- •1.Визначення риторики як науки. Сутність, зв’язок із супутніми науками.
- •Визначення риторики як науки, сутність, зв'язок із супутніми дисциплінами.
- •2. Риторика і ораторське мистецтво. Риторика як «воля до влади».
- •2. Риторика і ораторське мистецтво. Риторика як воля до влади.
- •3. Передумови зародження риторики та специфіка її розвитку у Стародавній Індії.
- •4. Ораторське мистецтво в Стародавньому Тибеті.
- •5. Передумови зародження риторики в Стародавній Греції.
- •6. Внесок Арістотеля, Горгія, Коракса в розвиток риторики як науки.
- •7. Маєвтика Сократа як метод ефективної комунікації.
- •8. Логографія. Лісій як представник логографії.
- •9. Риторична система Демосфена. Шлях самовдосконалення оратора.
- •10. Софістика як явище давньогрецької культури. Софізми.
- •11. Класична риторика: загальна характеристика.
- •12. Розвиток риторики в Давньому Римі. Риторичне вчення Цицерона.
- •13. Особливості риторичної системи Квінтіліана.
- •14. Особливості риторики в епоху Середньовіччя.
- •1) В античності мовлення - це вираз думки, в християнстві - вираз істини;
- •2) В античності не існувало авторитетів, у християнстві авторитет - Святе Письмо.
- •15. Гомілетика. Схоластика. Патристика.
- •3) Патристика.
- •16. Особливості риторики в епоху Відродження.
- •17. Місце риторики в суспільному житті в 18-19 ст.
- •18. Неориторика: загальна характеристика. Аргументативна та лінгвістична неориторика.
- •19. Р. Барт «Риторика образа».
- •20. Загальна характеристика історичних етапів розвитку риторики.
- •21. Розвиток риторики на території України.
- •22.Жанри комунікації.
- •23.Типи підготовки до промови.
- •24.Категорії риторики: етос, логос і пафос.
- •25.Основні розділи риторики.
- •26.Загальна характеристика інвенції. Фази інвенції.
- •27.Попереднє моделювання аудиторії.
- •28.Поняття топіка. Техніка топосу.
- •Топіка та аргументація
- •29.Загальна характеристика диспозиції. Класична структура промови.
- •30.Вступ та його функції.
- •31. Види завершення
- •32. Загальна харктеристика елокуції. Риторичні фігури і тропи.
- •33. Загальна характеристика меморії. Типи сприйняття.
- •34. Загальна характеристика акції. Імідж оратора. Релаксація.
- •35. Мова простору.
- •37. Public relations – зв’язки з громадскістю.
- •38. Поняття суперечки, види суперечок.
- •39. Риторичні погляди Платона в межах діалогів “Федр” або “Горгій”
- •40. Основні засади вчення д. Карнегі
15. Гомілетика. Схоластика. Патристика.
Гомілетика. Термін походить від грецького слова гомілія (промова перед народом, бесіда з кількома людьми). За своєю суттю гомілетика – це вчення про церковне красномовство (проповідництво). Основним жанром церковного красномовства була і є проповідь. Це особливий вид усного монологічного мовлення, спрямований до мирян з метою навернути їх до християнського віровчення, викликати почуття вдячності Богу, виховати почуття єдності у вірі, терпіння в ім'я потойбічного життя. Гомілетика зароджується ще на початку 1 ст. н. е.. Першим проповідниками можна вважати самого Христа, а також його апостолів. Їх мова — це невеликі вислови афористичного характеру — логії, вони заучувалися і тривалий час передавалися усно, поки значно пізніше, вже після розп'яття і воскресіння Христа, були записані його учнями — апостолами — в Євангеліє. Ці тексти були несхожими на традиційні греко-римські промови, а скоріше тяжіли за стилем до близькосхідної риторики (чіткість, відсутність пишноти, простота). Історія гомілетики починається з нагірної проповіді Христа, що ось уже 2 тис. років вражає всіх глибокою мудрістю і передбачуваністю. Основу її складають макаризми, заповіді блаженства, що стали афоризмами і дають простір для своїх тлумачень майбутнім поколінням проповідників.
Схоластика. Починаючи з 11-12 ст.ст., в Європі з’являються перші університети. Таким чином, на базі наукових центрів поступово формується панівна релігійна філософія – схоластика (від. лат. «схола» – школа). Головними рисами цієї філософії стали:
1) Використання філософських позицій античних мислителів на християнський лад (особливо активно використовували вчення Арістотеля – наприклад, Фома Аквінській).
2) Беззаперечність посилань на церковних авторитетів та Святе Письмо. Як наслідок, абсолютна «байдужість» схоластики до емпіричних знань.
3) Тривала відсутність розвитку системи знань. («Застійність»).
Аналогічні риси характерні і для схоластичної риторики: - догматизм
перевага зовнішньої форми над змістом
використання логічних суперечностей
використання цитат
3) Патристика.
Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень 1-8 століть, коли їхні представники — Тертуліан, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність.
Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з 3 століття, патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Людина патристикою тлумачиться як Божа істота, чия істинна і первісна сутність була викривлена після гріхопадіння. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога (богопізнання), спонукання рухатися цим шляхом задля досягнення єдності з Богом (теозис), що єдине може повернути людину до її первісного «негріховного» стану.