86. Поняття та форми реалізації норм права

Реалізація правових норм – зумовлена правовими приписами правомірна поведінка учасників суспільних відносин. Реалізацію правових норм не слід ототожнювати з іншим за змістом процесом – реалізацією права як такого, під яким розуміють усі шляхи набуття ним властивостей позитивного утворення, переведення з модусу лише потенційно можливих у даному соціумі юридичних форм, з рівня природного права на рівень реального чинника суспільного життя.

Залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізняють реалізацію норм права, яка відбувається через загальні правові відносини, та реалізацію норм права,що здійснюється у конкретних правових відносинах.

За характером її суб’єктів реалізацію правових норм поділяють на індивідуальну і колективну. З огляду на методи, якими забезпечується реалізація правових норм, розрізняють добровільні та примусові акти їх реалізації. Враховуючи те чи вимагає реалізація правових норм здійснення якогось одного або ж декількох послідовних актів поведінки, вона може бути класифікована на просту і складну.

З огляду на характер поведінки, яку передбачають правові норми розмежовують активну (пов’язану з необхідністю здійснення певних дій) та пасивну ( що полягає в утриманні від деяких вчинків) форми їх реалізації. Залежно від проміжку часу, який вона займає, розрізняють негайну, тривалу із точно або відносно визначеним строком та тривалу реалізацію правих норм без визначення такого строку. За конкретними способами здійснення правових приписів. Використання є формою реалізації уповноважуючи норм права і полягає в обранні собою для задоволення своїх потреб та інтересів певного юридично дозволеного варіанту її поведінки. Використання може відбуватися як через активну та і через пасивну поведінку юридичних суб’єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов’язуючих приписів, які покладають на особу юридичні обов’язки активного типу, і тому вимагає від неї здійснення дій, що становлять зміст таких обов’язків.

Додержання є формою реалізації забороняючи правових норм, що встановлюють юридичні обов’язки пасивного типу, яка полягає у відмові зобов’язаних осіб від юридично заборонених видів поведінки. Використання, виконання і додержання становлять ординарні форми реалізації правових норм – проходить будь-який процес реалізації правових норм, і що здійснюється через власну поведінку осіб, яким вони адресовані.

87. Застосування норм права як специфічна форма їх реалізації.

Застосування норм права – це правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб у реалізації приписів норм права відносно конкретних рішень.

Це управлінська за своєю природою діяльність органів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конкретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а мають адресатом конкретних суб’єктів. У передбачених законодастваом випадках воно є необхідною умовою реалізації правових норм, унаслідок чого відбувається впорядкування суспільних відносин. Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб’єктами, наділеними державно-владними повноваженнями (прокуратура, суд, міліція, президент, голова місцевої адміністрації.) Завершується право застосовна діяльність винесенням індивідуального юридичного рішення у формі акта застосування норми права, обов’язковість до виконання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо).

Правозастосовна діяльність має додатковий, допоміжний характер у загальному механізмі реалізації норм права.

За своїми формами правозастосувна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впдиву на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання, видання свідотсва про право власності на приватизованиц об’єкт та ін.). ЇЇ не слід плутати з оперативно-розшуковою діяльність, яка є частиною правоохоронної діяльності і спрямована на виявлення, попередження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх вчинили.

Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, спрямованою на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Вона здійсн органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (розслідування діянь, що містять ознаки злочину, нагляд за додержанням законів, контрольна закупівля товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя – це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішені судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Вона здійснюється тільки загальними і спеціалізованими судами.