2. Сутність, цілі та методи інноваційної політики

Активізація інвестиційної діяльності - єдино можливий шлях виходу України на траєкторію сталого економічного зростання, запорука її відродження на якісно новій основі.

Практика сучасного господарювання, як розвинених країн так і України, свідчать, що головною рушійною силою економічного розвитку є інновації та інноваційна діяльність.

Інновації - це будь-які зміни, нововведення в технологіях, факторах виробництва, товарах і послугах. Зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій пов'язаний інноваційний процес - це, як відмічає американський вчений Дж.Брайт, єдиний в своєму роді процес, що об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він полягає в одержанні нововведення і охоплює весь процес від зародження ідеї до комерційної реалізації, тобто увесь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання.

Між усіма елементами інноваційного процесу існує тісний взаємозв'язок та взаємообумовленість. Вони вимагають розробки такої стратегії, яка б забезпечувала можливості гнучких змін пропорцій в темпах розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Такою стратегією є державна інноваційна політика, яка є сполучною ланкою між сферою науки та завданнями виробництва.

Термін «інноваційна політика» був вперше використаний в США у 1967 р. в доповіді міністерства торгівлі «Технологічні нововведення: управління і умови здійснення».

Сучасна інноваційна політика - це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов'язаних з НТП, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки в цілому.

Мета даної політики - створити сприятливий економічний клімат для здійснення інноваційних процесів.

Виділяють стратегічні і тактичні аспекти інноваційної політики.

Стратегія в галузі нововведень полягає в забезпеченні крупних структурних зрушень в економіці. Її реалізація включає матеріально-фінансове забезпечення довгострокових програм розвитку науково-технічної інфраструктури (лабораторій, наукових центрів), створення механізму фінансування нововведень з підвищеним ризиком, здійснення крупних науково-технічних програм, які вимагають міжгалузевої кооперації науки з промисловістю, задоволення стратегічних і соціальних суспільних потреб.

Заходи тактичного характеру націлені, перш за все, на посилення інноваційного потенціалу компаній, підвищення якості продукції та ефективності виробництва.

Держава, здійснюючи свою політику в сфері інновацій, використовує методи прямого та непрямого впливу. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні і обраною у зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором на ринок чи централізований вплив.

Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно у двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій.

Адміністративно-відомча форма проявляється у виді прямого дотаційною фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, що приймаються з метою безпосереднього сприяння інноваціям.

Прикладом дотаційного урядового фінансування може бути відкриття у США інституту промислової технології при Мічиганському університеті, на організацію якого місцевими федеральними властями було виділено 17 млн. дол. Широко відомі також фонди, утворені за рахунок державного бюджету США, як Національний науковий фонд і Національний інститут здоров'я. Держава може надавати пряму фінансову допомогу фірмам, які здійснюють дослідження в перспективних з точки зору уряду напрямках і сферах. В цілому в індустріально розвинутих країнах держава оплачує від 40 до 50, а часом і до 70% усіх витрат на науково-дослідні та конструкторські роботи.

Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій передбачає контрактне фінансування останніх шляхом цільових програм підтримки нововведень, в тому числі в малих наукових фірмах: створюється система контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг. Так, через федеральну контрактну систему США фінансується біля половини НДДКР. Контрактна система має ряд переваг, оскільки вона підпорядковує сферу інноваційної діяльності комерційним цілям, принципам рентабельності і орієнтує її на потреби конкретних споживачів.

Непрямі методи, які використовуються у державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого – на створення сприятливих загальноекономічних і соціально-політичних умов для новаторської діяльності.

До них відносяться:

- лібералізація податкового та амортизаційного законодавства. Доведено, що схильність до інноваційного підприємництва регулюється рівнем оподаткування прибутку. Так, Міністерство промисловості Швеції дійшло до висновку, що коли розмір оподаткування встановлюється не більше 25%, то вій майже не впливає на нові підприємницькі ініціативи, але коли податок перевищує 25%, то схильність до підприємництва зменшується, а при досягненні податку 50% від прибутку схильність до інновацій і пов'язаних з ними інвестицій практично зникає. Тому уряди практично усіх промислово розвинутих країн використовують податкові пільги. Так, в США і Японії з податку на прибуток компаній відраховується 20%, а у Франції 30% приросту витрат на наукові дослідження та експериментальні розробки. В США введені знижки на програми спільних фундаментальних досліджень, здійснюваних корпораціями з університетами. За зниженими ставками оподатковується прибуток венчурних фірм. Так, в Японії вони складають 30% порівняно зі стандартним рівнем податку на прибуток 42%, в Англії 29% (стандартна ставка 35%), в Канаді 12% (стандартна ставка 28%).

З метою стимулювання інновацій більшість країн проводить політику прискореної амортизації. Уряд, встановлюючи підвищені норми амортизації, надає інвесторам можливість відображати у бухгалтерських рахунках частку прибутку у виді вартості зношених засобів виробництва. В результаті відбувається перерозподіл прибутків у амортизаційний фонд, які не оподатковуються;

- законодавчі норми. Наприклад, законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове використання її результатів. Так, в США уже біля 200 років діє патентне право, що захищає інтелектуальну власність. Антитрестівське законодавство дозволяє підтримувати необхідну жорсткість конкурентної боротьби - важливого фактора стимулювання інноваційної активності;

- створення спеціальної інфраструктури, яка передбачає формування єдиної інформаційної системи в країні, яка повинна регулювати всі етапи інноваційної діяльності, а також визначати пріоритетні сфери інновацій. Наприклад, в Англії активну координаційну та стимулюючу роль виконує Британська технологічна група, яка стимулює реалізацію передової технології, розпрацьованої в університетах, політехнічних інститутах, науково-дослідних центрах тощо. Нагромаджений цією організацією банк винаходів, патентів та ліцензій є основою для надання інформації промисловим фірмам на комерційних умовах.