- •Зміст курсу
- •Тема 1. Філософсько-історичні витоки адвокатури
- •Тема 2. Українська адвокатура: історичний аспект
- •Тема 3. Адвокатура незалежної України
- •Тема 4. Адвокатура в контексті судово-правової реформи в Україні
- •Тема 5. Правове поле адвокатської діяльності
- •Тема 6. Адвокат у кримінальному процесі
- •Тема 7. Угода про правову допомогу у кримінальній справі
- •Тема 8. Захисник на досудовому слідстві
- •Тема 9. Адвокат – захисник в суді
- •Тема 10. Адвокат у цивільному процесі
- •Тема 11. Оскарження судових вироків та рішень
- •Тема 12. Виконання судових рішень
- •Тема 13. Адвокат у господарській сфері
- •Тема 14. Допоміжні галузі знань в роботі адвоката
- •Тема 15. Віктимологія в захисній практиці
- •Тема 16. Етика – невідємна складова адвокатського професіоналізму
- •Тема 17. Призначення, роль та мистецтво судової риторики
- •Тема 18 Інші галузі допоміжних знань
- •Конспект лекцій
- •Тема 1. Філософсько-історичні витоки адвокатури
- •1.1. Геоісторія доримського судочинства та професійного захисту
- •1.2. Юстиція давнього Риму
- •1.3 Ренесанс європейської адвокатури
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 2. Українська адвокатура: історичний аспект
- •2.1. Історичний дуалізм розвитку української адвокатури
- •2.2. Українська адвокатура часів Радянського Союзу
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 3. Адвокатура незалежної України
- •3.1. Вихідні позиції української адвокатури
- •3.2. Міжнародний фактор розбудови української адвокатури
- •Питання для самоконтрол.Ю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 4. Адвокатура в контексті судово-правової реформи в Україні
- •4.1. Окремі аспекти реформування української адвокатури
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 5. Правове поле адвокатської діяльності
- •5.1. Конституційно-правовий статус та принципи діяльності
- •5.2. Види правової допомоги. Права та обов’язки адвоката
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 6. Адвокат у кримінальному процесі
- •6.1. Морально-правова основа кримінально-правового захисту
- •6.2. Адвокат – захисник: процесуально-правовий статус
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 7. Угода про правову допомогуу кримінальній справі
- •7.1. Угода про правову допомогу – відповідальний юридичний акт
- •7.2. Спеціалізація адвоката у кримінальному судочинстві
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 8. Захисник на досудовому слідстві
- •8.1. Роль та завдання адвоката-захисника на досудовому слідстві
- •8.2. Гарантії, права та обов’язки захисника на досудовому слідстві
- •8.3. Пошук та надання захисником доказів на досудовому слідстві
- •8.4. Етичні аспекти на досудовому слідстві
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 9. Адвокат – захисник у суді
- •9.1. Судове засідання – вирішальна стадія судочинства
- •9.2. Захисник у судовому засіданні
- •9.3. Нестандартні ситуації в судовому засіданні
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 10. Адвокат у цивільному процесі
- •10.1. Загальні засади цивільного процесу
- •10.2. Особливості адміністративного судового процесу
- •Питання для самоконтролю
- •Питання джля самостійного вивчення
- •Тема 11. Оскарження судових вироків та рішень
- •11.1. Інститут апеляції в українському судочинстві
- •11.2. Адвокат в касаційній інстанції
- •11.3. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 12. Виконання судових рішень
- •12.1. Представництво на стадії виконання судових рішень
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 13. Адвокат у господарській сфері
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 14. Допоміжні галузі знань в роботі адвоката
- •14.1. Практична психологія
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 15. Віктимологія в захисній практиці
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 16. Етика – невідємна складова адвокатського професіоналізму
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Тема 17. Призначення, роль та мистецтво судової риторики
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного ввчення
- •Тема 18. Інші галузі допоміжних знань
- •18.1. Адвокатський етикет
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самостійного вивчення
- •Індивідуальне завдання
- •Питання для підготовки до заліку
- •Список літератури
- •Бірюченський о.Т. Проблеми забезпечення права особи на захист у кримінальному судочинстві / о.Т. Бірюченський // Вісник Верховного Суду України. – 1999. − № 6 (16).
