Питання для самоконтролю

1. Якою є сутність науки як особливого виду людської пізнавальної діяльності та які основні цілі вона має?

2. За якими трьома основними напрямами здійснюються сучасні наукові дослідження? Наведіть приклади наукових досліджень до кожного напряму.

3. Які загальні основні вимоги висуваються до наукової роботи?

4. Що розуміють під праксеологічною культурою і з яких основних принципів вона складається? Чому вона є такою важливою саме для наукової діяльності?

5. Дайте визначення поняттю “метод наукового дослідження” та зазначте основні рівні, на яких використовуються методи дослідження.

6. Зазначте основні методи емпіричного дослідження.

7. Якою є сутність використання методів індукції та дедукції в реальному перекладацькому процесі.

8. Вкажіть основні методи теоретичного дослідження.

9. Розкрийте сутність основних методів лінгвістичного аналізу лексичних одиниць.

Розділ 2 Стиль наукової прози

У науковому стилі поєднуються такі жанри: наукова монографія, підручник, науково-популярна книга, стаття, доповідь, лекція, науковий звіт та кваліфікаційні роботи (дисертація, дипломна робота, реферат, курсова робота).

Одна й та сама тема подається дещо в різний спосіб у доповіді, лекції або друкованій публікації. Науковий текст відрізняється від інших типів текстів більшою регламентованістю, проте деякі індивідуальні відхилення допускаються у працях відомих науковців.

Отже, науковий текст характеризується відсутністю стилістичної неохайності й надлишкової ускладненості. Виклад повинен бути ясним, точним, простим і строгим. Але всі ці властивості не приходять самі, їм треба навчатися, ретельно виробляючи свій стиль. Початківцям часто здається, що прості слова та неускладнений синтаксис роблять текст недостатньо науковим. Беручи до уваги такі міркування, автори створюють “димову завісу” з самодільних або транслітерованих слів і через це лише ускладнюють розуміння.

Іншою характерною рисою наукового тексту є його уніфікація, яка виявляється не тільки в уніфікації термінології, а й у вживанні так званої загальнонаукової лексики, фразеології та службових слів, а також в особливостях синтаксичної будови та у характері складних синтаксичних конструкцій. Науковий стиль існує в писемній та усній формі. До того ж усна форма відрізняється частіше за все більшою простотою синтаксису.

Оскільки основною формою наукового мислення є поняття, майже кожна лексична одиниця в науковому стилі позначає поняття або абстрактний предмет. Для вираження спеціальних понять науки використовують терміни, які характеризуються однозначністю, стилістичною нейтральністю та відсутністю експресивності. Терміни, значна частина яких є інтернаціональними словами, – це умовна мова науки.

Узагальненість, абстрактність викладу в науковому стилі реалізується на лексичному рівні у використанні великої кількості лексичних одиниць з абстрактним значенням.

Проте не слід уводити в свою роботу велику кількість термінів і тим паче створювати нові терміни самим. Терміни слід використовувати для вираження таких наукових понять, які багато разів згадуються у роботі або які позначаються в мові науки вже загальноприйнятими термінологічними одиницями, тобто відомі широкому колу спеціалістів цієї галузі.

Усі терміни, які не є широковживаними, або ті, які розуміються науковцями по різному, повинні отримати в роботі чіткі визначення – дефініції. При цьому бажано надавати визначення різних авторів, обираючи наприкінці найбільш доцільне й обґрунтовуючи його. В роботі слід уникати вживання розмовних та експресивних слів та виразів.

Отже, у текстах наукової прози використовується стандартизована термінологія, за її відсутності − найбільш типова для даної літератури. При першому використанні нового терміна надається його пояснення. При перекладі такого терміна в дужках наводиться його оригінальне написання. Синонімічні терміни в одному тексті не використовуються. Проте в реферативних жанрах обов’язково треба наводити авторське розуміння терміна, якщо воно відрізняється від загальноприйнятого, адже через стислість і, відповідно, відсутність контексту в рефераті термін може бути по-іншому інтерпретований читачем.

