28.Поняття топіка. Техніка топосу.

Топіка ( лат. "loci" - "місця") - це вчення про сукупність загальних місць, що виявляють аспекти розробки будь-якої теми.

В риториці за тривалий період її існування було накопичено чимало топосів. На сьогоднішній день топоси можна охарактеризувати як загальновідомі рамки, в які вписуються оригінальні думки. Топоси - це не промови і ними не можна користуватись замість промови. Це певні орієнтири.

Техніка топосу – це вміння ставити запитання. Тоді процес розробки теми становить собою рух від найбільш загальних запитань до більш конкретних, що уточнюють відповідні аспекти предмета промови. Кожне запитання відкриває царину подальших змістовних уточнень.

До наших часів дійшло декілька класичних топосів риторики. Одним з них є "схема опису події'". При використанні цього топосу оратору потрібно було знайти відповіді на такі п'ять запитань: що це за подія, де відбулася подія, коли відбулася подія, як відбулася подія, чому відбулася подія. В такий спосіб оратор нічого не пропускав із суттєвих моментів.

Ще один приклад топосу можна знайти у Квінтіліана: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Для чого? Як? На сьогоднішній день такий понятійний перелік є основою позиціонування (створення й підтримання зрозумілого для клієнта образу, іміджу).

Якщо взяти за основу ці загальні запитання, то можна сформулювати певну класифікацію топосів.

Перша група (хто? що?) - це топоси, пов'язані з сутністю предмета промови.

До них належать: ім'я, визначення, ціле й частина, рід і вид, ознаки, відношення, подібне й відмінне тощо.

Основні результати мислених операцій, пов'язаних з використанням першої групи топосів, докладно описані в такому розділі логіки, як "Поняття". Для оратора важливо знати й пам'ятати, принаймні, логічну структуру поняття, правила операцій поділу та визначення понять¹.

Досить ефективними топосами з цієї групи є такі:

o "Це, а не те". Наприклад:

o Розгляд різних тлумачень певного поняття. Наприклад:"Що таке утопія? В науковому значенні це - якась така теорія впорядкування громадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те їй "нема місця" в реальному світі. В літературному значенні це - образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось позитивного, а часом і негативного ідеалу.»

Друга група (де? коли? як?) - це топоси, пов'язані з обставинами виникнення, розвитку та існування предмета. До них належать: час, місце, засоби, походження, спосіб дії тощо. Досить ефективним топосом з цієї групи є топос "від цього до того". Наприклад: "Я з полегшенням перейшов з нестійкого океану Передбачення і Теорії на міцну землю Результата і Факта" (У. Черчилль).

Третя група (чому? для чого?) - це топоси, пов'язані з причинами та наслідками існування предмета. До них належать: цілі, наміри, причини, наслідки тощо. Досить ефективними в ораторських промовах є такі топоси з цієї групи:

o "Якщо це..., то...". Наприклад: "Ніцше попереджав Європу: якщо ви добрі тому, що можете силою суспільних норм і культури бути добрими, то це дуже хитке підґрунтя - під цим підґрунтям виють фурії" (М. Мамардашвілі. "Відень на світанку XX століття").

o "Це не тому, що..., а тому...". Наприклад: "Я вірю, що людина не тільки все подолає. Вона переможе. Вона безсмертна не тому, що серед живих істот тільки їй дане невичерпне слово, а тому, що їй дарована душа, здатна жертвувати, співчувати і терпіти" (У. Фолкнер).

o Розгляд альтернатив. При цьому останньою називають ту, яка викладається у промові. Наприклад: "У нас є кілька альтернатив: а) продовжити теперішній курс приватної економіки з випадковими обмеженнями; б) звернутися до нічим не обмеженої економіки за принципом laisser faire…".