Київська держава за правління князя Олега (882—912 рр.)

Особливості правління

Розпочав правління зі створення у племінних князівствах опорних пунк­тів центральної влади і визначення порядку стягнення з них данини	Збільшив територію своєї держави за рахунок земель племен не­слов'янського походження (меря, весь, чудь)
Правив на Русі від імені сина Рюріка Ігоря. Послугувався титулом «Вели­кий князь руський». Від цього часу бере початок династія Рюриковичів	Уклав мирну угоду з варягами, унаслі^1-док. якої київські князі протягом три­валого часу залучали до своїх воєн­них походів варязькі дружини
Послідовно і наполегливо підпоряд­ковував Києву східнослов'янські племінні князівства: деревлян, сіве­рян, радимичів, словенів і кривичів. Досяг згоди про союзницькі відно­сини з білими хорватами, тіверцями і волинянами	Організовував опір угорським пле­менам, які в 893—896 рр. пройшли повз Києва, подолали Карпатські гори і переселилися у Середнє Подунав'я
За арабськими джерелами здійснив кілька походів на південно-західне узбережжя Каспійського моря проти Арабського халіфату	Здійснив два переможні морські походи на Константинополь (907 та 911 рр.) Домігся від Візантії вигідного для Русі мирного договору (911р.)

Значення діяльності

• Об'єднав Північну Русь з Південною, що ознаменувало початок створення загальноруської державності

• Сприяв перетворенню Київської Русі на централізовану державу

• Зміцнив військову могутність своєї держави, що дозволило Русі активізувати зовнішньополітичну діяльність

• Здійснював збирання і консолідацію східнослов'янських земель навколо Києва

Ігор (912—945) — син Рюрика. Його правління почалося традиційно для князів того періоду жорстокою боротьбою проти автономістських настроїв підкорених народів.

Приєднав до Русі племена тиверців та уличів. Ігор також здійснив ряд успішних походів на узбережжя Каспійського моря. Загострення стосунків із Візан­тією призвело до нових походів русичів на Константинополь. Перший з них у 941 р. був невдалим (руський флот спалено за допомогою "грецького вогню" — таємної зброї візантійців, що являла собою запальну суміш, яка горіла навіть у воді). Другий похід Ігоря на Константинополь — 943 р. — закінчився укла­денням нового договору (944 р.) з Візантією на умовах договору Олега (але руських купців позбавили права безмитної торгівлі). Великі і постійні військові експедиції поглинали значні ре­сурси і вимагали все нових і нових надходжень до князівської скарбниці. Це призводило до постійного збільшення данини, внаслідок чого зростало невдоволення населення, що вилилось у 945 р. у повстання древлян, які вбили Ігоря під час чергового збирання данини.

Київська держава за правління князя Ігоря (912—945 рр.)

Особливості правління

Відновив владу над древля­нами та уличами	Намагався обмежити вплив варягів, які продовжували займати керівні позиції в дружині князя
Уклав мир з кочовиками-печенігами, які 915 р. вперше з'явилися біля південних кор­донів Русі. Печеніги відко­чували до Дунаю. Проте в 920-х рр. вони порушили кор­дони Русі, що викликало війни Ігоря з цими племенами	Продовжував воєнні походи на Візантію. Похід 941 р. завершився поразкою. До участі в поході 943 р. князь Ігор залучив величезні сили. Проте до битви справа не дійшла. Візантійці погодилися підписати нову угоду, що підтверджувала основні торговельні інтереси Русі
Здійснив похід в Закавказзя (944 р.) проти войовничих горців, які були союз­никами Візантії, завершився великим успі­хом.	Утримання великої дружини і здійснення воєнних походів потребувало великих коштів. Під час повстання деревлян (945 р.) унаслідок повторного збирання данини Ігоря було вбито
Значення діяльності
Продовжував справу свого попередника, наполегливо й послідовно згуртовуючи в єдину державу східнослов'янські племінні князівства
Завдяки своїй активній воєнній політиці південний напрямок зовнішньої політики набув пріоритетного значення
На відміну від Олега діяв жорстокіше і відвертіше в напрямку зміцнення центральної влади

Ольга (945—964) — Однією з найзагадковіших жінок, чиє ім'я увійшло в історію, була княгиня Ольга. Народна пам'ять зберегла чимало міфів про княгиню. Переказ нарік Ольгу - Хитрою, церква — Святою, історія — Мудрою.

Відомі матеріали про життя й діяльність княгині Ольги відрізняються різно манітністю суперечливих версій, що стосуються її персони. При досліджені: біографії княгині Ольги мимоволі виникає питання: а як сталося, що ця жіі після смерті свого чоловіка Ігоря зуміла домогтися верховної влади в Київсьі державі? Адже за слов'янським моральним язичницьким кодексом дружї після смерті чоловіка також повинна була піти з життя. їй було просто непристойно жити, якщо її чоловік помер. Але по смерті Ігоря Ольга постала на чолі Руської держави.

Своє регентство (945—964) вона розпочала з придушення древлянського повстання. Після смерті Ігоря древляни запропонували Ользі вийти заміж за свого князя Мала. Ольга придушила повстання древлян, але, розуміючи неми­нучість інших повстань, впорядкувала збір данини. У 957 р. Ольга здійснила перший в історії Русі візит на найвищому рівні за кордон (до Константинополя). Там вона прийняла християнс­тво. У «Повісті минулих літ» зазначається, що княгиня безуспішно намагалася схилити до християнства свого сина, але той не бажав і слухати про хрещення. Під час правління Ольги розширилося будівництво в Києві. Старокиївська гора де до того часу часу був могильник перетворюється на парадний палацово – адміністративний центр столиці. Уже на початку тут стояв кам’яний князівський терем. Було відправлено також посольство до германського імпе­ратора Оттона І, що мало збалансувати візантійський напрям зовнішньої політики та підкреслити Візантії самостійність Русі. Ольга просить направити до Києва єпископів і священиків.У 959 році Єпископ Альберт і місіонери прибули на Русь, однак русичі – язичники не дали змоги Алберту навернути себе в християнство і змусили місіонерів залишити межі Русі. Ця невдача в релігійній сфері серйозно зашкодиа авторитету Ольги, послабила її позиції. Скориставшись обставинами, язичницька опозиція здійснила державний переворот і поклала край тривалому регентству княгині. З 964 р. вся повнота влади прейшла до рук сина Святослава. 11 липня 969 р. княгиня померла.

Її правління було добою вирішального повороту в історії Ки­ївської Русі. Країна дістала впорядковане управління і почала інтегруватись у політичну систему християнського світу. Хрис­тиянство одержало могутній імпульс для поширення на Русі.