Вживання цифрових мір, умовних позначок, маловідомих власних назв, скорочень та абревіатур відбувається згідно чинних норм їх відтворення в мові перекладу у прийнятних для культури мови формах.

Відображаючи інтелектуальну діяльність, наукова інформація повинна характеризуватися крім іншого логічністю, об’єктивністю та безособовістю. Функція наукової прози – послідовний і систематичний виклад та аргументований доказ чи, навпаки, аргументоване спрощення наукових концепцій та теорій.

Наукова література ХХ-ХІ сторіч характеризується досить жорсткими нормами синтаксису. Зміст наукового тексту потребує логічності та доказовості, що й зумовлює певну специфіку синтаксичної будови, зокрема необхідність детального відтворення причинно-наслідкових зв’язків (для пояснення, узагальнення, формулювання висновків тощо) спричиняє використання різних видів підрядних речень, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. Необхідність аргументувати висловлювання і полегшити читачу розуміння завдяки чіткому членуванню тексту зумовлює широке використання паралельних конструкцій та вставних слів, наприклад, по-перше, по-друге, як вже зазначалося, як відомо, про що мова піде далі, на перший погляд тощо).

Прагнення до лаконічності, стислості до того, щоб вмістити “максимум інформації до мінімуму сигналу” призводить до синтаксичної компресії. Синтаксична компресія зменшує надлишок інформації при збереженні її обсягу. Здійснюється вона за допомогою багатьох засобів: за рахунок безпідметних односкладових речень, за рахунок речень з однорідними членами, за рахунок переходу від речення до словосполучення і, звісно, завдяки використанню дієприкметникових, інфінітивних, прийменниково-відмінкових та інших зворотів. З цією ж метою широко вживаються конструкції, насичені іменниками в родовому відмінку, звичайно, у вигляді більш-менш довгих ланцюгів. Останні іноді краще замінити підрядними означальними реченнями, тому що, якщо їх багато, вони надають тексту канцелярський відтінок і створюють неприємну обтяжливість.

Говорячи про специфічні риси синтаксису наукової прози, слід звернути увагу на багаті синонімічні можливості синтаксису, якими необхідно навчитися доцільно користуватися, враховуючи умови широкого контексту.

Серед можливостей варіювання можна назвати, наприклад, використання пасивних конструкцій замість активних, що створює безособовість висловлювання; можливість зміни порядку слів, що дозволяє оптимально розмістити смислові акценти; синтаксична компресія; заміна дієслова-присудка сполученням іменника з дієсловом, яке стає при цьому напівзначущим (цікавитися – представляти інтерес для …, аналізувати – проводити аналіз). Синонімічними виявляються також звичайні дієслова-зв’язки (бути, є, ставати) і напівзначущі напівзв’язки (являти собою, полягати, виявлятися). Крім цього в науковій прозі широко застосовується нульова зв’язка. Наприклад: Звідси – несамостійність номінативної функції … або Прагматична спрямованість цього звороту – створення експресивно-образного смислу… замість: Прагматичну спрямованість цього звороту можна визначити як створення експресивно-образного смислу [2, с. 245].

Особливу проблему синтаксичної стилістики наукового тексту створюють вираження авторської думки, модальність та зв’язність тексту.

Необхідність доказового оцінювання призводить до частого застосування так званих “пропозиційних конструкцій”, які виражають ставлення автора до висловлюваного і водночас служать для зв’язку з попереднім, наприклад: Слід проте підкреслити, Вертаючись до питання про…, Зазначмо…, Слідом за …будемо вважати). Ці вирази авторської думки найбільш прийняті на початку абзацу, проте можуть використовуватися як вставні в середині речення, наприклад: Межа між експресивною та стертою образністю, як не важко показати, залежить від контексту.

