- •Класифікація складносурядних речень
- •Фонетика. Звук як основна одиниця фонетики
- •Група слів у лексичному складі української мови
- •4.Історичні та позиційні звуки мови
- •5.Типи фразеологізмів у сучасній українській мові
- •6. Питання про статус службових слів у сучасному мовознавстві.
- •7. Прості ускладнені речення Ускладнені прості речення
- •Кома між однорідними членами
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Речення зі вставними і вставленими сполуками
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •Відокремлені уточнюючі члени речення
- •Кома перед як
- •10.Типи речень з модальністю.
- •12.Система дієслівних форм, їх характеристика.
- •13.Історія вчення про частини мови.
- •14.Морфеміка та словотвір як суміжні мовознавчі дисципліни.
- •15.Архаїзми, історизми, загальновживані слова в українській мові.
- •16.Синоніми, антоніми, омоніми, пароніми.
- •18.Правила написання великої літери.
- •19.Дієприкметник.
- •20.Дієприслівник.
- •21.Прислівник як частина мови.
- •22.Займенник. Розряди займенників за значенням.
- •23.Головні та другорядні члени речення.
- •24.Речення з однорідними членами.
- •25. «Чорна рада» п.Куліша – перший історичний роман в українській літературі.
- •26.Поеми т.Шевченка. Аналіз «і мертвим, і живим…»
- •27. «Повія» Панаса Мирного.
- •28.Твори і.Нечуя-Левицького з життя інтелігенції («Хмари»).
- •29. І.Франко – драматург. Аналіз драми «Украдене щастя».
- •30. Поетика м.Коцюбинського. Аналіз новели «Цвіт яблуні».
- •31. Леся Українка як автор ліро-епічних жанрів. Аналіз «Лісової пісні».
- •32. Творчість поетів-неокласиків як своєрідне явище в українській літературі.
- •Я закохавсь в гучних віках, я волю полюбив державну.
- •2. Використовує ступінь найбільшої «задіяності» абстрактного персонажа у сюжеті твору, подаючи Беатріче як образ зображення:
- •Як жадібно ти ловиш, темнозора, пливке, як пух, летюче листя слів, коли дзвінкі дощі моїх рядків шумлять, немов осінні осокори.
- •Поглянь, тепер твої всі ночі й дні круг тебе дивним сяйвом заясніли і засліпили нас, мов крила білі...
- •1) Прямий чуттєвий контакт людини з явищами і предметами, доступними її спогляданню; 2) специфічна позиція людини стосовно предметів споглядання.
- •33. М.Хвильовий – новеліст. Аналіз новели «Мати»?.
- •34.М.Куліш – драматург-новатор. Аналіз «Патетичної сонати».
- •35. «Україна в огні» о.Довженка. Проблематика. Образи. Поетика. Трагедійний образ України в кіноповісті Довженка "Україна в огні"
- •36. Романи о.Гончара. Аналіз «Людина і зброя».
- •37. Ліна Костенко як авторка романів у віршах. Аналіз «Маруся Чурай».
- •38. Мотив лірики в.Симоненка.
- •39. Т.Шевченко – драматург. Аналіз драми «Назар Стодоля».
- •40. Мотиви лірики і.Франка. Аналіз однієї поезії.
- •42. Поняття про полемічну літературу. Іван Вишенський – полеміст.
- •43. Загальна характеристика творчості Остапа Вишні. Аналіз одного з творів.
- •44. Пісенність лірики а.Малишка, д.Павличка.
- •45. Поема м.Вороного «Євшан-зілля».
- •46. Мотиви лірики т.Шевченка. Аналіз поезії «Мені однаково…»
- •47. Загальна характеристика драматургії іі половини хіх століття. Аналіз комедії і.Карпенка-Карого «Мартин Боруля».
- •Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"
- •48. Людина й історія в прозових творах м.Старицького.
