Які ж причини зумовили роздробленість Київської Русі?

• Відсутність тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства.

• Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприя­ло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

• Посилення ролі боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

• Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала тор­гувати безпосередньо з Близьким Сходом, а торгівельна артерія "із варяг у греки" занепадає.

• Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння - вотчин, поси­лення влади удільних князів і бояр).

• Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона викли­кала зміни в державному устрої Русі, а саме - децентралізацію сис­теми управління. Київський князь утратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

• Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.

• Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, все ж не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

IV період (1 132 - 1237-1241 рр.)

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.

У князівствах формуються місцеві князівські династії: Ольжичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237—1241 рр.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припи­нила своє існування, адже:

• по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого пе­ріоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;

• по-друге, зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, смільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

• по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, праг­нули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.

Проте, будь-які спроби припинити міжусобні чвари, відновити і шість Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості належала Новгородській землі, Полоцькому, Смолен­ському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяслав-і і.кому, Волинському та Галицькому князівствам.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консолідуючого центру давньоруських земель.

4. Монгольська навала на українські землі.

Першим монгольським вождем, який обєднав більшість союзів племен був, Єсугей – Боатур. Після його смерті зібраний ним улус розпався. Вдова Єсугея з малими дітьми, з яких старшим був Темучін ( нар. Бл. 1155 р. ) залишалася без підтримки більшості монгольських ханів. Близько 1185 р. Темучін опинився поряд з відомими монгольськими ханами. Одне за одним підпадали під його владу монгольські племена. 1189 р. монгольська степова аристократія обрала Темучіна ханом і надала йому титул Чингісхана (великого хана).

1206 р. Чингісхана було проголошено ханом усієї Монголії.

У 1223 р. у Києві відбувся з’їзд південноруських князів. На переговорах з половецькими ханами руські князі вирішили виступити назустріч монголо – татарам. На восьмий день з’єднані сили руських і половців підійшли до р. Калка де на них вже чекали монголо – татарські полки. Битва відбулась 31 травня 1223 р. на берегах р. Калки.

Руськи зазнали поразки юо серед удільних князівств не було політичної єдності в наслідок феодальної роздробленості.

У 1237-1238 рр. почалось вторгнення військ монголо-татарського хана Бату (Батия онука Ченгісхана) на Русь. Татари підкорили Рязанське, Володимиро-Суздальське та Смоленське князівства. У 1239 р. вони спустошили Переяславське та Чернігівське князівства. На момент Батиєвої навали в ґукраїні точилася гостра боротьба за великонязівськтй престол.

Грудень 1240 р. — монголо-татари здобули Київ і рушили да­лі на Захід. До весни 1241 р. вони спустошили Галичину та Во­линь, а до початку 1242 р. пройшли Польщу, Чехію, Угорщину і з Балкан повернули у Поволзькі степи. На Нижній Волзі Батий заснував столицю своєї держави (Золотої Орди) м. Сарай-Бату. Під владою золотоординських ханів опинились землі від Уралу до Дунаю. Руські князівства потрапили у васальну залежність від Золотої Орди.

Монголо-татарська навала остаточно розірвала зв'язки між окремими частинами Київської Русі, прискорила занепад її дер­жавних інституцій, і в другій половині XIII ст. Київська Русь остаточно припинила своє існування. Це був поступовий про­цес, і тому не можна називати якийсь конкретний рік як дату припинення існування Київської Русі.