В Україні і країнах, що реалізують стратегію технологічного лідерства (на душу населення, за паритетом купівельної спроможності в доларах сша, 1997-й і 2003) [9].

За роки незалежного розвитку в Україні загальні витрати на наукові дослідження і розробки з усіх джерел становили близько 1 – 1,5 % ВВП, а у 2007р. – лише 0,96 % ВВП. При цьому кошти державного бюджету жодного року не перевищували 0,5% ВВП, а у 2007 р. становили всього 0,39 % ВВП. Тим часом законодавчо визначено, що в Україні бюджетні витрати на цивільні наукові дослідження мають становити близько 1,7% ВВП [10].

• невідповідність розробок вітчизняних науковців потребам сучасного технологічного розвитку. Останні визначаються ринком. Про те, наскільки наука «допомагає» бізнесу діяти на ринку, свідчить фінансування НДР за його (бізнесу) рахунок (рис. 10.4.).

Д ані, відображені на рис. 10.4. засвідчують, що активність вітчизняного бізнесу у фінансуванні НДР більш ніж у 8 разів нижча, ніж у ЄС, в 15 разів – ніж у США і більш ніж у 20 – у Японії. Хоча така поведінка наших підприємців може зумовлюватися і іншими чинниками, зокрема, орієнтацією на придбання іноземних ліценцій чи відсутністю схильності до нововведень, запровадження яких, зазвичай, супроводжується певними втратами сьогоденних доходів;

• відсутність механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок та їх передачі до сфери виробництва;

• відсутність системи стимулюючого інноваційного пільгового оподаткування;

• високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва;

• слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємства як провідника інноваційного продукту до масового виробництва;

• відсутність сучасної інноваційної інфраструктури, яку мають утворювати технопарки і технополіси, інноваційні і технологічні центри, бізнес-інкубатори, а також консалтингові, лізингові, інформаційні, сервісні підприємства, центри колективного користування унікальним науковим устаткуванням та приладами, сертифікаційні та маркетингові центри.

Таким чином, сучасний стан інноваційної діяльності в Україні змушує робити вибір: або негайно впроваджувати інноваційні реформи, або безпорадно «дрейфувати» у напрямку сірої периферії глобальної системи господарства, перетворюючись на одного з внутрішньо некерованих і неефективних аутсайдерів світогосподарського процесу [6].

З метою сприяння в розвитку інноваційних процесів в економіці України необхідно:

- розробити довгострокову Стратегічну програму інноваційного розвитку України на найближче десятиріччя та наступні 25 років;

- розробити та прийняти спеціальні закони України про венчурну діяльність в інноваційній сфері, про державну підтримку розвитку високих технологій, про кластерну модель економічного розвитку, про інноваційну інфраструктуру;

- для поліпшення організаційної інноваційної діяльності при Кабінеті Міністрів України та обласних державних адміністраціях, організувати економічні ради з висококваліфікованих спеціалістів та науковців;

- утворити в складі державного і місцевого бюджетів таку званий „бюджет інноваційного розвитку”. Джерелами такого бюджету можуть також стати кошти отримані від приватизації державного майна, надходження податку на нерухоме майно, а також частина прибутків державних та комунальних підприємств, які не впроваджують інновації, тощо;

- створити Державний венчурний банк з відділеннями в областях, з метою стимулювання фінансово-кредитної діяльності у інноваційній сфері. Сприяти організації приватних інноваційних банків та венчурних компаній;

- скоротити кількість пріоритетних напрямків інноваційного розвитку, зберегти лише ті, які забезпечують істотний науковий здобуток і перспективи розвитку;

- розширити мережу та врегулювати діяльність бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, технопарків, технополісів, центрів трансферу технологій, тощо;

- створити багаторівневу державну систему інформаційно-консультативної підтримки інноваційної діяльності на усіх етапах впровадження новацій (ідея – дослідження – розробка – впровадження);

- активізувати процес інтеграції вузівської науки з дослідницьким сектором академічної та галузевої науки шляхом створення дослідно-освітянських центрів інноваційної спрямованості на зразок провідних світових університетів;

- сформувати реальні умови для заохочення створення партнерств, альянсів та інших організаційних структур, які поєднують науку, вищу освіту, розробки, виробництво і забезпечують можливість реалізації великомасштабних міжгалузевих мегапроектів і створення та освоєння виробництва високотехнологічної продукції;

- вдосконалити механізм рефінансування банків, що кредитують високотехнологічні сектори економіки, запровадити надання державних гарантій під кредити і розвиток нанотехнологій та пріоритетних галузей, розробити методи недопущення надмірного вивезення капіталу за кордон;

- передбачити у податкову законодавстві зниження податку на прибуток у тій частині, яка направляється на інновації, встановити податкові пільги для компаній, що впроваджують технічні інновації, податкові послаблення для підприємств, які працюють у високотехнологічному секторі споживчого ринку;

- створити мережу об’єктів інфраструктури кадрового забезпечення реалізації інноваційної політики шляхом впровадження у навчальний процес провідних ВУЗів та центрів підвищення кваліфікації бізнес-освітніх програм, спеціалізованих курсів та семінарів, тощо [8].