2.2. Людина: індивід, особистість, індивідуальність

Кожний окремий самостійно існуючий живий організм, чи то новонароджене немовля, чи то тварина, є високоінтеґрованою, неподільною|неділимими| системою, якій притаманна тілесна і психологічна цілісність та неповторна єдність фізіологічних і психічних якостей. Означену нами цілісність називають зазвичай|звично| індивідом (у разі|в разі| тварини – особиною|особою|)¹. Безліч індивідуальних властивостей є|з'являються| генетично заданими, інші формуються протягом життя людини під впливом спадкових|спадкоємних| чинників та чинників середовища ||факторів результаті|унаслідок| активної життєдіяльності індивіда.

Вищевказані властивості мають певну ієрархічну будову|споруду|. На кожному рівні організації індивіда (фізичному, біохімічному, соматичному, індивідному)| формується своя досить цілісна система, що відповідає за його стійке, збалансоване функціонування. Сукупність взаємопов'язаних рівнів, що вповні забезпечують функціонування індивіда як цілого, прийнято називати|накликати| "інтеґральною індивідуальністю". Особистість|особистість| може розглядатися|розглядувати| як один із вищих рівнів інтеґральної індивідуальності.

На кожному рівні діють свої закономірності (фізичні, хімічні, біологічні та ін.), але|та| при цьому вищі рівні мають певні можливості|спроможності| для підпорядкування|підкорення| нижчих рівнів, а саме залучення |їх до виконання завдань|задач|, що виникають на вищих рівнях. Можливі і зворотні випадки. Функція інтегральної індивідуальності, як цілого, саме і полягає в підтримці стійкої динамічної рівноваги між різними рівнями.

Оскільки проблема взаємовідносин між рівнями інтеґральної індивідуальності має неабияку причетність до виховання і навчання|вчення|, виникає об’єктивна потреба розглянути|розглядуватимемо| вищезазначені питання докладніше|детальний|. Слід наголосити|лише|, що виокремлення рівнів має, в певному значенні, досить умовний характер|вдачу|, оскільки яскраво виражених меж|кордонів| між ними здебільшого не існує. Скажімо, рівень первинних "індивідних|" властивостей є|з'являється| фактично перехідним від рівня окремого організму до рівня індивіда.

Фізичну індивідуальність визначають такі характеристики, як зріст|зріст|, вага тіла, міцність кісток, сила і швидкість скорочення м'язів, розташування центру тяжіння, тиск|тиснення| крові, об'єм|обсяг| легенів та ін., які взаємопов'язані між собою|із|, натомість зміна одних зумовлює зміну інших. А втім,|та| перелічені параметри неминуче впливають і на роботу інших рівнів. Велика маса тіла, наприклад, тісно пов'язана з біохімічними зрушеннями|зсувами| і змінами в роботі гормональної системи. Вона, крім того, може вплинути на зовнішню привабливість людини і, як наслідок, спричинити до зміни її стосунків з|із| іншими людьми, що у свою чергу|своєю чергою|, може спровокувати|спричиняти| певні зміни характеру|вдачі| та ін. Непомірний зріст|зріст| або розміри тіла потребують|спричиняють| додаткових витрат на харчування|харчування|, одяг, взуття, а це вимагає великих коштів, а отже, може певним чином вплинути на вибір професії, робочого місця|посту| тощо.

Біохімічну індивідуальність визначає існування особливих закономірностей перебігу біохімічних процесів; неповторна структура білка в кожному організмі; особливостей будови|споруди| всіх типів тканин; усе це доведено спеціальними біохімічними дослідженнями. Вищезазначений тип індивідуальності є|з'являється| досить|дуже| стійкий і зовсім незначною мірою змінюється протягом життя. Відомо, що чужорідний білок відторгається організмом, а будь-яке біохімічне зрушення|зсув|, викликане|спричиняти| штучно, призводить до численних|багаточисельних|, часом, досить|дуже| негативних наслідків. Природні зміни (наприклад, перебудова обмінних|змінних| процесів в періоди статевого дозрівання, вагітності, старіння тощо), відбуваються під контролем генетичних факторів|факторів| і, як правило, зумовлюють певні|спричиняють||багаточисельні| наслідки на всіх рівнях інтеґральної індивідуальності, у тому числі і на такому стійкому рівні, як темперамент, який, до речі, мало змінюється під впливом інших рівнів.

Соматичну індивідуальність визначає, передусім,|передусім| взаємопов'язана робота окремих органів та їх інтеґрація у цілісний організм. Зрозуміло, що гіпофункція, наприклад, печінки або легенів призводить до численних|багаточисельних| змін у функціонуванні інших органів навіть за відсутності вираженої|виказувати| патології, тобто соматичного захворювання. Найбільш тісно даний рівень індивідуальності пов'язаний з двома попередніми, хоча|та| легко також простежуються|просліджують| його зв'язки з|із| усіма іншими рівнями. Наприклад, фізичне здоров'я і краса|врода| людини здатні впливати на розвиток його особистості|особистості|, але|та| не прямо, а опосередковано, через стосунки, в які вступає (або не може вступити) людина з|із| певним оточенням, через форми діяльності, які можуть бути доступні або не доступні йому.

Первинні індивідні| властивості (віково-статеві). З|із| віком людина змінюється – одні функції розвиваються або деградують, інші – підпорядковуються принципу взаємної компенсації. До речі, пригнічувати|придушувати|, стимулювати або взаємно компенсувати один одного можуть лише властивості, які мають однакові характерні риси, або зовсім різні рівні інтеґральної індивідуальності. Періоди особливо гострого розбалансування психофізіологічних функцій і соціального статусу можуть супроводжуватися|супроводжуватися| (і, як правило, супроводжуються|супроводжуються|) кризами в розвитку особистості|особистості|, що завершуються формуванням іншої цілісності, яка створює умови для подальшого|дальшого| розвитку людини.

Особливо показові драматичні зміни, що відбуваються|походять| на всіх рівнях індивідуальності в процесі зміни статевої ідентифікації (“зміни статі”), зазвичай|звично| здійснюваної за медичними або психологічними показниками. За таких умов хірургічна операція і гормональна терапія, що супроводжують|призводять| зміну статі,|статі| на такому рівні інтеґральної індивідуальності, як організм, не забезпечують автоматичних змін на рівнях індивіда і особистості|особистості|. Для цього має змінитися одяг, ім'я, мають бути засвоєні нові манери поведінки, крім того створена зовсім інша система цінностей і моральних орієнтирів. І головне – індивід повинен освоїти нову соціальну роль і бути визнаний у даній ролі іншими членами людської спільноти.|товариства| Процеси такої перебудови потребують тривалого часу, спеціальних зусиль, а проте, не завжди закінчуються |сповна| успішно.

Про важливість цілеспрямованої|ціленаправленої| роботи лікаря|лікарки|, вихователя і самого суб'єкта над трансформацією своєї індивідуальності, зокрема, у випадках зміни статі,|статі| свідчать|засвідчують| вже самі етапи руху до нової цілісності. Спочатку має бути здійснений вибір ідеалу мужності або жіночності, тобто вибір зразка|взірця| для наслідування. На другому етапі здійснюється імітація моделі, зокрема, манер, міміки, жестів, костюма тощо. На третьому етапі здійснюється корекція моделі з урахуванням індивідуальних особливостей, тобто відмова від окремих рис|меж| і напрацювання|затвердження| інших, зміна цінностей і етичних установок. На цьому етапі є можливість не тільки|не лише| коректування, але й зміни ідеалу, якщо він вступає в суттєву|суттєву| суперечність|протиріччя| з|із| індивідуальними особливостями суб'єкта. Таким чином|показний|, можна стверджувати, що будь-який процес формування нової цілісності має двонаправлений характер¹ |вдача.

Індивідуально-типові властивості (конституція, нейродинаміка|, функціональна асиметрія). Найбільш відомі класифікації типів будови|споруди| тіла належать Е. Кречмеру (астенік або лептосоматик|, пікнік, атлетік| і діспластик|) і У. Шелдону (ендоморфний|, мезоморфний і ектоморфний|). Численні фундаментальні наукові дослідження підтвердили існування зв'язку тілесної конституції і темпераменту, хоча цей зв'язок сьогодні не є достатньо однозначним поняттям. Нейродинаміку, наприклад, характеризують швидкість виникнення, розвитку і перебігу нервових процесів, їх сила, лабільність та інші показники. Вони прямо визначають багато властивостей темпераменту людини і побічно (як і конституція) впливають на формування характеру|вдачі| і особистості|особистості|. Під функціональною асиметрією розуміємо домінування одного з парних органів, що працює в тісному взаємозв'язку з і|із| інншим. У більшості людей провідною півкулею мозку є|з'являється| ліва, провідною рукою – права, провідним оком – праве і так далі. Деякі дослідники наполягають на тому, що “лівші” є більш обдаровані в моторній сфері, ніж “правші”, а люди з|із| провідною правою півкулею мозку більшою мірою є художниками|митцями|, ніж мислителями. Однак|та| не слід забувати, що будь-яка особливість людини може побічно впливати на формування рис її характеру через власну оцінку (позитивну або негативну) в соціальному мікро- або макросередовищі¹. |середі|

Вторинні|повторні| індивідні| властивості (темперамент). За давніх-давен учені, спостерігаючи зовнішні особливості поведінки людей, звернули увагу на значні індивідуальні відмінності кожної конкретної особистості. При цьому було виявлено чотири основні типи тепмераменту, які отримали такі назви: сангвіністичний (живий), флегматичний (повільний, спокійний), холеричний (енергійний, пристрасний), та меланхолічний (замкнений, схильний до глибоких переживань). Давньогрецький лікар, реформатор античної медицини Гіппократ (близько 460 – 370 рр. до н. е.) вважав, що наявність темпераментів можна пояснити різним співвідношенням основних видів рідини в організмі людини і тим, яка з них переважає: кров (з латинської “сангвіс”), слиз (з грецької “флегма”), червоно-жовта жовч (з грецької “мелайн холе”). Таким чином, стає зрозумілим походження сучасних назв темпераментів.

Сьогодні під темпераментом найчастіше розуміють сукупність динамічних характеристик поведінки людини, що виявляються в загальній|спільній| активності (обсяг|обсяг| взаємодії людини з|із| оточенням, ініціативність, готовність до дії), в особливостях моторики (темп, ритм, швидкість|прудкість|, загальна|спільна| кількість рухів, їх амплітуда) і в емоційності (вразливість, імпульсна, емоційна|емоціональна| збудливість, швидкість виникнення емоцій, їх сила, швидкість зміни їх знаку з позитивного на негативний|заперечний| і навпаки, модальність домінуючих емоцій). Темперамент детермінований в основному генетично. Він може у ряді випадків чинити суттєвий|суттєвий| вплив на вибір професії, вироблення оптимального індивідуального стилю діяльності і опосередковано – на формування особистості|особистості| та соціальний статус людини.

Вторинні|повторні| індивідні| властивості (задатки). Задатки – це анатомо-фізіологічні особливості нервової системи і тілесної організації людини, які виступають як індивідуально-природні передумови успішного формування здібностей. Вони є|з'являються| лише однією з умов розвитку здібностей, а тому не можуть однозначно зумовлювати їх, але|та| без задатків здібності|здібності| в принципі не можуть виникнути. Таким чином, задатки є передумовою розвитку здібностей і побічно впливають на характер|вдачу|, особистість|особистість| і соціальний статус людини. У свою чергу|своєю чергою|, потреба у задатках, реалізація їх в житті індивіда певним чином співвідносяться із вищими рівнями "інтеґральної індивідуальності". Слід звернути увагу на зв'язок задатків з|із| віком як найважливішою "індивідною|" властивістю людини. Для повномірної реалізації задатків існують певні вікові періоди, коли формування тієї або іншої здібності|здібності| може відбуватися якнайуспішніше. Такий оптимальний віковий період називається сензитивним|.

Характер. |в Характер|вдача| на сьогодні розглядається|розглядує| як підструктура особистості|особистості| в широкому сенсі|змісті| слова. Визначити його можна як індивідуальне поєднання суттєвих психічних властивостей особистості, що показують ставлення людини до навколишнього світу, типовий для даного суб'єкта спосіб поведінки та емоційного|емоціонального| реагування в певних життєвих обставинах. На відміну від темпераменту, який визначає формально-динамічну поведінку і емоційне|емоціонального| реагування, характер|вдача| впливає на вибір цілісних поведінкових актів з урахуванням|з врахуванням| їх змістової наповненості. А|та| втім зміст|вміст|, у контексті якого здійснюється вибір в даному випадку, відрізняється від змісту|вмісту|, який здійснюється на особовому рівні під час здійснення вчинку.

За всіх розглянутих|розглядувати| рівнів інтеґральної індивідуальності, характер|вдача| найтісніше пов'язаний з особистістю,|особистістю| у вузькому сенсі|змісті| слова, хоча вони і не зумовлюють скільки-небудь однозначно один одного. У|біля| "високої" особистості|особистості| може бути поганий характер|вдача|, а людина з|із| "золотим" характером|вдачею| може виявитися достатньо|досить| пересічною особистістю|особистістю|. Відношення|ставлення| між особистісним вибором і вибором, здійснюваним на рівні такої цілісності, як характер|вдача|, аналогічне відношенню|ставленню| між вибором життєвих цілей і шляхів|колій| їх досягнення або між стратегією і тактикою затвердження основних життєвих цінностей.

Зрозуміло, мета|ціль| не абсолютно нейтральна щодо засобу|кошту| її досягнення; усякий|усякий| засіб|кошт| – це теж|також| свого роду проміжна мета|ціль|, але|та| між ними існує достатньо|досить| велика прогалина, що дозволяє говорити про існування двох різних реальностей, різних рівнів "інтеґральної індивідуальності": за одних – реалізується особистість|особистість| людини, за інших – виявляється її характер|вдача|.

Характер|вдача| людини може змінюватися як "зверху" (зміни соціального статусу, розвиток або деградація особи|особистості|), так і під впливом структур, розташованих нижче (соматичне захворювання, старіння або гормональні зрушення|зсув|).

Здібності. Це індивідуально-психологічні якості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності¹. У тварин, як правило, є|наявний| наявні готові морфофізіологічні| структури (органи), що реалізовують видові форми поведінки, тоді як функціональні органи людини формуються прижиттєво,|прижиттєвий| на основі задатків у процесі спільно-розподіленої з|із| іншими людьми діяльності. Показниками здібностей у процесі діяльності є чинники, які засвідчують, наскільки індивід, за інших рівних вимог швидко, легко й ґрунтовно опановує цю діяльність, які способи, (раціональні, нераціональні) застосовує в ході її організації та виконання. Оскільки діяльність, у процесі якої можуть бути сформовані здібності, має культурно-історичну природу, то самі здібності належать до рівня соціального індивіда, тобто являють собою|вирушають| підструктуру особистості|особистості|.

Здібності як певний рівень "інтеґральної індивідуальності" слід відрізняти від того рівня, на якому здійснюється вибір основних життєвих цінностей, що визначають цілі і сенс|зміст| людського існування. Як і характер|вдача|, здібності відповідають за|скоріше| процесуальну сторону, належать здебільшого до засобів|коштів| і способів досягнення цілей, вибраних на іншому рівні. Зрозуміло, наявність тих чи інших здібностей або знання про можливість|спроможність| їх формування впливають на вибір, здійснюваний на особистісному рівні, але|та| не прямо і далеко не однозначно.

Розвиток задатків повною мірою залежить від інтересів і мотивації, що спонукає людину до діяльності, в ході якої можуть бути сформовані конкретні здібності. Лише високий рівень розвитку специфічно людських здібностей здатен забезпечити формування шляхетної й етичної особистості|особистості|.

Особистість.|особистість| Якщо виходити з етимології, то англійський вираз “Personality”, французький “ersonnalité”, німецький “Persönlickeit” виразно свідчать про термін, який походить від етруського “phersu”, що позначало маску, характерну для Бога потойбічного світу. Латинське “personare” означає “промовити”, звучати через отвір у масці, сама ж маска була проявом певного типу, була постійною, виявляла характер людини та водночас визначала роль. Раб не був персоною, не був носієм будь-яких прав, не відігравав будь-якої ролі, не мав ніякого визнаного суспільством характеру.

Сьогодні існує близько 50 визначень поняття “особистість”.

Особистістю ми будемо вважати організоване і організуюче ціле (структуру) відносно постійних властивостей (рис), що динамічно розвиваються з природжених задатків індивіда, взаємодіючи з життєвим середовищем.

Особистість|особистість| можна визначити і як рівень "інтеґральної індивідуальності", на якому здійснюються найголовніші життєві вибори, ухвалюються рішення, що мають доленосне значення для індивіда. Тільки|лише| за прийняття|прийнятті| таких рішень може бути виявлена справжня система життєвих цінностей людини, утверджуватися її уявлення про своє життєве призначення і сенс|зміст| існування. На цьому рівні завжди дається відповідь на питання: заради чого здійснюється даний вчинок або діяння? На інших рівнях – на питання: що і як треба зробити, щоб|аби| запланований вчинок став реальністю?

Про особистісний вибір можна говорити у разі, якщо його здійснює вільна, відповідальна людина, тобто людина, що діє свідомо. Вчинок, діяння особистості не можуть здійснюватися|скоювати| з примусу, під тиском|тисненням| обставин або в умовах неясної свідомості, вони також не можуть бути результатом автоматичної дії або перекладання відповідальності за прийяте рішення|розв'язання| на іншу людину. Далеко не кожна людина взагалі здатна|здібна| здійснювати особистісний вибір, тоді правомірно ставити питання про відсутність у неї такого рівня "інтеґральної індивідуальності", як особистість|особистість||змісті|. Вищезазначене дає підставу|основу| психологам стверджувати, що не всяка|усяка| доросла людина обов'язково є|з'являється| особистістю¹. |особистістю|

Соціальний статус. Соціальний статус визначається як сукупність взаємозв'язаних особливостей і рис|меж| людини, що випливають з|із| приналежності його до конкретних соціальних груп (формальних і неформальних) і соціально-історичних спільностей| (нація, народність, клас та ін.). Наукою доведено, що існує суттєва залежність властивостей особистості|особистості| від соціальних макро- і мікроситуацій розвитку, системи взаємин людини з|із| іншими людьми, а|та| втім |настількиочевидні також і зворотні залежності. Велика кількість досліджень присвячена впливу тих або інших індивідних|, особистісних і навіть тілесних властивостей людини на можливість|спроможність| стати формальним або неформальним лідером, викликати|спричиняти| симпатію і готовність до спільних|спільних| дій з іншими людьми, і зрештою, відігравати певну соціальну роль.

Зв'язки і впливи такого роду завжди мають двонаправлений характер. Одні і ті ж індивідуальні особливості можуть позитивно або негативно вплинути на можливість людини зайняти те або інше місце в групі залежно, наприклад, від рівня зрілості групи і багатьох закономірностей групової динаміки. Так, вираженість інтроверсії-екстраверсії і соціальний статус корелюють між собою в групах першокурсників і не корелюють в студентських групах на старших курсах¹.

Хибною є думка|вважати|, що рівень "інтеґральної індивідуальності", що займає|позичає| в описаній ієрархії вище місце|місце-милю|, обов'язково робить вагомий внесок|вклад| у функціонування цілісної системи інтегральної індивідуальності конкретної людини. Говорити можна лише про тенденції, що характеризують основну лінію історичного або онтогенетичного розвитку людини. Дійсно, зазвичай|звично| вищерозміщений рівень "підпорядковує|підкоряє|" собі рівні, що лежать нижче, і реалізує свої цілі, |із| спираючись на закономірності їх функціонування. Але|та| у різних людей або навіть у однієї і тієї ж людини в різні періоди її розвитку і в різноманітних| життєвих обставинах домінуючу роль у цій цілісності може відігравати практично будь-який із рівнів.

Біохімічні зрушення|зсуви|, що відбулися в організмі, скажімо, наркомана або алкоголіка, можуть спричинити факт того, що пошук речовини для відновлення біохімічної рівноваги стане головним сенсом|змістом| існування людини, а її стосунки з|із| іншими людьми перетворяться за таких обставин на простий засіб|кошт| задоволення потреб в наркотиках або алкоголі. Такого роду процеси неминуче призводять до|спричиняють| руйнування особистості|особистості|. Істотні деформації особистості|особистості| можуть бути спровоковані домінантним положенням|становище| таких мотивів, як прагнення бути сильним, здоровим або красивим, якщо їх домінування не тимчасове або ситуативне, а усталене, і якщо, таким чином, сила, здоров'я, краса|врода| перетворюються на самоціль. Дон Жуан також дає нам приклад|зразок| особистісної деформації, що виникає внаслідок домінування природного (у певний період життя) інтересу до людей іншої статі, проте|статі| зберігається тривалий час і перетворюється на провідну рису особистості|особистості|.

Роль "інтеґральної індивідуальності" як певної |деякій|цілісності саме і полягає в забезпеченні збалансованого функціонування всіх її рівнів, кожен із яких час від часу втрачає |із|рівноважний стан|достатку|, але|та| система в цілому|загалом| повинна його зберігати. Нормальний онтогенетичний розвиток людини припускає|передбачає| зміну провідних рівнів інтеґральної індивідуальності. А втім,|та| у дорослої повноцінно сформованої людини провідним повинен виступати|вирушати| рівень особистості.|особистості| Підпорядкування|підкорення| людиною всіх інтересів одному |задачі|– завоюванню максимально високого соціального статусу, робить|чинить| особистість|особистість| такою|настільки| ж однобокою, як, наприклад, і домінування харчової потреби над усіма іншими.

? Запитання та завдання для самоконтролю

1. З’ясуйте співвідношення понять "індивід" і "особистість|особистість|". Висловіть власну думку.

2. Чи є|з'являються| властивості індивіда генетично заданими, чи можуть вони формуватися і змінюватися прижиттєво|прижиттєвий|?

3. У якій залежності перебуває суспільний, природний, історичний і онтогенетичний розвиток людини:

а) зумовлений спадковістю;

б) все детерміновано соціальним фактором;

в) поза всякою залежністю;

г) все взаємообумовлене.

4. Сформулюйте поняття “інтеґральна індивідуальність” та назвіть підрівні, які можна в ній виділити.

5. Назвіть та проаналізуйте функцію "інтеґральної індивідуальності" як цілісного утворення.

6. Наведіть приклад|зразок|, коли одні або інші зміни на певному рівні “інтеґральної індивідуальності” призводять|призводять| до суттєвих|суттєвих| змін на інших рівнях.

7. Поясніть|тлумачитимете|, чому темперамент і задатки належать до властивостей індивіда, а характер|вдача| і здібності – до властивостей особистості|особистості|?

8. Відомий психолог А. Крутецький стверджував, що здібності не виявляються в певних умовах, а формуються. Чи не має протиріччя між вузівською практикою та цим твердженням?

9. Які особливості характеризують людину як особистість:

а) сумлінність, наполегливість, правдивість, інтереси;

б) працьовитість, низька адаптація до темряви, пластичність, акуратність;

в) реактивність, чуйність, упертість, висока сенсорна чутливість;

г) відповідальність, емоційність, ідеали.

10. Чому постійне домінування підструктури, названої|накликати| "соціальним статусом", призводить до однобокого розвитку особистості?|особистості|