелій Августін (354 - 430 рр.) та Фома Аквінський (1226 - 1274 рр.) - основні творці християнської політичної концепції. У їх вченнях християнська переконливість, навіть фанатизм, сполучалися із реалізмом та помірністю.

Аврелій Августін різко протиставляв церкву та державу. Він стверджував, що держава пов'язана із царством диявола, але в той же час обговорював ідею оновлення «граду земного» у руслі християнської доброчесності.

Фома Аквінський прийшов до висновку, що держава має позитивну цінність. Вона не тільки зберігає мир, але і є виявом божого провидіння та волі в ім'я людей. Політика на його думку означає моральну відповідальність, спрямування волі людини у всіх соціальних діях. В

роботі «Сума теології» Ф.Аквінський розглядає вічне право, божественне право, природне право, позитивне право.

Вічне право - мудрість бога, як правителя усього. З нього витікає божественне право - заповіді, які усім відомі, природне право - належить людям як свідомим моральним та соціальним істотам. Існує один стандарт істини та справедливості, він природний і усі його знають. Позитивне право ( те, що існує насправді) необхідне, щоб заважати людям робити зло та забезпечувати мир. Якщо позитивне право, яке увів суверен протиріч природному - воно незаконне і у цьому випадку Ф.Аквінський визнавав право народу на виступ проти монарха у тому випадку, коли влада виступає проти бога та моральних принципів, коли влада перевищує свою компетенцію, або коли правитель починає діяти несправедливо. Але остаточне рішення про долю влади, на думку Ф.Аквінського залежить від церкви. Так виглядає вчення Фоми про державу.

Завдяки Християнству політична думка піднялась на новий рівень. Воно стверджувало, що людині від Бога даний індивідуальний спосіб існування та підкреслювало її цінність. Поряд з цим Християнство вчило людину не бачити в підлеглості ненависного тягаря, а сприймати владу тільки як тягар відповідальності.

У галузі політики головне відкриття Відродження: людина, а не Бог - центр Всесвіту - висловив Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527рр.)

Він є автором нового наукового методу «доктрини моральної доцільності», теорії політичного республіканізму, які зробили великий вплив на англійську та американську політичну думку ХV та XVІІІ ст.

В політичних трактатах «Володар», «Міркування з приводу першої декади Тита Лівія»

він сформулював основні положення своєї політичної концепції :

1. політика повинна розглядатися як самостійне явище, що не залежить від моралі і релігії;

2. держава є вищим проявом людського духу, а служіння державі - змістом, метою і щастям людського життя;

3. найкраща форма правління - республіка, демократія, яка забезпечує свободу людини і її відповідальність за свої дії;

4. у громадян повинні бути розвинуті громадянські чесноти, а якщо їх нема, то створити сильну державу можливо за допомогою ідеального монарха, причому для досягнення політичної мети він може використовувати всі засоби, не рахуючись з вимогами моралі.

Мислитель вирізняв три форми держави: одновладдя, правління небагатьох, правління всього народу і констатував види влади — монархію, аристократію та демократію. Найкращою вважав «змішану владу», яка втілила б у собі найкращі риси кожного виду влади.

З Макіавеллі починається формування буржуазної політичної думки, яка розглядає політику як самостійне явище, вільне від релігії. Проте він увійшов в історію як засновник маккіавелізму - політичної ідеології, яка нехтує нормами моралі для досягнення політичних цілей.