25.Основні розділи риторики.

Ще в епоху Античності було встановлено, що ораторська діяльність складається з п'яти етапів. Найбільш яскраво ця думка виражена у відомого давньоримського оратора Цицерона:

"Всі сили й здібності оратора слугують виконанню таких п'яти завдань: по-перше, він повинен підшукати зміст для своєї промови; по-друге, розташувати знайдене по порядку, зваживши та оцінивши кожний доказ; по-третє, оповити й прикрасити все це словами; по-четверте, укріпити промову в пам'яті; по-п'яте, виголосити її з гідністю та приємністю"¹.

Кожний з етапів ораторської діяльності вивчається у відповідному розділі риторики:

1) інвенція (добір матеріалу);

2) диспозиція (розташування матеріалу);

3) елокуція (словесне вираження);

4) меморія (запам'ятовування промови);

5) акція (виголошення промови).

У першому розділі риторики (інвенції) розглядаються аспекти розробки предметної царини промови. На цьому етапі оратор повинен визначити свою стратегію, сформувати задум промови, розгорнути її тему через підбір відповідного матеріалу.

У другому розділі риторики (диспозиції) розглядається структура ораторської промови. На цьому етапі оратор повинен організувати матеріал, винайдений у процесі інвенції, тобто розчленувати його та забезпечити певну послідовність у промові.

У третьому розділі риторики (елокуції) розглядається виразність ораторської промови. На цьому етапі оратор повинен забезпечити ефектність своєї промови.

У четвертому розділі риторики (меморії) розглядаються способи запам'ятовування промови.

У п'ятому розділі риторики (акції) розглядаються особливості безпосередньо публічного виступу оратора перед аудиторією.

Ці розділи риторики утворюють її ядро, оскільки висвітлюють основні етапи підготовки та виголошення ораторської промови незалежно від її різновиду. З розвитком риторики як певної дисципліни відбувалась систематизація та класифікація видів ораторської діяльності. На сьогоднішній день у різних підручниках і посібниках з цієї дисципліни подано специфічні рекомендації оратору залежно від типу промови. Концепцію риторики, яка пропонується в даному посібнику, можна назвати загальною в тому сенсі, що розглядаються найбільш загальні принципи і способи підготовки та виголошення публічних промов у різних сферах людської життєдіяльності та повсякденному спілкуванні.

Таким чином, риторика вивчає ораторську діяльність від задуму промови до її публічного виголошення, виявляє прийоми, які сприяють успішності виступу оратора перед аудиторією. Саме про це й піде мова в другій частині посібника.

26.Загальна характеристика інвенції. Фази інвенції.

Риторичне мистецтво вимагає від оратора значних зусиль. Для того щоб оволодіти риторикою, треба знати її призначення, специфіку й основні закономірності.

ІНВЕНЦІЯ (лат. inventio — винахід, винайдення) поняття риторики, яким означається перший етап підготовки виступу: помисел, пошук думки, добір відомостей, вибір теми, відшукування способів розв’язання проблеми, нагромадження даних. Основні етапи інвенції: вибір теми, уточнення загального і конкретного стану теми (хто?, що?, де?, коли?, для чого?) , нагромадження доказів.

Інвенція як процес вибору предмета і систематизації його складалася з трьох фаз: фази вибору, фази орієнтації і фази заглиблення.

1. Вибір проблеми або окремих, особливо важливих питань. На цьому етапі оратор відходить від загальних знань про предмет і зосереджується на якійсь проблемі та заглиблюється в неї. Вибір проблеми залежить від її актуальності і практичного значення, суспільної ваги та компетентності автора і його наукових, фахових чи політичних інтересів.

У фазі вибору рекомендується працювати з емпіричним та енциклопедичним (енциклопедія, тезауруси, довідники, лексикони, монографії, документи) матеріалом, щоб промова чи текст опиралися на об'єктивний фон. Ця фаза має завершуватися планом. Тут важливим є своє і чуже бачення предмета, з якого можна поповнити своє, а також попередні знання, життєвий і професійний досвід, суспільний запит на тему тощо.

2.Фаза орієнтації починається на емпіричному матеріалі, добутому самим автором на попередньому досвіді (позитивному, негативному, нейтральному) і в експерименті або спостереженнях. Проте швидко виявляється, що цього замало, настає перехід до іншої фази.

3. Вивчення стану проблеми в науковій, суспільно-політичній, фаховій чи художній літературі, ознайомлення з чужим досвідом. Тепер проблема постає у багатоманітних зв'язках з іншими проблемами, у діахронічних і синхронічних зв'язках, тобто у часопросторових вимірах, у загальному й конкретному, об'єктивному й суб'єктивному, раціональному й емоційному виявах.

Це фаза повного заглиблення в предмет викладу з використанням емпіричного, енциклопедичного й компаративного матеріалу. І тут з'ясовується, що емпіричний матеріал може не збігатися з енциклопедичним, бути мало переконливим або його просто не вистачає. Тоді корекція, "наведення мостів" здійснюється за допомогою компаративного матеріалу (посилань на аналогії, інший матеріал, авторитети, прецеденти, порівняння тощо).

У результаті попередньої аналітичної роботи стає очевидним, який матеріал і в яких пропорціях стане змістом повідомлення, які аспекти його висвітляться, якої позиції дотримується і яку стверджує автор; проступають контури структури повідомлення (план).

4. Критичне осмислення власних напрацювань в обраній проблемі і науково-літературних відомостей з неї. В результаті відбувається осмислення і переосмислення свого чи чужого досвіду, свій досвід збагачується чужим, обираються вихідні (методологічні) позиції, формуються теоретичні (якщо є потреба) або загальні положення змісту, концепти. Це означає, що концепція виступу чи дослідження вже є. Вона може бути побудована на законах формальної логіки чи на законах діалектичної логіки або з використанням законів і формальної, і діалектичної, але з відповідною доцільністю і поясненнями. При цьому виявиться, що багато чого з того знання, яке було на початковому етапі, є несуттєвим і непотрібним для досягнення саме цієї конкретної мети промови, якась частина знань — неістинними. Ллє чітко постане в мовомисленні оратора зміст (концепція). Проте концепцію ще треба реалізувати, втілити у матеріал, висвітлити, з нею ще треба дійти до мети. Для цього потрібно врахувати й інші закони.