2. Характеристика ідейно-політичних сил різного спектра

При характеристиці ідейно-політичних течій (як і політичних партій, суспільних рухів, політичних переконань індивідів тощо) застосовуються терміни «праві» та «ліві».До недавнього часу у нашій політичній літературі поділ на правих і лівих здійснювався за класовими ознаками по простій схемі: всі буржуазні ідейно-політичні течії, партії, соціальні групи тощо — праві, весь робочий клас, працююче селянство — ліві. Такий розподіл виходив із сформульованої марксизмом головної суперечності — між працею і капіталом. Цей критерій розподілу, що відповідав соціально-економічному становищу суспільства у XIX ст., на сьогодні не можна визнати єдино правильним.

Крайні зони у спектрі політичних сил виділяються й сьогодні: це крайні ліві та праві. До лівих належать течії (партії, організації тощо) перетворюючої радикальної орієнтації, що поділяють ідеї класової солідарності, рівності, колективізму, соціальної справедливості, розширення особистих свобод. До крайніх правих — течії консервативно-оберігаючої орієнтації, що підтримують авторитаризм, націоналізм, расизм. Окрім крайніх зон, у політичному спектрі виділяють «центр»; «центристи» — помірні політичні сили, схильні до компромісів, характеризуються негативним ставленням до радикальних рішень і дій. Сильний

«центр» у парламенті —запорука політичної стабільності. За цими загальними рисами політологи складають схематичні типології політичних сил. Ось одна з найпоширеніших:

ЛІВІ		ЦЕНТР		ПРАВІ
крайні ліві	ліві	лівий центр	правий центр	праві	крайні праві
ліві екстремісти	радикали, революціонери	ліберали, які виступають за свободу та гідність індивіда	Демократи (схожі з лібералами, але акцент на рівність), помірні консерватори	консерватори- реакціонери (за збереження віджитого суспільного ладу)	Праві екстремісти

З цієї схеми бачимо, що два крайні елементи знаходяться в рівновіддалених протилежних від центру точках (крайні ліві та крайні праві). Ліві екстремісти апелюють до марксизму-ленінізму та інших лівих поглядів (анархізм, лівий радикалізм), проголошують себе борцями за справу «робітничих мас», критикують капіталізм за соціальну нерівність, експлуатацію. Ліві екстремісти виступають за революцію, праві — контрреволюціонери; проте на практиці нерідко одні перетворюються на інших. Діяльність і тих, і інших екстремістів призводить до тоталітаризму — системи управління, за якої відбувається цілковите підпорядкування суспільства й особи державі. Це загалом відповідає ідеологічним системам неофашизму і неокомунізму.

Інша пара симетрично контрастна – це радикали-революціонери на лівому фланзі і консерватори-реакціонери на правому. Радикали схиляються до рішучих методів і дій у політиці, особливо коли йдеться про глибокі реформи, що спрямовані на вирішення назрілих проблем суспільного розвитку. До радикалів належать революціонери, які виступають за докорінне оновлення суспільства. Консерватори-реакціонери чинять рішучий опір реформам, суспільному прогресу, виступають за непорушність віджилих суспільних порядків.

Нарешті, третя пара — «центр» — представлена лібералами і демократами. Прибічники лібералізму визнають таку організацію суспільного життя, що ґрунтується на визнанні політичних та економічних прав і свобод індивіда у межах правових законів. Ліберали виступають за ринкове господарство, вільну конкуренцію при мінімальному регулюючому втручанні держави. У центрі уваги ідеології і політики демократів — суспільні інтереси: державне регулювання економічного життя, участь працівників у прийнятті рішень на рівні компаній та підприємств, забезпечення державою рівноправ'я громадян у сфері освіти, охорони здоров'я, культури тощо.