Відокремлені уточнюючі члени речення
1. Уточнюючі члени речення на письмі виділяються комами або тире: Рівно, на повні груди, дихає юнак. Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колос. (М. В.) 2. Відокремлені уточнюючі члени речення можуть з’єднуватись з уточнюваними за допомогою сполучників тобто, або (в значенні тобто) та ін.: Через вузький пересип були перекопані єреки– цебто канали. (Н. Лев.) 3. При відокремлених уточнюючих членах часто вживаються слова особливо, навіть, переважно, зокрема, наприклад, у тому числі та ін.: У вестибюлі зібралася черга, переважно з молоді. (Гур.)
Кома перед як
Кома ставиться: 1. Перед прикладкою, коли вона має відтінок причини: Кривинський, як посередник, вийшов на перед громади... (Мирн.) 2. Перед зворотами як завжди, як звичайно, як і раніше, як правило, як виняток, як навмисно, як (наче) один: Як правило, домашні завдання записують до щоденника. 3. Перед порівняльними зворотами: Вона була, як полотно, бліда і перелякана. 4. Перед підрядною частиною складнопідрядного речення, яка приєднується до головної за допомогою сполучника як: Як не мостився, як не ладнав, а оберемка не підняв. (Гл.) 5. Перед вставним реченням, яке починається з як: Семен дуже любив свою неньку — стару Наумиху, як її призивали на селі. (Коцюб.) 6. У зворотах не хто інший, як; не що інше, як: Не хто інший, як Микола, розповів цю історію. Вага тіла є не що інше, як сила, з якою тіло під дією земного тяжіння тисне на підставку. Кома не ставиться: 1. Перед прикладкою з як, якщо вона не має причинового відтінку (у ролі кого, чого): Його було викликано до суду як свідка. 2. Якщо сполучення з як входить до складу присудка: Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду. (Н.-Лев.) 3. Перед зворотами, що є усталеними виразами: білий як сніг, упав як сніп, почервонів як рак, холодний як лід, полетів як стріла. 4. У складних сполучниках перед тим як, після того як, тим часом як, подібно до того як та ін., якщо перша їх частина не є складовою частиною головного речення: Перед ти як почати екзамен, директор провів інструктивну бесіду. 5. Перед сполучниками як не... то, як... так, які з’єднують однорідні члени речення або частини складного речення: Допоможіть як не копійкою, то хоч порадою... 6. Якщо перед сполучниками як, ніби стоять слова зовсім, майже: Розумні очі дивились з портрета майже як живі.
8.Спільність граматичної природи іменних частин мови.
9.Речення з відокремленими частинами.
РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ
Відокремленими називаються другорядні члени речення, які для підсилення їхньої граматичної і смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією, а на письмі- відповідними розділовими знаками.
Відокремлення характерізується також інверсійним розташуванням другорядних членів речення.
Відокремлені члени речення поділяються на підрядні відокремлені члени і уточнюючі відокремлені члени.
відокремлені члени речення |
приклади |
підрядні |
Добре вихований, він не заважав розмові |
уточнюючі |
Тут, поруч, буяла весна |
До підрядних відокремлених членів, які поєднуються з пояснювальним словом чи реченням підрядним зв'язком, належать відокремлені означення і відокремлені обставини.
Відокремлені означення (дієприкметники, прикметники, іменники; дієприкметниковий, прикметниковий звороти, поширена прикладка), як правило, стоять після означуваного слова:Дівчат, років до дев'яти, зібралося чималенько.
Якщо означення, виражене дієприкметниковим або прикметниковим зворотом, знаходиться перед означуваним словом і не має додаткових значень причини, умови, допустовості, то таке значення не відокремлюється: Кілометрів зо три ліс тягся, густий і незайманий (Ю. Яновський).
Означення перед означуваним словом відокремлюються, якщо вони стосуються особового займенника: Знесилена, вона сіла.
Відокремлені обставини залежать не від одного слова в реченні, а від усього речення в цілому. Дієприслівникові звороти складають основну групу відокремлених обставин і виділяються в будь-якій позиції: Лишившись сама, Хима заплакала (М.Коцюбинський).
Уточнюючі відокремлені члени речення вживаються для конкретизації або пояснення значень інших членів речення: І знову я тут, під цими дверима.
