Київська Русь за князювання Ольги

(945—964 рр.)

Особливості політики

Внутрішня

• Придушила повстання деревлян і підпорядкувала їхні землі безпо­середньо Києву

• Здійснила першу державну реформу на Русі: чітко визначила землі, з яких збирала данину

• Влаштувала «становища» і княжі «погости» — місця зберігання зібраної даниниі осередки центральної влади

• Закріпила за княжою казною «ловища» — землі, багаті хутро­вим звіром, що забезпечувало постійний прибуток

• Розбудовувала, прикрашала й зміцнювала свій стольний град у Києві було збудовано нову кня­зівську резиденцію — Ольжин двір з «теремом кам'яним», де­рев'яну християнську церкву і систему укріплень

Зовнішня

• Надавала перевагу дипломатії перед війною. 946 р. (або 957 р.) на чолі мирного посольства відві­дала Константинополь й уклала угоду з імператором Константином VII Багрянородним

• Відповідно до русько-візантій­ської угоди надсилала свої дру­жини допомагати Візантії у війні з арабами в 967 р. та боротьбі з норманами й болгарами

Здійснила першу спробу вста­новити дипломатичні контакти із західною Європою. 959 р. надіс­лала послів до німецького імператора Оттона І з проханням направити єпископа для хре­щення Русі. Місія ченця Адальберта, що діяла на Русі в 961 — 962 рр., завершилася провалом

Значення діяльності

Внутрішньополітичні заходи княгині сприяли об'єднанню колишніх окремих племінних володінь в єдиний державний організм

У зовнішньополітичній діяльності визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними

Сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі

Святослав (964—972) — весь час свого правління провів у безперервних війнах. У 964 р. підкорив в'ятичів. У 965 р. розгромив волзьких болгар та буртасів. У 966 р. завдав поразки Хозар­ському каганату. На землях хозар на Нижньому Дону був засно­ваний руський форпост у причорноморських степах — м. Саркел (Біла Вежа). У 966-967 рр. були розгромлені і обкла­дені даниною північнокавказькі племена, а території Таманського та Керченського півостровів (Тмутараканське князівс­тво) приєднані до Київської Русі.

На запрошення Візантії Святослав взяв участь у війні з болгарами (967-971), проти яких здійснив два походи і навіть збирався перенести на Дунай столицю своєї держави. Але через проти­дію Візантії, яка почала побоюватися претензій свого союзника на болгарські землі, які вона сама хотіла підкорити, Святослав був змушений повернутись до Києва. Повертаючись додому з дру­гого болгарського походу у 972 р., виснажені рештки русичів потрапили в засідку, організовану печенігами (нова тюркомовна орда, що на початку IX ст. прийшла у Причорномор'я) на Дніп­рових порогах, і були розбиті (загинув і сам Святослав).

Історична роль Святослава досить неоднозначна. Він був відважним і талановитим полководцем, дотримувався простоти в усьому, у житті був відкритим і шляхетним. Але ці якості нерідко поєднували з жорстокістю і спалахами люті. Майже всі завойовані території невдовзі було втрачені. Його полководницька вдача, на жаль, не завжди доповнювалася політичною далекоглядністю і розумним використанням наслідків своїх блискучих перемог. Нове піднесення Русі забезпечила діяльність позашлюбного сина Святослава - князя Володимира.