- •1. Поділ права на приватне і публічне
- •2. Співвідношення приватного та цивільного права
- •3. Значення римського права для формування цивільного права України
- •4. Поняття цивільного права України як галузі права
- •5. Предмет цивільного права
- •6. Методи цивільного права.
- •7. Принципи цивільного права
- •8. Функції цивільного права.
- •9. Система гражданского права Украины
- •10. Отграничение гражданского права от других отраслей права
- •11. Понятие гражданского законодательства Украины
- •12. Акты гражданского законодательства Украины
- •13. Действие гражданского законодательства во времени
- •14. Действие гражданского законодательства в пространстве и за кругом лиц
- •15.Акты гражданского законодательства и договор
- •16. Обычай в гражданском праве
- •20. Поняття цивільно-правових відносин.
- •21. Структура цивільних правовідносин.
- •22. Види цивільних правовідносин
- •23. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •24. Способи і принципи здійснення цивільних прав.
- •25. Межі здійснення цивільних прав
- •26. Виконання цивільних обов'язків
- •28.Види захисту цивільних прав та інтересів
- •30.Обмеження цив дієздатності особи та визнання їїнедієздатною
- •31. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
- •32.Акти цивільного стану
- •33. Поняття та ознаки юридичної особи
- •34 Сутність юридичної особи
- •35. Цивільна правосуб’єктність юр. Особи
- •Класифікація юр. Осіб
- •37. Форма юр. Осіб приватного права
- •Виникнення та припинення діяльності юр. Осіб
- •Найменування юр. Особи
- •40. Відповідальність юридичних осіб
- •41.Органи юридичної особи.
- •42.Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим,територіальних громад у цивільних відносинах.
- •43.Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.
- •44.Відповідальність за зобов’язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
- •45.Поняття та класифікація об’єктів цивільних прав.
- •46.Речі та майно як об’єкти цивільних прав.
- •47.Поняття та ознаки правочину.
- •48.Види правочинів.
- •49. Форма правочину
- •57. Правові наслідки недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину
- •59. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
- •62. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними
- •64.Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою
- •65. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти.
- •66. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.
- •67. Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки.
- •68. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману
- •69. Правові наслідки вчинення правочину під впливом насильства.
- •70. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
- •71. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини.
- •72. Правові наслідки фіктивного правочину.
- •73. Правові наслідки удаваного правочину Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
- •74. Поняття представництва
- •75. Підстава виникнення представництва та його види
- •76. Передоручення Стаття 240. Передоручення
- •77. Представництво за довіреністю Стаття 240. Передоручення
- •78. Представництво з перевищенням повноважень
- •79. Поняття строків та термінів здійснення та захисту цивільних прав і виконання сивіл. Обов’язків
- •80. Класифікація строків (термінів)
- •1. Залежно від суб'єкта встановлення строків (термінів):
- •2. За правовими наслідками:
- •4. За характером визначеності:
- •5. За поширенням:
- •83. Перерыв течения сроков исковой давности.
- •89. Развитие вещно-правовых институтов в гражданском праве Украины
- •90.Понятие и виды вещных прав в современном гражданском законодательстве Украины
- •91.Вещные права и право интеллектуальной собственности
- •92. Характерные черты вещно-правовой защиты
- •93. Формирование концепции права собственности
- •94.Понятие права собственности
- •95.Содержание права собственности
- •96.Осуществление права собственности
- •105. Право державної власності
- •106. Право комунальної власності
- •107. Право власності автономної республіки крим
- •108. Характеристика спеціальних підстав виникнення права публічної власності
- •109. Поняття права спільної власності
- •110. Право спільної часткової власності
- •111. Право спільної сумісної власності
- •112. Еволюція інституту довірчої власності в українському цивільному праві
- •113.Порівняльна хар-ка цивільно-правового регулювання довірчої власності за законодавством зарубіжних країн.
- •114.Поняття довірчої власності у цивільному праві України.
- •115.Виникнення і здійснення права довірчої власності за законодавством України.
- •116.Поняття та зміст права власності на землю.
- •117.Об’єкти та суб’єкти права власності на землю.
- •118.Підстави виникнення,зміни та припинення права власності на землю.
- •119.Права та обов’язки власників земельних ділянок.
- •120.Поняття «житла» та його види.
- •121. Реалізація права власності на житло
- •122. Користування квартирами у будинку житлово – будівельного кооперативу
- •123. Об’єднання власників житлових будинків, квартир
- •125. Захист права власності при позбавленні власника володінням
- •126. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
- •127. Визнання права власності
- •128. Інші цивільно-правові засоби захисту права власності
- •130.Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності
- •131.Стаття 395. Види речових прав на чуже майно
26. Виконання цивільних обов'язків
Стаття 14. 1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Коментар:
1. ЦК закріпив нормою ст. 14 загальні правила про виконання цивільних обов'язків, в якій містяться положення про межі виконання та підстави звільнення від таких обов'язків.
