- •Класифікація складносурядних речень
- •Фонетика. Звук як основна одиниця фонетики
- •Група слів у лексичному складі української мови
- •4.Історичні та позиційні звуки мови
- •5.Типи фразеологізмів у сучасній українській мові
- •6. Питання про статус службових слів у сучасному мовознавстві.
- •7. Прості ускладнені речення Ускладнені прості речення
- •Кома між однорідними членами
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Речення зі вставними і вставленими сполуками
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •Відокремлені уточнюючі члени речення
- •Кома перед як
- •10.Типи речень з модальністю.
- •12.Система дієслівних форм, їх характеристика.
- •13.Історія вчення про частини мови.
- •14.Морфеміка та словотвір як суміжні мовознавчі дисципліни.
- •15.Архаїзми, історизми, загальновживані слова в українській мові.
- •16.Синоніми, антоніми, омоніми, пароніми.
- •18.Правила написання великої літери.
- •19.Дієприкметник.
- •20.Дієприслівник.
- •21.Прислівник як частина мови.
- •22.Займенник. Розряди займенників за значенням.
- •23.Головні та другорядні члени речення.
- •24.Речення з однорідними членами.
- •25. «Чорна рада» п.Куліша – перший історичний роман в українській літературі.
- •26.Поеми т.Шевченка. Аналіз «і мертвим, і живим…»
- •27. «Повія» Панаса Мирного.
- •28.Твори і.Нечуя-Левицького з життя інтелігенції («Хмари»).
- •29. І.Франко – драматург. Аналіз драми «Украдене щастя».
- •30. Поетика м.Коцюбинського. Аналіз новели «Цвіт яблуні».
- •31. Леся Українка як автор ліро-епічних жанрів. Аналіз «Лісової пісні».
- •32. Творчість поетів-неокласиків як своєрідне явище в українській літературі.
- •Я закохавсь в гучних віках, я волю полюбив державну.
- •2. Використовує ступінь найбільшої «задіяності» абстрактного персонажа у сюжеті твору, подаючи Беатріче як образ зображення:
- •Як жадібно ти ловиш, темнозора, пливке, як пух, летюче листя слів, коли дзвінкі дощі моїх рядків шумлять, немов осінні осокори.
- •Поглянь, тепер твої всі ночі й дні круг тебе дивним сяйвом заясніли і засліпили нас, мов крила білі...
- •1) Прямий чуттєвий контакт людини з явищами і предметами, доступними її спогляданню; 2) специфічна позиція людини стосовно предметів споглядання.
- •33. М.Хвильовий – новеліст. Аналіз новели «Мати»?.
- •34.М.Куліш – драматург-новатор. Аналіз «Патетичної сонати».
- •35. «Україна в огні» о.Довженка. Проблематика. Образи. Поетика. Трагедійний образ України в кіноповісті Довженка "Україна в огні"
- •36. Романи о.Гончара. Аналіз «Людина і зброя».
- •37. Ліна Костенко як авторка романів у віршах. Аналіз «Маруся Чурай».
- •38. Мотив лірики в.Симоненка.
- •39. Т.Шевченко – драматург. Аналіз драми «Назар Стодоля».
- •40. Мотиви лірики і.Франка. Аналіз однієї поезії.
- •42. Поняття про полемічну літературу. Іван Вишенський – полеміст.
- •43. Загальна характеристика творчості Остапа Вишні. Аналіз одного з творів.
- •44. Пісенність лірики а.Малишка, д.Павличка.
- •45. Поема м.Вороного «Євшан-зілля».
- •46. Мотиви лірики т.Шевченка. Аналіз поезії «Мені однаково…»
- •47. Загальна характеристика драматургії іі половини хіх століття. Аналіз комедії і.Карпенка-Карого «Мартин Боруля».
- •Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"
- •48. Людина й історія в прозових творах м.Старицького.
Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"
Карпенко-Карий Іван
Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта". Сюди ж належить і комедія "Мартин Боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів. Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх - могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері. Сюжет комедії "Мартин Боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу - і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобелевич, а в нових - Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими. Головний, персонаж комедії- це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин - гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші - все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан - це не мужик... У своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку "домашню перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство. Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму - "мамінькою". Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. Розв'язка гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля - Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським. Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Головне - не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.