Стилістика речень з відокремленими членами
Одним із часто реалізовуваних способів вираження думки є речення з відокремленим членом (членами) речення, серед них і з уточнюючим відокремленим членом.
Відокремлення в реченні — це своєрідне смислове та інтонаційне виділення в ньому одиничного або поширеного (дво- чи кількаслівного) члена речення. Комунікативно раціональне використання речень з відокремленим елементом сприяє формуванню у мовців стилістичної культури мовлення.
Усяке відокремлення в реченні — відокремлене слово чи відокремлений зворот — семантично й граматично доповнює весь склад конкретного речення, своєрідно розгортає його. Тільки взаємозв’язком з елементами всього речення, з його невідокремленою частиною і на фоні позареченнєвого буття всього речення виявляється справжня сутність відокремленої частини в кожному конкретному реченні, його функціональна неповторність, стилістична індивідуальність. На стилістиці відокремленої одиниці, її функціональних ознаках, на посиленні семантики відокремлення, його емоційності, що безпосередньо впливає на змістову тональність усього висловлення, репрезентованого ускладненим реченням , позначається виразність її вимови, зумовлена відокремленою інтонацією, паузою чи паузами.
Відокремлення — явище оригінальне не тільки з погляду семантичного, граматичного (передусім синтаксичного), а й у функціональних вимірах, за стилістичними ознаками, серед них і за частотністю та своєрідністю використання відокремлених елементів речення в різних стилях мови, в її усній і писемній формах, у діалогічному й монологічному мовленні. Відокремлені й невідокремлені члени речення можуть виражатись тими ж самими лексемами.
Своєрідна сутність відокремлення з особливою виразністю усвідомлюється і сприймається при порівнянні того ж самого члена речення у двох його виявах (коли він відокремлений і коли не відокремлений): 3 вікон вагона видно степ, пробуджений весною (Ю. Яновський) і 3 вікон вагона видно пробуджений весною степ. У першому реченні змістова вагомість відокремленого означення, вираженого дієприкметниковим зворотом, актуалізована і має зовнішній вияв. Відокремлене узгоджене означення відмежоване від попередньої, синтаксично основної частини речення, виокремлене логічно, інтонаційно, а також особливою (відокремленою) паузою. У другому реченні дієприкметниковий зворот не відокремлений, отже, комою не виділений. Відокремлювати чи не відокремлювати певну частину речення — це вирішує мовець залежно від комунікативної мети, яку ставить до певних елементів висловлюваної думки: Микола, гірник, справу свою знає добре (3 газети) і Гірник Микола справу свою знає добре. У першому реченні акцентується увага на професії особи — через семантико- синтаксичне і стилістичне відокремлення й пунктуаційне виділення лексеми гірник. Отже, перше речення засвідчує доцільність відокремлення, друге — його факультативність, необов’язковість.
Найсуттєвіше й найвиразніше явище в теорії і практиці стилістики відокремлених членів речення стосується стилістики таких синтаксичних одиниць, як дієприкметникові, прикметникові та дієприслівникові звороти і співвідносні з ними підрядні речення. Кожен дієприкметниковий, прикметниковий, дієприслівниковий зворот можна перетворити на відповідний різновид підрядного речення. Це зумовлює появу синонімічних структур речення — на рівні синтаксично простої форми (просте речення) і на рівні складного речення (складнопідрядного): Б’ється моє серце, сповнене любові до землі (В. Сосюра); пор.: …яке (що) сповнене любові до землі — дієприкметниковий зворот (поширене відокремлене означення) і підрядне означальне речення; Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко) — прикметниковий зворот і Під самою кручею застигло болото, яке було повне пташиного галасу — підрядне означальне речення, як і …яке наповнилось пташиним галасом; Часом я засинав ще до вечері, дивлячись на зорі, або на Десну, або на вогонь, де варилась каша (О. Довженко), пор.: Часом я засинав ще до вечері, коли, дивився на вогонь…; В його шафах і на столах лежали товсті купи паперу, списані його рукою (І. Нечуй-Левицький) і В його шафах і на столах лежали списані його рукою товсті купи паперу — дієприкметниковий зворот виконує функцію увиразнення напівпредикативної ознаки, у другому реченні ця стилістична функція відсутня (дієприкметниковий зворот уживається в препозиції до пояснюваного слова і, отже, не відокремлюється).
