65. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти.

Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти

1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Коментована стаття продовжує традицію обмеження так званих «протистатутних правочинів». Ст. 50 ЦК 1963 р. виходила з того, що кожна юридична особа має спеціальну правосуб'єктність, межі якої визначаються її статутом або спеціальним законодавчим актом, а тому правочини, вчинені за цими межами визнавалися недійсними. Проте ст. 227 ЦК переносить обмеження у іншу площину. Тепер правочиноздатність юридичної особи обмежується не її статутними цілями, а вимогою наявності у неї відповідного дозволу (ліцензії) на вчинення певного правочину або правочинів певного типу. Правочин, укладений без такого дозволу (безліцензійний правочин) може бути визнаний судом недійсним. При цьому наявність форми провини учасників правочину значення не має. Одною стороною такого недійсного правочину завжди є юридична особа, яка діє без відповідного дозволу (ліцензії). Другою стороною може бути будь-який суб'єкт цивільного права.

Основними наслідками визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція (див. коментар до ст. 216 ЦК).

Додаткові наслідки визнання безліцензійного правочину недійсним настають у випадках, коли юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину. У такому випадку недобросовісна юридична особа зобов'язана відшкодувати контрагенту за договором моральну шкоду, завдану безліцензійним правочином. Як випливає з ч. 2 ст. 227, у цьому випадку умовою відшкодування моральної шкоди є провина юридичної особи, що уклала безліцензійний правочин, оскільки введення в оману може бути лише свідомим.

66. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.

Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок

1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Стаття, яка коментується, визначає наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, котрі є серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси.

Частина 1 ст. 228 ЦК містить перелік об'єктів цивільних прав, які можуть бути порушені його вчиненням. До них, зокрема, належать: конституційні права і свободи людини і громадянина; майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади. При цьому, коли щодо конституційних прав і свобод людини і громадянина йдеться про порушення взагалі, то стосовно майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади характер правочину конкретизовано: тут ідеться про антисоціальність знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним.

Ст. 228 ЦК безпосередньо не вказує на вину як кваліфікуючу ознаку такого правочину. Проте з формулювання, яке вона містить: «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення...» можна зробити висновок, що провина має враховуватися. Вона виражається у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому не має значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце в обох чи більше учасників договору. Суд, приймаючи рішення у такій справі, зобов'язаний вказати, у чому конкретно виразилася спрямованість правочину на порушення публічного порядку.

Згідно з ч.2 ст. 228, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним унаслідок безпосередньої вказівки закону і незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб. Варто звернути увагу на зміну у підходах до вирішення питання про наслідки визнання такого правочину недійсним. Якщо ст. 49 ЦК 1963 р. передбачала стягнення отриманого за «антисоціальним» правочином у доход держави або односторонню реституцію для невинної сторони, то тепер наслідки правочину, який визнаний недійсним унаслідок порушення публічного порядку, визначаються загальними правилами.