9.3. Нестандартні ситуації в судовому засіданні

На шляху кожного юриста, що присвятив своє життя адвокатурі, трапиться випадок, а може і не один, коли клієнт розповість своєму захисникові щиру правду про вчинений злочин і запитає поради, як поводити себе перед судом – розповідати правду чи не зізнаватись у скоєному.

Для захисника – це завжди важкий випадок і виходити з такої ситуації доведеться кожного разу по-різному. Можна порадити підзахисному розповісти суду всю правду, очистити свою душу і свідомо прийняти заслужену кару. Але така порада скоріше личить священику, але не адвокатові. Останньому належить дати юридичну кваліфіковану пораду, за яку він, певною мірою, буде відповідальним. Отже, в такому випадку, найоптимальнішим варіантом буде кропітке роз’яснення підсудному, що його чекає у випадку повного зізнання перед судом, не забувши при цьому нагадати, що в таких ситуаціях, коли підсудний щиро кається у скоєному злочині, суд може врахувати це при призначені міри покарання. Але це зовсім не означає того, що суд саме так вчинить.

Ще гірше, коли адвокат, не дуже сподіваючись на поблажливість суду, не порадить підзахисному зізнаватися та каятися у скоєному, а суд саме цю обставину назве обтяжливою і розмахнеться на «всю катушку». Знову ж таки, «винним» може виявитися адвокат, що порадив не зізнаватись.

Можливий варіант, коли підзахисний не дуже розуміє наслідки своїх дій у разі повного визнання перед слідчим чи судом своєї винності в скоєнні злочину та повного розкриття обставин та фігурантів. Це дуже важкий випадок у практиці захисника, оскільки, не гарантуючи успіху, в той же час, таїть у собі небезпечність фіналу. Якщо адвокат ризикне порадити підзахисному не розкриватися перед судом, але суд визнає останнього винним і з урахуванням нещирості перед судом обере завищену міру покарання, засуджений матиме право звинуватити у всьому захисника. Для останнього ж – виявитися у ролі підбурювача підзахисного до неправдивих свідчень перед судом і винуватця у всіх бідах засудженого – ситуація далеко не краща.

Отже, випадок дійсно нелегкий. Тому єдиним розумним кроком у цій ситуації може вважатися лише відверте та зрозуміле роз’яснення підзахисному, що це одне із тих питань, які залишаються в його власній компетенції, та розкриття можливих наслідків в кожному з варіантів поведінки.

Цього потребують, з одного боку, закон та професійна етика, а з іншого –це не що інше, як веління професійної «техніки» безпеки для себе особисто і для справи, загалом. Необережний крок захисника може відбитися не тільки на його власній кар’єрі, але і дати привід для виводу його зі справи, що поставить під загрозу інтереси підзахисного.

У час, коли пишеться підручник, юридична практика збагатилася дуже повчальним епізодом: Генеральна Прокуратура України відсторонила адвоката від участі у справі через розголошення останнім під час прес-конференції даних слідства у резонансній справі. За словами прокурора, проти нього порушено кримінальну справу.

Час покаже, чи справді завинив чим-небудь адвокат перед слідчими органами. Але нинішнім та майбутнім адвокатам вже сьогодні потрібно зробити певні висновки щодо спілкування з засобами масової інформації. Численні прес-конференції про хід слідства, що стали модними серед адвокатів, потребують високої культури, обережності та зваженості у висловлюваннях. «Сміливі» заяви перед відеокамерами про «повну невинність» обвинувачуваного чи підсудного «безглуздість обвинувачення» нічого не варті в процесуальному сенсі, тобто аж ніяк не допомагають суду розібратись у справі, а, з іншого боку, здатні значно зашкодити самому адвокатові.

«Змагальна побудова кримінального судочинства, що припускає розумний, відповідний інтересам справжнього правосуддя розподіл функцій, прав і обов’язків між різними суб’єктами карного процесу, і, зокрема, надання обвинувачуваному права як особисто захищатися, так і мати захисника, є гарантією повного, всебічного й об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи, осуду тільки винних і тільки в міру їхньої дійсної провини, виправдання і повної реабілітації осіб невинних, є важливою гарантією законності, обґрунтованості і справедливості судової репресії». Саме в цьому і полягає зміст змагальності в кримінальному судочинстві.