Різнотипні відокремлені члени речення у морфологічній формі одного із зворотів частотніші в писемному мовленні, а також в усному мовленні переважно інтелігенції, ерудованих осіб. Це вкрай комунікативно необхідні речення в мовленні теоретично зрілому або суміжному з ним чи близькому до нього.
У всіх відокремлених членах речення закладено (неоднаковою мірою) індивідуалізовані стилістичні якості, часто й емоційно-зображувальні (переважно в художньому мовленні). Частотність уживання деякими письменниками (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, Ю. Яновський, О. Гончар та ін.) речень з відокремленими зворотами у художніх текстах неоднакова, але досить розгалужена: 10—15% від загальної кількості вжитих речень без відокремленої частини. Загалом така ж кількість їх і в науковому стилі. Зовсім обмежено використовуються звороти з активним дієприкметником: Все ж він, оглушений боєм, палаючий кров’ю, почув той пи.ск і зупинився над окопом (О. Гончар); Навіть здоровому важко було плутатися в густих комишах, зарослих павутиною, перескакувати з купини на купину, щоб не попасти в багнисту безодню (М. Коцюбинський). Замість активних дієприкметників на -чий, -лий у мовленні вживають підрядні означальні конструкції: Ось стара цегельня в лісі — сумна руїна, що дихає легендами (С. Васильченко), пор.: …сумна руїна, дихаюча легендами; Ноги у неї були тонкі і бліді, як парості, що проростають навесні з картоплі (Ю. Щербак), пор.: …проростаючі навесні з картоплі — заміна стилістично незграбна, нехудожня.
Відокремлення тільки частково може вважатись типовою ознакою окремого стилю. Загалом же форми відокремлення певною мірою притаманні всім стилям. Відокремленою частиною в структурі простого речення завжди виразно актуалізується цей елемент думки.
Стилістичне значення відокремлених однослівних чи кількаслівних мовних одиниць очевидне, виразно індивідуалізоване. Вдаючись до відокремлення в будь- якій його формі, мовці досягають певної економії у висловлюванні, словесно скорочують його. Відокремленням зумовлюється поява й використання паралельної форми вислову загалом того самого змісту. Цим збагачується загальна синтаксична синоніміка мовлення, його виражальні засоби і форми, посилюється комунікативна гармонія сказаного.
у простих реченнях окремі поширені чи непоширені члени речення можуть виділятися паузами та інтонацією. Ці члени речення по-різному уточнюють, доповнюють, розширюють основний зміст висловлювання. Це — відокремлені члени речення.
Наприклад, у реченнях Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур'яні (Д. Павличко). Хлопці мовчки стоять, милуючись з зоряного неба (Ю. Яновський). Ніч була темна, аж чорна (М. Коцюбинський) є відокремлене означення покинута людьми на довгі дні (вказує, крім того, на причину), відокремлена обставина милуючись з зоряного неба (називає додаткову дію), відокремлений присудок аж чорна (уточнює присудок).
Відокремлення члена речення залежить:
а) від його смислового навантаження;
б) від способу його вираження;
в) від його місця в реченні;
г) від стилю мовлення;
г) від експресивно-емоційного забарвлення висловлювання.
Відокремлення бувають обов'язкові, зумовлені структурою речення, і факультативні, залежні від волі автора. Наприклад, у реченні Коли архімандрит заплатив йому ці гроші за переписування — дуже гарним письмом — якогось старовинного літопису, він, Самійло-філософ, не захотів більше бути щодня битим і втік (В. Кожелянко) автор виділив неуз-годжене означення дуже гарним письмом для того, щоб надати йому більшої ваги, привернути до нього увагу.
Відокремлені члени речення несуть більше смислове навантаження, ніж невідокремлені.
На письмі відокремлені члени речення виділяються з обох боків комами, рідше — тире.