У зв’язку з цим важливо звернути увагу на деякі особливості вживання особових форм. В пропозиційних конструкціях у писемному мовленні форми множини першої особи цілком доречні, наприклад: Ми вважаємо …, Підкреслимо також …, хоча така форма іноді може сприйматися як дещо манірна. В усному мовленні в таких пропозиційних конструкціях слід уникати і надавати перевагу безособовим зворотам, наприклад: Можна вважати доведеним, неважко переконатися в тому…, слід підкреслити. Для переконливості корисно показати й основу для авторської оцінки, наприклад: Аналіз фактичного матеріалу показує …, Наведені факти підтверджують …, У зв’язку з викладеним вище можна стверджувати …тощо.

Вдалими еквівалентами вважаються також такі сполучення: У дослідженні встановлено …, У статті розглянуті …У роботі виявлено (визначено) … тощо.

Перша особа однини, наприклад: Я намагався прослідкувати …; Мені здається можливим …, доречна в тексті у працях вчених, чий авторитет вже встановлений. Авторам-початківцям у писемному тексті краще уникати таких егоцентричних конструкцій, а в усному мовленні використовувати їх помірно.

Деякі недосвідчені автори створюють іноді видимість аргументації завдяки таким з’єднувальним конструкціям, як відповідно або таким чином, що дуже небажано за відсутністю дійсно логічної мотивації.

Слід зазначити також, що текст, який складається з коротких речень, сприймається важче, тому що читачу необхідно самостійно встановлювати зв’язки між реченнями. Якщо до того ж ці речення виокремлено новим рядком, читання стає ще складнішим.

Сприйняття інформації відбувається безперешкодно в разі, коли думка логічно, структурно і графічно відображена в абзаці так, що читач отримує оптимально організовану і відповідно функціонально й формально завершену інформацію. В абзаці речення поєднуються синтаксичними і лексико-граматичними зв’язками у тема-рематичні таким чином, що читач отримує чітке уявлення про тему, її розвиток і завершеність. Основна думка зазвичай відображається на початку абзацу. Тому перше речення є дуже важливим для загального орієнтування в тексті. Від ствердження потім слід переходити до доказів, підкріплюючи їх прикладами та аналізом.

Вживання в текстах наукового стилю розпливчастих формулювань або висловів, зайвих слів є неприпустимим.

Реферат, на відміну від інших типів текстів наукової прози, пишеться лаконічною літературною мовою. В монографічних рефератах, як правило, вставні слова і кліше на зразок “автор статті стверджує, що…”, відсутні; викладається тільки суть оригіналу (Див. також Додаток З “Кліше реферативних жанрів”).

В оглядових, вибіркових і зведених рефератах автор або назва джерела зазначаються кожного разу, як наголошується нова думка.

Швидкому й адекватному сприйняттю змісту реферативних текстів сприяють прості, констатуючі закінчені речення з правильною граматичною будовою, або ж автосемантичні результативні речення, зміст яких подано в формі констатації (такі речення, як правило, починаються з семантичного ядра − іменника в називному відмінку).

Для характеристики об’єктів часто використовують прислівникові звороти; для того, щоб зосередити увагу читача на факті − неозначено-особові і безособові речення.

Оскільки абзац є композиційним маркером тексту, бажано, щоб абзаци були пропорційними і сторінка поділялася на невелику кількість частин. Сторінки із суцільним текстом без абзаців виглядають непривабливо для читача, і читання буде лише стомлювати.

У порівнянні зі складними синтаксичними конструкціями короткі прості речення чітко виокремлюються і фіксують увагу читача, додатково акцентуючи важливі положення, факти і доводи. Розміщені наприкінці абзацу, такі короткі речення з простим синтаксичним обрисом афористично підсумовують міркування, а на початку абзацу служать для введення нової думки, переліку або доказу.

Крім цієї композиційної функції, вони виконують і ритмоутворюючу роль. Абзаци можуть складатися з чергування коротких і довгих складно-синтаксичних речень. Ритмічність тексту відіграє важливу роль для оптимізації його сприйняття. Тому дуже важливо, закінчивши текст або частину тексту, прочитати його собі самому вголос і прислухатися до його ритму.

Наприкінці необхідно зазначити, що кожну структурну одиницю наукового тексту (розділ, пункт, підпункт тощо) слід завершувати узагальненням поданої в тексті інформації або висновками про отримані результати.