- •Гловацький і.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі / і.Ю. Гловацький. – к.: Атіка, 2003. – 351 с.
- •Перлов и.Д. Защита и правосудие / и.Д. Перлов // Роль и задачи советской адвокатуры. – м., 1972. − 216 с.
- •Трудности защиты в российских судах: осторожные советы американского адвоката / е.Ю. Львова // Защита по уголовному делу. – м., 1998.
- •Термінологічний словник
- •Покажчик імен
- •Плевако ф.М. (пом. 1908) – видатний московський адвокат, один із перших присяжних пореформеної Росії, полум’яний оратор, відомий своїми блискучими виступами в ролі захисника.
1.2. Юстиція давнього Риму
Виникнення та утвердження легісакційного судового процесу (legis astsones – законні дії) в давньому Римі (ІІІ-ІІ ст. до н.е.) стало періодом народження адвокатури. Розгляд справ проходив у дві стадії, з яких перша – розгляд справ претором – мала за мету підготувати справу до розгляду, а друга – розгляд по суті. Новий процес означав розгляд справи на основі закону, тобто, був урегульований певними нормами та приписами.
Подальші зміни в судочинстві удосконалювали процес та запроваджували відносини судового представництва. Нова форма судочинства сприяла виникненню інституту довірительства та представництва, а згодом і адвокатури.
Тут необхідно застерегти від ототожнювання понять адвокатура і представництво, які, на той час, по своїй суті розумілися як зовсім різні інститути. Римське право дуже ясно вказало цю різницю, окресливши мету представництва. «...Та обставина – говориться в інституціях Юстиніана, – що від чужого імені не дозволялось ні позивати, ні відповідати на суді, спричиняла немалу незручність, то люди почали судитися через повірених. Бо ж і хворобливість, і вік, і необхідність подорожі та багато інших причин часто заважають їм вести свої справи особисто». Введення інституту представництва було значним прогресивним кроком як в здійсненні судочинства, так і в напрямку створення адвокатури. Представником могла бути будь-яка особа, якій вірив довіритель. Від представника не обов’язково вимагалося знання законів.
Незрівнянно ширші вимоги висуваються до адвокатура. З розвитком економічних правовідносин, збільшенням кількості законодавчих актів та ускладненням законодавства виникає потреба в фахівцях, які б прийняли на себе виконання тих чи інших доручень від людей, позбавлених можливості розібратися в заплутаних лабіринтах законів. Так, поступово з’являються люди, які обирають таку діяльність своєю професією – адвокати.
Широка затребуваність інституту довірительства пояснюється життєвою необхідністю доручати, в певних випадках, здійснення певних юридичних дій тій чи іншій особі в інтересах іншої особи. «Він (інститут) надає можливість, – каже Гордон, – здійснювати через представників свою юридичну діяльність таким особам, які самі не можуть цього зробити через будь-які природні, юридичні та моральні перешкоди (хвороба, віддаленість місця діяльності, відсутність правочинності, невміння захищати свою справу на суді і т.ін.)».
Як бачимо, головною метою представництва римляни вважали позбавлення позивача необхідності особистої явки до суду, нерідко, з різних мотивів, дуже обтяжливої для потерпілого чи позивача.
Якщо за основу адвокатури брати модель, що сформувалась в рамках романо-германської правової системи, до якої, де-юре, належить і Україна, то всі дослідники і достатньо солідні видання сходяться на тому, що адвокатура у тому вигляді, як вона існує сьогодні, виникла на території Риму часів республіканського періоду, десь на межі ІІІ-ІІ століть до нашої ери. У всякому разі ми маємо дані про закон Ліцінія, що датується 204 р. до н.е.
Назва професії пішла від латинського advokatus (advokare) «закликаю на допомогу». В цю епоху адвокатура діяла як приватний інститут. В імператорському Римі адвокатура набула стану особливої корпорації при суді, з чітким регулюванням умов адвокатської практики, прав та обов’язків адвокатів.