Ці слова належать проф. П.С. Елькинду, що багато років присвятив дослідженням участі захисника в кримінальному процесі і викладені ним у період піку сталінських репресій.

Використовуючи принцип змагальності в судовому процесі, захисник в разі необхідності та доцільності піддає критиці будь-який доказ, що є аргументом обвинувачення його підзахисного. Одним з таких «специфічних» доказів є висновок експерта.

Правового статусу щодо висновку експерта в судочинстві ми вже торкались в розділі про роль захисника на досудовому слідстві. Незважаючи на такі нюанси як використання експертом професійних знань в певній галузі науки, виробництва, мистецтва, висновок експерта за своєю цінністю в якості доказу нічим не відрізняється від будь-яких свідчень та доказів, що визнані такими слідчим чи судом.

У той же час, допит експерта в суді по суті експертного висновку являє собою самостійну цінність і, нерідко, вносить суттєві корективи в останній і дають підстави для нового підходу до питань, що стали предметом експертного дослідження. На досудовому слідстві таких запитань може не виникнути за різних обставин. Захисник не має можливості спілкуватися безпосередньо з експертом і тому певне коло питань може виявитися поза увагою учасників досудового слідства, у тому числі і захисника.

Під час судового засідання з’являється можливість прямого спілкування і виявлення міркувань експерта з тих чи інших питань експертного висновку.

Іноді, коли адвокат твердо впевнений у безпідставності обвинувачення та в явній однобокості експертів, а ситуація в судовому засіданні складається таким чином, що всі аргументи захисту свідомо не сприймаються ні представником обвинувачення, ні останніми, потрібні нестандартні рішення, аби спрямувати ситуацію в конструктивне русло.

У практиці адвоката трапляються випадки, коли підзахисний не викликає ні симпатії, ні довіри. Поміж тим, він не визнає себе винним у злочині, вчинення якого йому інкримінується. Це, мабуть, одна з найнеприємніших і важких в психологічному сенсі ситуацій.

Хоч би як негативно адвокат не був налаштований до скоєного злочину і до персони підсудного, зокрема, коли він погодився на роль захисника, особисті емоції повинні бути відкинуті. Вони лише будуть заважати справі і роззброювати адвоката.

Якщо підсудний визнає свою вину, це одна справа. Захисник у таких випадках зосереджується на питаннях правильності юридичної кваліфікації злочину, на пошуку обставин, що пом’якшують відповідальність підсудного. Тобто, відкинувши емоції та моральні оцінки, захисник сумлінно виконує вимоги закону.

У наведеній ситуації, саме сумлінність є тим домінуючим фактором, який допоможе провести захист на бездоганному професійному рівні. Який би вирок не прозвучав з вуст суду, совість адвоката буде чистою, а обов’язок виконаним.

Якщо ж адвокат піддається емоціям і бідкається між моральною оцінкою вдіяного підсудним і освяченим законом обов’язком захисника, можливі дуже неприємні наслідки.

Адвокат-захисник беззастережно та сумлінно виконує свій професійний обов’язок – захищати, як того вимагає закон, незалежно від того, за яких обставин він виявився у ролі захисника обвинуваченого чи підсудного у кримінальній справі – по своїй волі чи за призначенням.¹

Буває так, що підзахисний потрапляє під вплив співкамерників. Камерні консультанти – народ авторитетний. Серед них дійсно бувають дуже «просунуті» в правовому сенсі суб’єкти. У цих випадках, коли таке стало відомим адвокатові, необхідно набратися терпіння і спокійно, але твердо роз’яснити підзахисному, що він мусить вибрати когось одного – адвоката чи камерного радника. Але іноді трапляються випадки, коли захисникові не вдається відговорити підзахисного від хибної позиції, похитнути його довіру до співкамерника, що зумовлює відповідну осмислену поведінку. Це найнебезпечніший і найважчий випадок, з якого лише один вихід – залишити справу під будь-яким приводом.