9.5. Стилістичний аспект мовлення

З експресивно-стилістичної точки зору українське мовлення є надзвичайно різнобарвним. Всі основні мовленнєві одиниці (слова, словосполучення, речення і навіть словотвірні і формотвірні елементи) в цьому плані можна розподілити на нейтральні та експресивно-емоційні; останні, в свою чергу, поділяються на книжні і розмовні. Тут можна говорити про стилістичну (стильову) диференціацію мовленнєвих одиниць, їхню різноманітність в межах кожного функціонального стилю.. Публіцистичний та художній стилі збагачуються за рахунок елементів розмовного стилю і просторіччя. Значно розширився лексикон науково-популярного підстилю. Хоча офіційно-діловий стиль і знаходиться осторонь від активних мовленнєвих процесів, однак його елементи (головним чином слова та вирази) використовуються в текстах інших стилів, особливо публіцистичного та художнього з певними стилістичними настановами (індивідуальне мовлення персонажів, авторська характеристика їх, стилізація, пародіювання).

Стилістичні позначки. Чималий інтерес викликають мовленнєві одиниці з т.з. оцінки осіб, предметів та явищ. В першу чергу існує оцінка позитивна і оцінка негативна, кожна з котрих має цілу гаму відтінків – від ледь помітного до яскраво вираженого. Якщо говорити про лексику, то подібна характеристику подається в тлумачних словниках за допомогою стилістичних позначок. У 11-томному „Словнику української мови” зустрічаємо такі позначки: книжне, розмовне, офіційне, канцелярське, поетичне, риторичне, спеціальне, іронічне, вульгарне, фамільярне, застаріле, зневажливе, жартівливе, лайливе, пестливе, урочисте, підсилювальне.

Цю низку стилістичних позначок можна було б продовжити: семантико-стилістичних відтінків у словах значно більше, ніж названо в перелічених вище позначках.

Окрім лексики, яка своїм змістом виражає емоційно-експресивне забарвлення, в мовленні існують і інші засоби такого забарвлення. Це, по-перше, численні суфікси суб’єктивної оцінки і, по друге, специфічні (головним чином неподільні) синтаксичні конструкції: Хіба що! Чи ти ба! Хай йому цур! Ще й як! А як же інакше! Ну й ну! Ну, от і гаразд! Так тому й бути! Таке скажете! Отож бо й є! Так воно й є! Отаке-то діло! Не без того! Хвалити бога! Оце тобі маєш!

Якщо до нього ще додати необмежені можливості інтонації, то перед нами виникне живе українське мовлення з його багатющою експресивно-емоційною палітрою. І не залишиться сумніву в тому, що українська мова стоїть в одному ряду з найбагатшими мовами світу.

9.6. Питання про мовленнєві штампи

Кожна грамотна особистість повинна прагнути до самобутнього мовлення, тобто використовувати мовленнєві засоби своєрідно, самостійно, нешаблонно, уникати штампів, канцеляризмів у живому мовленні, в текстах публіцистичного й художнього стилів.

Найбільше заважають індивідуальній самобутності мовлення, збіднюють, уневиразнюють його мовленнєві штампи. Однак таке визначення не є точним і вичерпним, оскільки поняття „мовленнєвий штамп” не є однозначним. Так, в енциклопедії „Русский язык” (М., 1979) зустрічаємо два значення цього терміну: 1) „необхідний елемент мовлення там, де його головною особливістю є наявність стереотипів, що забезпечують точність, однозначність, економність та традиційну повторюваність будь-яких елементів мови”; 2) „сигнал стилістичної дефектності там, де мовлення має інші експресивні завдання”, це „будь-які надокучливі, позбавлені смаку вирази, що є результатом недбайливого ставлення до мовлення” [23:123]. Мовленнєвий штамп саме у цьому, другому значенні є ворог живого, багатого, самобутнього мовлення.

Основним „постачальником” мовленнєвих штампів для текстів розмовного і художнього стилів є газети і ділові папери. І хоча думка Ш.Баллі про те, що „якби не численні газетні кліше, то не можна було б у газеті писати швидко і правильно”, в цілому є слушною, однак не слід забувати, що і в самому газетному підстилі розповсюджуються небажані штампи, які значною мірою завантажують контекст і знижують рівень чіткості, доречності і стислості мовлення.

10. ОБРАЗНІСТЬ ТА ВИРАЗНІСТЬ МОВЛЕННЯ

10.1. Поняття образності та виразності мовлення

„Говорити образно”, „образно кажучи”, „образна мова” – такі словосполучення часто зустрічаються і в спеціальній літературі, і в побутовому мовленні. Вони свідчать про те, що мовні одиниці вживаються у незвичайному, неординарному значенні, тобто переосмислюються, метафоризуються. Так, звичайну інформацію типу „Морські хвилі б’ються об гострі скелі, перетворюючись на білу піну, що покриває весь берег” можна передати так: „Море дере свою синю одежу об гострі скелі на білі клапті і закидає ними весь берег” (М.Коцюбинський). Автор уособлює море, яке дере свою синю одежу на білі клапті, і у читача виникають асоціації з розлюченою людиною, яка рве на клапті свій одяг зі злості, з відчаю. Ще один приклад: „Гойдає вогку черемшину весни всевладная рука” (М.Рильський). Тут знову уособлення 2 рука весни, а насправді вітер гойдає гілку черемшини, і відбувається це навесні.

Виразність можна розуміти в широкому і вузькому смислі. Виразність в широкому значенні – це всі ті засоби і прийоми, за допомогою яких у читача виникає особливий інтерес і підвищена увага до змісту і форми мовлення. В такому розумінні образність є складовою частиною виразності: все, що є образним, є виразним, але не все те, що є виразним, є образним. Отже, існують необразні виражальні засоби і виразність у вузькому розумінні цього слова, яка за своїм змістом не передбачає образності, тобто переносного значення слова. В подальшому ми й розглянемо окремо зображувальні і виражальні (у вузькому розумінні) засоби мовлення.