- •1. Поділ права на приватне і публічне
- •2. Співвідношення приватного та цивільного права
- •3. Значення римського права для формування цивільного права України
- •4. Поняття цивільного права України як галузі права
- •5. Предмет цивільного права
- •6. Методи цивільного права.
- •7. Принципи цивільного права
- •8. Функції цивільного права.
- •9. Система гражданского права Украины
- •10. Отграничение гражданского права от других отраслей права
- •11. Понятие гражданского законодательства Украины
- •12. Акты гражданского законодательства Украины
- •13. Действие гражданского законодательства во времени
- •14. Действие гражданского законодательства в пространстве и за кругом лиц
- •15.Акты гражданского законодательства и договор
- •16. Обычай в гражданском праве
- •20. Поняття цивільно-правових відносин.
- •21. Структура цивільних правовідносин.
- •22. Види цивільних правовідносин
- •23. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •24. Способи і принципи здійснення цивільних прав.
- •25. Межі здійснення цивільних прав
- •26. Виконання цивільних обов'язків
- •28.Види захисту цивільних прав та інтересів
- •30.Обмеження цив дієздатності особи та визнання їїнедієздатною
- •31. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
- •32.Акти цивільного стану
- •33. Поняття та ознаки юридичної особи
- •34 Сутність юридичної особи
- •35. Цивільна правосуб’єктність юр. Особи
- •Класифікація юр. Осіб
- •37. Форма юр. Осіб приватного права
- •Виникнення та припинення діяльності юр. Осіб
- •Найменування юр. Особи
- •40. Відповідальність юридичних осіб
- •41.Органи юридичної особи.
- •42.Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим,територіальних громад у цивільних відносинах.
- •43.Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.
- •44.Відповідальність за зобов’язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
- •45.Поняття та класифікація об’єктів цивільних прав.
- •46.Речі та майно як об’єкти цивільних прав.
- •47.Поняття та ознаки правочину.
- •48.Види правочинів.
- •49. Форма правочину
- •57. Правові наслідки недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину
- •59. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
- •62. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними
- •64.Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою
- •65. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти.
- •66. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.
- •67. Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки.
- •68. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману
- •69. Правові наслідки вчинення правочину під впливом насильства.
- •70. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
- •71. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини.
- •72. Правові наслідки фіктивного правочину.
- •73. Правові наслідки удаваного правочину Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
- •74. Поняття представництва
- •75. Підстава виникнення представництва та його види
- •76. Передоручення Стаття 240. Передоручення
- •77. Представництво за довіреністю Стаття 240. Передоручення
- •78. Представництво з перевищенням повноважень
- •79. Поняття строків та термінів здійснення та захисту цивільних прав і виконання сивіл. Обов’язків
- •80. Класифікація строків (термінів)
- •1. Залежно від суб'єкта встановлення строків (термінів):
- •2. За правовими наслідками:
- •4. За характером визначеності:
- •5. За поширенням:
- •83. Перерыв течения сроков исковой давности.
- •89. Развитие вещно-правовых институтов в гражданском праве Украины
- •90.Понятие и виды вещных прав в современном гражданском законодательстве Украины
- •91.Вещные права и право интеллектуальной собственности
- •92. Характерные черты вещно-правовой защиты
- •93. Формирование концепции права собственности
- •94.Понятие права собственности
- •95.Содержание права собственности
- •96.Осуществление права собственности
- •105. Право державної власності
- •106. Право комунальної власності
- •107. Право власності автономної республіки крим
- •108. Характеристика спеціальних підстав виникнення права публічної власності
- •109. Поняття права спільної власності
- •110. Право спільної часткової власності
- •111. Право спільної сумісної власності
- •112. Еволюція інституту довірчої власності в українському цивільному праві
- •113.Порівняльна хар-ка цивільно-правового регулювання довірчої власності за законодавством зарубіжних країн.
- •114.Поняття довірчої власності у цивільному праві України.
- •115.Виникнення і здійснення права довірчої власності за законодавством України.
- •116.Поняття та зміст права власності на землю.
- •117.Об’єкти та суб’єкти права власності на землю.
- •118.Підстави виникнення,зміни та припинення права власності на землю.
- •119.Права та обов’язки власників земельних ділянок.
- •120.Поняття «житла» та його види.
