122. Користування квартирами у будинку житлово – будівельного кооперативу

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу — і розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її (частина 2 ст. 384 ЦК). Відповідно до п. 30 Примірного статуту ЖБК член житлово-будівельного кооперативу, який не викупив квартиру, має право: 1) обирати й бути обраним до органів управління ко­оперативу та до ревізійної комісії кооперативу; 2) у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити у займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповно­літніх дітей зазначеної згоди не потрібно; 3) на збереження жилого приміщення при тим­часовій відсутності незалежно від причин і строку відсутності; 4) стягнути з кооперативу вартість проведеного ремонту або зарахувати її в рахунок внесків на експлуатацію і ремонт будинку у випадках, коли ремонт займаного приміщення викликаний невідкладною необ­хідністю, а кооператив не виконав обов'язків по ремонту; 5) вийти з кооперативу. Член ЖБК, окрім права розпорядження квартирою, має також право розпорядження пайовим внеском до кооперативу. Так, згідно з п. 31 Примірного статуту ЖБК член житло­во-будівельного кооперативу має право за згодою загальних зборів членів кооперативу пе­редати свій пай будь-кому з членів сім'ї, які постійно проживають з ним, які досягай шіст­надцятирічного віку або одружилися чи влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку. Пай, який є спільною власністю подружжя, може бути переданий тільки при наявності згоди іншого з подружжя. Особа, якій член кооперативу передав пай, користується пере­вагою перед усіма іншими особами на вступ до цього кооперативу. Член житлово-будівельного кооперативу, виключений з кооперативу, втрачає право ко­ристування квартирою в будинку кооперативу і при відмові звільнити її підлягає виселен­ню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (п. 52 Примірного статуту ЖБК). 3. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. Член житлово-будівельного кооперативу вважається таким, що викупив квар­тиру та набув право власності на неї, з моменту, коли він повністю вніс свій пайовий вне­сок за квартиру, надану йому в користування (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991р.).

123. Об’єднання власників житлових будинків, квартир

З метою забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управ­ління ними власники квартир (будинків) відповідно до частини 1 ст. 385 ЦК та частини З ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. можуть створювати товариства або об'єднання індивідуальних власників квартир і будин­ків. У багатоквартирному будинку, квартири якого не повністю приватизовані, між товари­ством (об'єднанням) індивідуальних власників квартир і володільцями неприваткзованих квартир укладається угода про спільне володіння будинком та дольову участь у витратах на його утримання. Отже, об'єднання можуть бути створені власниками як квартир багато­квартирного будинку, так і власниками житлових будинків з метою користування квартира­ми (будинками) та спільним майном житлового будинку (будинків). До складу спільного майна будинку входять загальне майно та неподільне майно. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. загальне майно — це частина допоміжних приміщень житлово­го комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначе­них у статуті об'єднання (комори, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо), а непо­дільне майно — це неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будин­ку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку. У ст. 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначається, що неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню. В разі відчуження приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з примі­щенням без виділення частки в натурі. Загальне майно перебуває у спільній частковій влас­ності співвласників багатоквартирного будинку. Власники житла у встановлених цивіль­ним законодавством межах мають право розпорядження спільним майном. Об'єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов'язано з порушенням прав і інтересів інших спів­власників неподільного та загального майна, які охороняються законом. 2. Об'єднання власників квартир (житлових будинків) є юридичною особою, яка ство­рюється та діє відповідно до статуту та закону, має печатку зі своїм найменуванням та інші необхідні реквізити, а також розрахункові рахунки в установах банку. Об'єднання є непри­бутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між члена­ми об'єднання (частини 6 та 7 ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багато­квартирного будинку»). Оформлення і реєстрація всіх документів, що засвідчують ство­рення об'єднання, здійснюються безоплатно у порядку, встановленому Кабінетом Міні­стрів України. Об'єднання вважається створеним з моменту видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Статут об'єднання складається на підставі Типового статуту співвласників ба­гатоквартирного будинку, затвердженого наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 27 серпня 2003 р. Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про об'єднання співвласників багато­квартирного будинку» членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири (квартир) або приміщення (приміщень) у багатоквартирному будинку.

124. Загальна характеристика захисту права власності

Економічні відношення власності є матеріальним підґрунтям будь-якого суспільного ладу, а їх охорона складає найважливішу задачу будь-якої правової системи. Тому захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Відповідно до ст. 13 Кон­ституції України «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України). Зазначені положення Конституції України конкретизуються в різних галузях українсько­го законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Норми цивільного права насамперед забезпечують регулювання й охоро­ну цих відносин при нормальних умовах використання власником приналежного йому май­на без порушення його правомочностей, а також без обмеження прав і інтересів інших осіб. Так, норми права передбачають підстави придбання майна у власність, припинення правг власності, обсяг правомочностей власника, межі їхнього здійснення, а також правовий ре­жим окремих видів об'єктів власності. Це охорона права власності в широкому змісті. Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб'єк­та полягає у захисті порушеного права (охорона права власності у вузькому значенні). Тоб­то відмінністю охорони права власності, від його захисту полягає у тому, що норми, які направлені на захист права власності установлюють несприятливі наслідки для порушни­ків речових прав і застосовуються тоді, коли право порушено. Норми цивільного права спрямовані, насамперед, на відновлення того майнового по­ложення, яке мало місце до порушення. Тим самим ці норми покликані відновити поруше­не право власності, а також ліквідувати збиток, заподіяний інтересам власника. Таким чином, під цивільно-правовим захистом права власності розуміється сукупність цередбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв'язку зі зроблени­ми проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інте­ресів їхніх власників. Основним принципом у сфері захисту права власності є положення про те, що держава забезпечує рівний захист всіх суб'єктів права власності (ст. 13 Конституції України). Всі форми власності проголошені рівними, а відтак, охороняються та захищаються державою без надання переваг одній перед іншою. Конституційні норми, у яких закріплені права й інтереси власників, виступають основою для деталізації їх у галузевому законодавстві, ре­гулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій реалізації. Цивільні права є частиною конституційних прав, і тому конституційне положення про те, що грома­дяни мають рівні конституційні права і волі і рівні перед законом (ст. 24 Конституції Укра­їни), повною мірою відноситься до цивільних прав. Ніхто не може бути обмежений у пра­вах, але і ніхто не може мати більший обсяг прав, ніж інші. ЦК 1963 року не містив норм, які б безпосередньо надавали власникові право зверта­тися до суду з вимогами про захист від можливого порушення його права в майбутньому. Ця прогалина у законодавстві заповнена новим ЦК, який дає можливість власнику зверну­тися до суду з вимогою про заборону вчинення іншою особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Шкода, як матеріальна, так і моральна, що завдана особі у результаті порушення її права власності, повинна бути відшкодована. Право власності є одним з цивільних суб'єк­тивних прав, тому положення про відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, про які йдеться у статтях 22 та 23, у повній мірі сто­суються і права власності (див. статті 22, 23 та коментар до них).