9. Риторична система Демосфена. Шлях самовдосконалення оратора.

КОРОТКО: - погано розмовляв – набивав рот камінцями і таким чином виробляв чітку промову.

- хворів астмою (віддишкою) – для того, щоб розвивати дихання – підіймався на гору.

- смикалось плече – підвішував над ним спис, щоб перебороти нервовий спазм.

- слабкий голос – перекрикував шум морського прибою

Демосфен ретельно вивчав промови, які чув і по пам'яті намагався відновити хід міркувань. До власних слів або слів інших людей вигадував можливі поправки та способи виразити ті самі думки іншими словами. Він ніколи не виступав без попередньої підготовки. Сам Демосфен визнавав, що хоча й не пише всієї промови повністю, однак зовсім без попередніх начерків не виступає. При цьому він говорив, що той, хто готує промову наперед, по-справжньому відданий народу, що в цьому і полягає служіння йому. На думку Демосфена, виявляти байдужість до того, як сприйме промову більшість аудиторії, значить співчувати олігархії та розраховувати більше на примус, ніж на переконання.

Ця постійна попередня підготовка до виступів ще раз свідчить, що для ораторської майстерності важливим є не тільки природне обдарування, але й наполеглива праця. Зрештою Демосфен подолав свої фізичні недоліки.

Достатньо відомими є промови Демосфена проти македонського царя Філіпа. За переказами, сам Філіп Македонський, коли прочитав одну з них, зауважив: "Якби я чув Демосфена, я сам би проголосував за нього як за вождя у боротьбі проти мене".

10. Софістика як явище давньогрецької культури. Софізми.

Софістика – це філософська течія, яка базувалась на двох основних принципах:

1. Все відносно (релятивізм), або «людина – міра всіх речей».

2. Агностицизм – не вірили в можливість встановлення істини або ж заперечували її існування взагалі.

Софістика як філософська течія існувала нерозривно з риторикою. Промови, діалоги для софістів – це спосіб продемонструвати принцип «відносності» (релятивізму), а також утвердити власну мудрість.

Софістика виникла у 5 ст. до н.е. Софісти у цей час – це, перш за все, мандрівні платні вчителі. При цьому термін «софіст» прийнято було вживати не лише щодо філософів, а просто щодо розумної і вмілої в певній сфері людини. Пізніше (4 ст. до н.е.) софісти починають організовувати власні школи. Розвивається «інтелектуальне шахрайство» - застосування у процесі комунікації логічних пасток – софізмів.

Софізми — це міркування, засновані на навмисному порушенні законів логіки, на вживанні помилкових аргументів. Спочатку софісти вчили прийомам доказу і спростування, відкрили ряд правил логічного мислення, але незабаром відійшли від логічних принципів і всю увагу зосередили на розробці логічних прийомів, заснованих на зовнішній схожості явищ, на тому що подія витягується із взаємозв'язку подій, на багатозначності слів, на підміні понять і так далі.

Відомим софізмом є софізм «Брехун» -

"Всі критяни – брехуни", – заявляє критянин. Якщо він говорить правду й він критянин, то він, щонайменше, один критянин, що говорить правду. Якщо він говорить неправду, тобто не всі критяни брехуни, а хтось говорить правду, то знову виходить парадокс.

АБО:

• Платон: «Наступне висловлювання Сократа буде хибним».

• Сократ: «Те, що сказав Платон, істинне».

Софісти породили новий тип соціальних стосунків між вчителем та учнем — рівноправне взаємовигідне спілкування. Вони навчали самостійно мислити і переконувати інших людей, що нерозривно пов'язано із утвердженням демократії у давньогрецьких полісах.