Питання для самоконтролю

1. Зародки судового захисту в Київській Русі.

2. Християнство як провідник римського права в Київській Русі.

3. Адвокатура України часів Литовської Русі.

4. Правила розгляду судових справ.

5. Українська адвокатура часів Російської імперії.

Питання для самостійного вивчення

1. Внесок українців у здійснення судової реформи 1864 р. в Росії.

2. Українська адвокатура часів Радянського Союзу.

3. Українська адвокатура післясталінського періоду.

4. Перший закон «Про адвокатуру» на території України.

Тема 3. Адвокатура незалежної України

3.1. Вихідні позиції української адвокатури

Адвокатура нової незалежної України розпочала свій шлях не на пустому місці. Попри зневажливе відношення до неї як до інституту, який радянська система вимушена була терпіти під тиском міжнародного суспільства, наперекір процесуальним обмеженням адвоката в радянському судочинстві, а може і завдяки останнім, в тоталітарній державі виросло і загартувалося в процесуальних баталіях покоління юристів досить високого рівня.

60-90-ті роки ХХ століття стали періодом перегляду кримінально-процесуальних стандартів у напрямку лібералізації положень, щодо повноважень адвоката-захисника на попередньому слідстві та в судочинстві. Починаючи ж з середини 70-х років, з адвокатом, як процесуальною фігурою, (зціпивши зуби) вимушені були всерйоз рахуватись слідчі та судові органи.

І хоча прокуратура, де-факто, залишалась головним загоном партії в судочинстві, і саме на неї покладалось розслідування найбільш відповідальних, з точки зору КПРС, кримінальних справ, а судова система, як і раніше, повністю контролювалась КПРС, суди нерідко переступали рамки табу щодо ідеалізації позиції прокурора в судовому процесі, і не останню роль в таких незапланованих кроках відігравали адвокати.

Більше того останні десятиріччя минулого століття щодо визначення стану адвокатури характеризувалися таким чином, що центром юридичної думки в районних центрах, як правило, вважалася саме юридична консультація. І зовсім не тому, що там працювали найрозумніші. Справа в тому, що сама система позбавляла суддів та слідчих самостійності в прийнятті професійних рішень.

Слідчий та суддя діяли під пильним наглядом прокурора району. Останній, будучи членом райкому партії, міг діяти самостійно лише в певному діапазоні, не переступаючи меж партійної дозволеності.

Усе це з роками перетворювало навіть розумних людей в слухняних виконавців партійної волі. Така заангажованість притупляла бажання мислити творчо і самостійно.

Державний обвинувач (як правило, помічник прокурора) приходив у судове засідання з категоричним наказом вимагати певної міри покарання і не міг відступити від вказівки прокурора, не порадившись з ним. Це нерідко призводило до того, що державний обвинувач, який просидів у судовому процесі кілька днів, місяць чи більше, вочевидь впевнившись у тому що справа зліплена безталанно, неякісно і практично розвалилася на очах учасників судового засідання та аудиторії, у своєму судовому виступі вимагав заданих прокурором мір покарання ніби судового засідання і зовсім не було.

В усякому разі, на момент падіння радянської імперії адвокатура за своєю освіченістю, партійною незаангажованістю, дисципліною, бойовитістю та нерозбещеністю являла собою чи не найелітнішу частину радянських юристів. На кінець вісімдесятих адвокатура вже не сприймалась як «штрафний загін», куди скидали увесь непотріб, якого позбавлялись правоохоронні органи. З’явились перші складності з працевлаштуванням в адвокатуру.

У ці часи основу адвокатури складали обласні колегії адвокатів. Приватної адвокатури, зрозуміло, за радянських часів бути не могло. Колегії адвокатів об’єднували всі районні юридичні консультації певної області, що були основною робочою ланкою в системі адвокатури, її опорним осередком.

Колегії адвокатів несли на собі тягар безоплатної допомоги у всіх справах за призначенням слідчих органів та судів. Де-юре, влада визнавала, що праця адвокатів з обслуговування потреб слідчих та судів повинна оплачуватись державою. Існували певні нормативні акти, що передбачали спеціальні бюджетні асигнування на оплату праці адвокатів. Однак за 30 років роботи адвокатом я не пам’ятаю жодної справи, що була б компенсована державою у такий спосіб.

Цілком природно, що забезпечення справ за призначенням було (як, до речі, це є і тепер) постійною проблемою завідувача юридичною консультацією. В той же час не можна було допустити навіть і думки про те, щоб залишити без уваги хоча б один запит слідчого чи судді. Такий випадок однозначно розцінювався як надзвичайний.

Керівництво обласною колегією адвокатів здійснювалося Президією, яка обиралась загальними зборами адвокатів області. Вибирались також комісії з якості роботи, з етичних вимог. Потрібно відмітити, що колегії адвокатів висували досить жорсткі вимоги до якості роботи адвокатів. Планові перевірки колегій проводились регулярно, але передбачались і позапланові перевірки якості. Інтенсивно працювали і комісії з етичних питань.

Загалом, слід зробити висновок, що радянська система залишила незалежній Україні досить доброякісну спадщину у вигляді добре організованої, загартованої в протистоянні з всевладною прокуратурою, дисциплінованої та високоетичної адвокатури.

Адвокати, з яких складалась радянська адвокатура, не були розбещені в питаннях гонорарної практики. На той час існували певні розцінки за надання юридичної допомоги, за межі яких адвокат не міг виходити. Але жодна людина, що відвідала адвоката, не покинула юридичну консультацію без належної допомоги, не кажучи вже про літню людину чи інваліда. Мораль адвоката радянської школи, поза всякими сумнівами, була на кілька порядків вищою порівнянно з нинішніми адвокатами, а особливо – приватними.

Безумовно, було б несправедливим ідеалізувати радянську адвокатуру в цілому. В численному адвокатському стані, як і у всякому іншому зрізі суспільства завжди знаходиться місце і для людей непорядних, нечесних, але, коли такі персонажі є виключеннями, це тільки підкреслює загальний висновок.

Не можна замовчувати і тієї тенденції радянської адвокатури, що виразилася у фактичному сприйнятті найкращих традицій дореволюційної адвокатури, які, в свій час, були з порогу відкинуті офіційною комуністичною ідеологією. Це і недопустимість розірвання угоди за ініціативою адвоката через мотиви антисоціальності позиції підзахисного тощо, і підкорення позиції захисту державним інтересам на шкоду інтересам підзахисного і т.ін.