120.Становлення та розвиток національної правової системи України.

Правова система формувалася у складних умовах – відсутність державної незалежності протягом значних періодів своєї історії + ідеологічний вплив на українське суспільство протилежних за змістом європейських та східних концепцій Розвиток національної правової системи можна поділити на два періоди до здобуття незалежності та після здобуття незалежності. Відлік часу формування української правової системи починається зі звичаєвого права Київської Русі, його подальшого розвитку в період Гетьманщини, існування Української Народної Республіки та Української радянської соціалістичної республіки. На другому етапі після здобуття незалежності 1991 р. розпочалося формування самостійної правової системи, що стало одним з проявів народного та державного суверенітету, спрямованим на задоволення інтересів українського суспільства. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року обґрунтував утворення самостійної Української держави, зокрема, продовженням тисячолітньої традиції державотворення в Україні. Концепції:

1)Належність до романо-германської правової сім’ї. Прихильники цієї концепції виходять з того, що історично вітчизняна правова система починаючи з дореволюційних часів, належить до романо-германської правової сімї. Її основні риси формувалися під впливом європейської юридичної науки, система права розвивалася на основі рецепції римського права, основним джерелом права визнається Н/П А, законодавство кодифіковане.

2) Належність до слов’янської правової сімї. Деякі науковці обґрунтовують необхідність визнання формування після розпаду соціалістичної сімї на її базі самостійної словянської (євразійської) правової сімї, до якої відносять правові системи України, Бєларусі, Росії та інших східноєвропейських держав. Стрижневою у цій сімї визнається правова система Росії, яка на думку деяких авторів, має самодостатній та незалежний від інших правових сімей характер. Зокрема, її характеризують специфічна правосвідомість, відповідно до якої пріоритет надається захисту переважно публічних, а не індивідуальних інтересів, позитивістське сприйняття права, нерозвинута правова культура, особливе правозастосування – широке використання інших соціальних норм для регулювання суспільних, відносин, недовіра й ігнорування державних юридичних структур та ін.

3) Утворення на основі соціалістичної правової сімї 3 окремих систем, які тяжіють до різних правових сімей. Зокрема, прибалтійські країни ( Латвія, Литва,Естонія) найбільш рішуче позбавляються наслідків радянського періоду та у правовому розвитку зорієнтовані на північноєвропейські країни, які іноді об’єднують у окрему скандинавську правову сімю. Російська правова система намагається розвиватися самостійним шляхом, який передбачає інтеграцію окремих елементів радянської системи з сучасними правовими інститутами. Водночас для цієї системи є характерним дуже обмежене використання іноземного правового досвіду, поступове формування на основі правових систем Росії та деяких інших країн (Бєларусі, Казахстану тощо) окремої євразійської правової сімї. Україна в правовому розвитку зорієнтована на романо-германську правову сімю , класичне європейське право. Водночас риси, що їх набула національна правова система, як і системи інших постсоціалістичних східноєвропейських держав, роблять необхідним їх виділення в окрему ( східноєвропейську) групу, яка розвивається в межах романо-германського права . Суттєвих змін зазнає право розуміння: офіційно визнано ідею верховенства права, природності прав людини та їх пріоритету щодо держави, правової, соціальної, демократичної держави, поділу права на публічне і приватне, непорушності приватної власності, що є характерним для європейської правової традиції.