Атрибути етносів і націй

Етнос	Нація
Власна назва	Власна назва
Спільні міфи про походження	Спільні міфи
Спільна пам’ять	Спільна історія
Культурна диференціація(ції)	Спільна національна культура
Зв’язок з батьківщиною	Завойована батьківщина
Деяка солідарність еліт	Спільні права й обов’язки
	Єдина економіка

Більшість націй сформувалися шляхом злиття декількох етнічних груп. У Великій Британії, крім англійців, живуть шотландці, уельсці, ірландці. В Іспанії — каталонці, галійці, баски. Швейцарська нація сформувалася з німецько-, франко- та італомовних етносів тощо.

Інший шлях формування нації — коли велике етнічне утворення трансформується в націю, при цьому можуть виникнути декілька націй. Наприклад, з давньоруської народності (етносу) сформувалися три нації: білоруси, росіяни та українці.

Процес формування націй та спричинені ним рухи зумовлювали створення держав. Якщо врахувати, що більшість держав об'єднували декілька етносів, то однією з головних функцій держави було підтримання порядку і стабільності, обмеження агресивних настроїв одних етносів та оберігання від агресії інших. У цьому сенсі держава конституює націю, хоча в межах нації продовжують існувати етнічні групи. Так, у США всі, хто має громадянство, — американці, але американці-японці, американці-українці та ін., у Великій Британії — всі англійці, але англійці-шотландці та ін.

Сучасна світова практика свідчить про зростання ролі національної державності, яка стає нормою, світовим правилом вихідним пунктом на демократичних і добровільних засадах. Виникають нові національні держави, народи на практиці реалізують свої права на самовизначення. Імперські структури (СРСР, ЧРСР, Югославія) практично зруйнувалися.

Сучасна історія свідчить про зростання значення етнічних властивостей нації. Проблеми мови, культури, духовного життя взагалі посідають у національних рухах чільне місце. Мовна проблема головує в Бельгії, Канаді; проблеми культури та історичних традицій

— у Шотландії, Уельсі, Англії. Етнокультурні проблеми вийшли на перший план і в країнах колишнього СРСР. На цьому ґрунті швидко зростають національна самосвідомість та націоналізм.

Національна самосвідомість — це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї приналежності до нації, спільної історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури.

Національна свідомість передбачає розвиток особливого роду самопочуттів, включаючи такі національні почуття, як почуття причетності до долі свого народу і своєї країни, любові до національної Батьківщини, національної культури і мови, почуття національної гордості, готовності і волі до здійсненій національної мети.

У політичному плані національна самосвідомість може відігравати подвійну роль. Проте надмірний акцент на національну самосвідомість, національні цінності, на шкоду цінностям інших націй та загальнолюдським цінностям, може призвести до націоналізму.

У тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває проблема націоналізму.

Національна ідея, з одного боку, повинна спрямовувати націю на самовизначення, а з іншого — залишити її в межах вселюдської спільності, утверджувати в житті загальнолюдські цінності, боротися за соціальну справедливість. Національна ідея — своєрідний дороговказ для нації.

Націоналізм — це ідеологія, яка ставить у центрі своїх інтересів націю і прагне сприяти її розквіту. Націоналізм існує і як ідеологія, означаючи фанатичну любов до своєї нації-етносу, поєднану із зневажливими почуттями до інших національностей, що є явищем і негативним і реакційним. Коли націоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фашизм.

Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він і має як позитивні, так і негативні аспекти.