- •121. Реалізація права власності на житло
- •122. Користування квартирами у будинку житлово – будівельного кооперативу
- •123. Об’єднання власників житлових будинків, квартир
- •125. Захист права власності при позбавленні власника володінням
- •126. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
- •127. Визнання права власності
- •128. Інші цивільно-правові засоби захисту права власності
- •130.Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності
- •131.Стаття 395. Види речових прав на чуже майно
59. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою статті 222 цього Кодексу. 1. Межі цивільної дієздатності (правочиноздатності) неповнолітніх, що не досягай чотирнадцяти років, обмежуються правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини. Ґрунтуючись на цьому, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає наслідки порушення цієї вимоги. Зокрема, вона передбачає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них — тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном. Схвалення можливе як у активній (шляхом заяви про схвалення), так і у пасивній формі. Причому перевага у ЦК надається пасивному схваленню: правочин вважається схваленим, якщо батьки (усиновлювачі або опікун), дізнавшись про вчинення правочину малолітнім, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. 2. У разі відсутності схвалення дій малолітньої особи правочини, які вчинені нею, є недійсними. Для визнання такого правочину недійсним необхідно: 1) щоб хоча б однією з його сторін виступала особа, яка не досягла чотирнадцяти років; 2) щоб правочин виходив за межі дрібного побутового; 3) щоб було відсутнє схвалення дій малолітнього з боку осіб, вказаних у ч. 1 ст. 221 ЦК. Наслідки визнання договору, вчиненого малолітнім, відрізняються в залежності від того, хто є його контрагентом — особа з повною дієздатністю, особа частково дієздатна чи особа недієздатна. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то має місце двостороння реституція. При цьому фізична особа з повною цивільною дієздатністю зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опікуну малолітнього все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. У свою чергу, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи Зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Поверненням у первісний стан відносини сторін вичерпуються у випадку, якщо дієздатна особа доведе, що не знала про вік другої сторони. Проте, якщо буде встановлено, що у момент вчинення правочину дієздатна особа знала або могла знати про вік другої сторони, то вона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, ст. 221 ЦК передбачає двосторонню реституцію: кожна з сторін правочину зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. При цьому наявність чи відсутність вини самого малолітнього, його батьків (усиновлювачів) або опікуна до уваги не береться — досить самого факту укладення та виконання такого правочину. Але вина батьків (усиновлювачів) або опікуна набуває юридичного значення у тому разі, коли повернення майна неможливе. Тоді відшкодування вартості майна, переданого за правочином одним малолітнім іншому, провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо суд встановить, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було його предметом, сприяла винна поведінка цих осіб. Якщо неповнолітня особа вчинила правочин з малолітньою особою, то має місце двостороння реституція, але з можливістю субсидіарного залучення до участі у відшкодуванні збитків батьків (усиновлювачів) або піклувальника. На вимогу заінтересованої сторони правочин, вчинений малолітнім, може бути визнаний судом дійсним, але за умови, що він вчинений на користь малолітнього. Вимоги про визнання такого правочину дійсним можуть пред'являти батьки (усиновлювачі), опікуни особи, що не досягла чотирнадцяти років, або дієздатна сторона правочину.
60. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину. Особи у віці від 14 до 18 років можуть укладати цивільно-правові правочини за загальним правилом, лише зі згоди своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Однак у випадках, передбачених у законі, неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть здійснювати деякі цивільно-правові дії самостійно (укладати дрібні побутові правочини, робити внески у кредитні установи і розпоряджатися ними, укладати правочини, пов'язані з розпорядженням заробітною платою або стипендією, вчиняти дії по здійсненню авторських або винахідницьких прав. Проте будь-який укладений неповнолітнім правочин може набути юридичного значення у випадку активного або пасивного схвалення його батьками (усиновлювачами) або піклувальником неповнолітнього. Відсутність згоди і наступного схвалення батьків (усиновлювачів), піклувальників правочину, укладеного неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, є підставою для визнання судом такого правочину недійсним за позовом заінтересованих осіб (батьків, усиновлювача, піклувальника). У випадку, якщо такий позов не пред'явлений, правочин є дійсним, оскільки фактично має місце схвалення його вказаними особами. У разі визнання недійсним правочину, укладеного між неповнолітніми, настає двостороння реституція: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник залучаються до субсидіарної відповідальності. Це означає, що вони зобов'язані відшкодувати завдані таким правочином збитки, якщо їхня винна поведінка сприяла вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину. Якщо контрагентом неповнолітнього у правочині була повнолітня особа, то у випадку визнання правочину недійсним настає двостороння реституція: сторони повертаються у стан, який існував до правочину. Крім того, якщо друга сторона правочину знала або мала знати про вік неповнолітнього і про відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника на здійснення даного правочину, то вона зобов'язана відшкодувати неповнолітньому збитки або втрату його майна. Дія ст. 222 ЦК не поширюється на правочини, укладені неповнолітніми особами, яким дієздатність надана до досягнення вісімнадцятирічного віку.
61. Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності
Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності
Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може вчиняти правочини за межами її цивільної дієздатності тільки зі згоди піклувальника або з наступним схваленням ним такого правочину (див. коментар до ст. 221 ЦК). Правочини, вчинені фізичною особою, що обмежена у дієздатності, належать до оспорюваних, а отже, для визнання такого правочину недійсним піклувальник має подати позовну заяву в суд з вимогою про це. Суд може визнати такий правочин недійсним, якщо буде встановлено наявність таких умов: 1) правочин суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати; 2) відсутня згода піклувальника на вчинення такого правочину. У разі визнання такого правочину недійсним настають загальні наслідки, передбачені для недійсних правочинів.