В доктрині права під цивільним обов'язком розуміється вимога від суб'єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов'язку становлять три вимоги: а) поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами норми права; б) поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; в) поведінка зобов'язаної особи у випадку невиконання цивільного обов'язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором та актом цивільного законодавства.
2. Частина 2 ст. 14 ЦК передбачає положення про те, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не обов'язкове для неї. В даному випадку йдеться про те, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких покладається на особу договором або актом цивільного законодавства.
3. Відповідно до ч. 3 ст. 14 ЦК виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення і відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства.
Такі засоби заохочення можуть передбачатися договором у вигляді додаткової винагороди, пільгових умов виконання цивільних обов'язків, або як засіб цивільно-правової відповідальності за допомогою відповідних санкцій (штраф, способи забезпечення виконання зобов'язання тощо).
Зокрема, ч. 1 ст. 1019 ЦК передбачає, що комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії утримувати річ, яка повинна бути передана комітенту.
4. ЦК в ч. 4 ст. 14 передбачає правило про те, що звільнення від обов'язку можливе на підставі актів цивільного законодавства та договору. В цьому випадку, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання як у зв'язку з виною іншої сторони (припинення договору страхування з вини страхувальника, ч. 2 ст. 97 ЦК), так і внаслідок випадкових обставин, за які ніхто не відповідає (припинення договору довічного утримання зі смертю відчужувача, ч. 2 ст. 755 ЦК).
27. Захист цивільних прав та інтересів.
Суб'єктивне право лише тоді може бути визнано мірою можливої поведінки уповноваженої особи, коли воно забезпечено (гарантовано) від неправомірного впливу зовнішніх чинників. Така гарантія найбільш ефективно втілюється у можливості вимагати захисту цивільного прав та інтересу. Під поняттям цивільно-правового захисту слід розуміти передбачену законом вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права.
Захисту підлягає суб'єктивне цивільне право та інтерес, який охороняється законом. Ст. 15 ЦК України вказує на три форми посягань на суб'єктивне право, в яких може бути застосовано певні дії щодо його захисту: порушення, оспорення чи невизнання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Невизнання — це дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільних правовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може бути як за абсолютних, так і за відносних цивільних правовідносин.
Оспорювання — це такий стан цивільних правовідносин, за якого між: учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також: належності такого права певній особі. Оспорене право ще не порушено, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого.
Інтерес, який охороняється законом, — це незаборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначено як суб'єктивне право. Відмінність між інтересом, що охороняється законом, та суб'єктивним цивільним правом полягає також і в тому, що суб'єктивне цивільне право є не просто можливістю діяти певним чином, а саме такою можливістю, що має забезпечення кореспондуючим обов'язком. Своєю чергою, охоронюваний законом інтерес такого забезпечення не має..
Важливу роль для захисту цивільних прав має спосіб їх захисту, тобто передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист суб'єктивних цивільних прав. Способи захисту в їх сукупності поділяють на загальні та спеціальні. Загальні способи захисту суб'єктивного цивільного прав визначено ст. 16 ЦК та їх дія поширюється, як правило, на всю сукупність цивільних прав. До загальних способів захисту цивільних прав належать такі.
Визнання права — спосіб захисту, який застосовується у разі спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами, і, відповідно, наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. Слід визнати, що такий спосіб захисту може стосуватися не тільки наявності спору, а й невизначеності правого стану особи (наприклад, у справах окремого провадження про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою тощо).
Визнання правочину недійсним — спосіб захисту, який застосовується у разі укладення оспорюваного правочину. Якщо ж є факт укладення нікчемного правочину, способами захисту можуть бути, наприклад, застосування наслідків його недійсності або ж визнання його дійсним у випадках, передбаченим цивільним законом.
Припинення дії, яка порушує право — спосіб захисту, який полягає у припиненні цивільного правопорушення, що триває і далі впливає на суб'єктивні права та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовують як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову). Прикладом може бути зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності (ст. 432 ЦК).
Відновлення становища, яке існувало до порушення, має місце у разі, якщо визнання факту порушення суб'єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право в повному обсязі (застосувати реституцію).
Примусове виконання обов'язку в натурі — спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов'язання. Цей спосіб полягає у зобов'язанні вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної (немайнової шкоди), накладення штрафу, пені та ін.).
Зміна правовідносин — це спосіб захисту, який полягає у трансформації одних правовідносин в інші, переростання одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обоє 'язку.
Припинення правовідносин застосовують, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків або неправомірного використання кредитором (носієм) свого суб'єктивного права.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як правило, мають місце наявності складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка заподіювача, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками та вина заподіювача.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовують у разі заподіяння останньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав потерпілий через порушення, невизнання чи оспорення його суб'єктивного права.
Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов'язання вказаних суб'єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного чи оспореного права або законного інтересу.
Спеціальні способи захисту цивільних прав передбачено правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини.