10.3.4. Діалогізація та інтимізація мовлення

На ці два прийоми увагу звертають досить рідко, хоча ці явища часто зустрічаються в текстах публіцистичного та художнього стилів.

Діалогізація – передача мовленнєвих ситуацій за допомогою діалогу: мовець майже дослівно репродукує бесіду двох або більше осіб. Такий діалогізований монолог характерний для живого, невимушеного мовлення:

„Одсторожував я, пішов додому, сів снідати. Коли це рип – посильний. Так і так, товариш голова викликають. Приходжу. Тільки на поріг, а він: „То ви, Даниле Кіндратовичу, може, скажете голові і очі, одкровенно, що не уважаєте його, що він для вас не авторитет?” – „Чого, з якої речі?” – питаю. „Ну як, - одказує, - підійшов учора до вас, а ви курите, очима дивитесь і – ні „здрастуйте”, ні „до побачення”. Я все ж таки голова...” – Кажу йому: „Чув, що підходив хтось, а здоровкатися не здоровкався, бо не впізнав – бачу погано”. – „Ну да, - сміється, - зірки на небі, самі ж хвалилися, бачите, а голови й за крок не признали?” – „Та, кажу, може б і признав, якби ж трохи далі стояли”. – Обидився”.

Без відтворення діалогу даний уривок був би досить нудним, інтонаційно та емоційно збідненим.

До діалогізації слід віднести і таку побудову монологічного мовлення, в якому запитання мовця перемежовується з його ж відповідями.

Цей прийом досить часто використовують в доповідях, лекціях та інших формах публічного виступу. Діалогізація монологічного мовлення оживлює розповідь, додає їй експресивно-емоційної та інтонаційної розмаїтості.

Прийом інтимізації полягає в тому, що автор, який об’єктивно веде розповідь, раптом „розкриває” себе: чи то звертається до читача з приводу зображуваного, чи то відкрито починає оцінювати поведінку героїв, події. Так, М.Бажан у поемі „Безсмертя” звертається до міста Ленінграда:

Люблю твій ліс колонний,

Граніти, славні й досі,

І невських вод глибоких

Величну течію.

Примхливу гру Растреллі,

Спокійну мирність Россі,

Людським трудом здобуту

Утвердженість твою.

Я бачу, як наклало

Голодне передбур’я

Свої жорстокі тіні

На риси цих споруд...

Особливо часто інтимізація спостерігається в текстах художнього стилю, рідше – в публіцистичному, ще рідне в науковому і зовсім відсутня в офіційно-діловому стилі, оскільки там особистість автора не відіграє ролі.

Інтимізація дає автору можливість наблизити оповідь до читача, зробити зображуване більш вірогідним, правдоподібними, більшою мірою використати в авторському мовленні експресивно-емоційні засоби.

11. СТИСЛІСТЬ МОВЛЕННЯ

11.1. Поняття стислості мовлення

Однією із суттєвих властивостей культурного мовлення є його стислість, прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю слів, тобто те, що з давніх-давен існувало у формулах: „багато в небагатому”, „щоб словам було тісно, а думкам просторо”. Античні теоретики красномовства і стилістики значну увагу приділяли стислості мовлення, вважаючи цю якість, поряд з багатьма іншими, досить важливою для публічних промов та поетичних творів. Вимога стислості завжди поєднувалася із вимогою простоти, ясності, приступності. Л.М.Толстой писав, що „у мистецтві простота, стислість і ясність є вищою досконалістю форми мистецтва, яка досягається лише при великій здібності і великому труді” [28:580].

Щоправда, поняття стислості наповнюється різним змістом стосовно того чи іншого функціонального стилю. Найбільшою мірою вимога стислості стосується розмовного стилю, а також публіцистичного й художнього, найменшою – офіційно-ділового. В життя на кожному кроці доводиться стикатися з тим, як багато говорять люди з приводу незначних явищ і, слухаючи їх, переконуєшся, що про те ж саме можна сказати значно коротше. Вміння стисло говорити й писати досягається наполегливою працею: необхідно, з одного боку, організувати своє мислення, а з другого – оволодіти багатствами мови. Тому, хто пише, легше досягти стислості, ніж тому, хто говорить, оскільки у першого є можливість обдумати кожне слово, кожний вираз, відредагувати написане, усуваючи розтягнутість на надлишки, вибираючи найбільш ефективні форми для викладу змістовних думок. Для обдумування і удосконалення тексту потрібний час. Недарма французький математик і філософ Блез Паскаль пояснював своєму адресатові: „Я вам пишу багато, тому що немає часу написати коротко”.

Іншого характеру стислість характерна для художнього мовлення. Не обізнаній з таємницями художньої творчості людині може здатися, що і „Енеїда” І.Котляревського, і історичні романи П.Загребельного, і „Війна і мир” Л.Толстого занадто довгі, що їх можна скоротити без шкоди для змісту. Один письменник досить складний сюжет укладає в рамки новели, іншому для цього прийшлося б писати повість і навіть роман. Все це дійсно так: і вирішення теми, і втілення її в конкретних образах залежить від особистості автора, від його світосприймання, ідейно-художніх поглядів. Ми не маємо права підозрювати талановитого письменника в словесній надмірності, в багатослів’ї, ми йому довіряємо, вважаємо, що його докладність опису є необхідною з т. з. його задуму, його засобів розкриття думок, почуттів і вчинків героїв, якщо при цьому описуване дає нам естетичну насолоду. Мабуть, доцільніше говорити про порушення вимоги стислості початкуючим письменником, який ще не оволодів мистецтвом виражати багато в небагатому, декількома словами створити образ, картину. Відомий афоризм А.П.Чехова: „Стислість – сестра таланту”, що означає не те, що в стислості талановитість, а те, що талановите повинно бути стислим. А.В.Короленко також вважав стислість однією з основних властивостей художнього тексту, він писав: „Не бійтеся скорочувати, а особливо міркування”; „Найголовніше – це усувати повторення, багатослів’я”; „Я коли оглядаю свою завершену працю, завжди думаю.: „А що тут без особливої шкоди можна викинути...” І ніколи ще не жалкував про скорочення” [28:633].