2.4. Сутність процесу навчання у структурі цілісного педагогічного процесу вищого навчального закладу

Навчальний процес вищого навчального закладу охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, студента, що працює під керівництвом викладача на занятті та самостійно вдома, наочність, технічні засоби. Процес навчання – це обов’язкова взаємодія викладача і студента, це вплив на їх психіку і діяльність з метою озброїти студентів знаннями, навичками, уміннями та компетенціями. У ході навчання на основі його змісту розвиваються різні грані психіки студентів, формується особистість майбутнього спеціаліста в цілому. Навчання – невід’ємний складник удосконалення наукового світогляду, розвитку інтелектуальних і професійних якостей.

Відповідно до Статуту європейських університетів ХІХ ст. визначено основні функції навчання: освітня (сприяє трансформації знань у надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок; послуговування знаннями на практиці; виховна (виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь) і розвивальна (спрямована на формування творчої особистості).

Основні компоненти навчального процесу вищого навчального закладу:

1. Мета навчання. Визначається умовами розвитку суспільства та набутим досвідом у формуванні особистості. Професійна, життєва і соціальна компетентність студентів, громадянське виховання є стратегічною метою вищого навчального закладу, що передбачає розвиток і саморозвиток студентів на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості.

2. Завдання навчання. Випливають із мети навчання, яка полягає в оволодінні знаннями, вміннями та навичками згідно з навчальними планами та програмами.

3. Зміст освіти (навчання). Чітко окреслена система знань, умінь та навичок, які повинен опанувати студент протягом навчання у вищому навчальному закладі.

4. Методи навчання. Основні способи навчальної роботи викладача та студентів, за допомогою яких студенти одержують певні знання, вміння та навички.

5. Засоби навчання. Підручники, посібники, комп’ютери, навчальні машини, відповідні спортивні знаряддя, за допомогою яких студенти одержують професійні знання та удосконалюють навички.

6. Форми організації навчання. Забезпечують свідоме оволодіння навчальним матеріалом, відповідними уміннями та навичками. Основними формами організації навчання у вищому навчальному закладі є лекція, семінарські заняття, колоквіуми, практичні заняття, лабораторні роботи, навчальні екскурсії, факультативні заняття, самостійна робота студентів, дипломні та курсові проекти та роботи тощо.

Внутрішня структура процесу навчання. Процес навчання складається з цільового, стимулювально-мотиваційного, змістового, операційно-дійового, емоційно-вольового, контрольно-регуляційного, оціночно-результативного компонентів. Розглянемо їх більш детально.

1. Цільовий компонент навчання. Забезпечує усвідомлення викладачами і відтак передачу студентам мети викладання кожної навчальної дисципліни, її конкретних розділів і тем. Ступінь усвідомлення мети залежить від рівня засвоєння попереднього матеріалу, освіченості та вихованості студентів, а головне – від цілеспрямованості викладача, уміння поставити і роз’яснити студентам цілі та завдання.

Організація процесу навчання пов’язана з чітким визначенням цілей (освітньої, виховної, розвивальної) та усвідомленням і прийняттям їх студентами.

Освітня мета полягає в забезпеченні повторення, засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо (викладач чітко вибудовує їх перелік і найменування); формуванні загальнонавчальних та спеціальних (професійних) умінь та навичок.

Виховна мета виявляється в постійному розвиваючому формуванні світоглядних ідей, моральних якостей студентів (етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції щодо навчання і життя взагалі), естетичних поглядів, уміння працювати й контролювати себе, гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Розвивальна мета полягає у розвитку мислення, уваги, пам’яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей студентів. Розвиток мислення, зокрема, відбувається на основі загальних розумових дій і операцій. До них належать:

• структурування – (розумова діяльність щодо встановлення орієнтовних зв’язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, в процесі якої виділяється структура знань);

• систематизація – розумова діяльність щодо встановлення віддалених зв’язків між поняттями, реченнями, темами та навчальними курсами, в процесі якої вони організуються в певну систему;

• конкретизація – застосування знань у практичних ситуаціях, пов’язаних із переходом від абстрактного до конкретного у майбутній професійній діяльності;

• варіювання – зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів та ін. за постійних суттєвих;

• доведення – логічне розмірковування;

• формування висновків – поступове спрощення теоретичного або практичного висловлювання з метою одержання наперед відомого йому вигляду;

• пояснення – акцентування думки на найважливіших моментах (зв’язках);

• класифікація – розподіл понять на взаємопов’язані класи за суттєвими ознаками;

• аналіз – виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;

• синтез – поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу);

• порівняння – виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;

• абстрагування – виділення суттєвих ознак понять шляхом відкидання несуттєвих;

• узагальнення – виділення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять.

Під час навчального процесу у вищому навчальному закладі викладач сприяє розвитку волі і наполегливості у студентів; розвиває їх емоції – подив, радість, цікавість, парадоксальність, переживання та ін.

Реалізація освітньої, виховної і розвивальної цілей здійснюється через добір змісту навчального матеріалу, форм, методів, прийомів навчання; організацію порядку й дисципліни на занятті, застосування оцінювання знань; вплив особистості викладача, його поведінки, ставлення до учнів.

2. Стимулювально-мотиваційний компонент навчання. Він є продовженням цільового компонента за умови усвідомлення студентами їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий у разі усвідомлення реальної значущості певної навчальної дисципліни. Тому цільове роз’яснення, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення студентів до викладання навчального курсу. Завдання викладача – «спровокувати» внутрішню потребу студентів в оволодінні знаннями, сформувати їх цілі. Результат досягається через усвідомлення студентами пізнавального завдання здебільшого у формі проблемної ситуації. Адже подібна і за характером, і результатами навчальна діяльність студентів може здійснюватись за різними мотивами. Тому важливо, щоб викладач свідомо керував мотиваційним чинником навчальної діяльності студентів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення студентів до навчання.

Результативність діяльності викладача досягається за умови, якщо:

• пропоновані викладачами наукові знання викликають зацікавленість студентів, а викладач створює ситуації, якими вони захоплюються;

• наукові знання, вміння і навички професійно значущі для студента в різних життєвих ситуаціях, а відтак становлять для них певний професійний інтерес;

• навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили у процесі оволодіння навчальним матеріалом;

• висока оцінка вартості наукових знань у суспільстві концентрує мотиваційний фон навчальної діяльності студенів;

• колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу в прагненні зайняти відповідне місце серед ровесників;

• почуття власної гідності слугує, насамперед, передумовою позитивного ставлення до навчання;

• успіхи у навчанні сприяють стимулюванню подальшої навчальної діяльності;

• справедлива оцінка навчальних досягнень студента стимулює позитивне ставлення до навчання;

• головним виховним критерім викладача є доброзичливе ставлення до студентів, повага й розумна вимогливість до них.

Отже, як випливає з вищенаведеного, необхідно створювати умови, які б спонукали студентів до активності, формували у них позитивну мотивацію навчальної діяльності.

3. Змістовий компонент навчання. Готуючись до заняття, викладач повинен ретельно обміркувати зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, виділивши серед них найважливіші, визначити уміння і навички, які необхідно сформувати у процесі вивчення нового матеріалу.

Навчальний матеріал за функціями, які він виконує, можна згрупувати в такі види:

• інформаційний: тексти, малюнки, креслення, схеми, таблиці, географічні карти, музичні твори, ноти, твори скульптури і живопису, моделі, установки, реальні об’єкти навколишньої дійсності тощо;

• операційний: вправи, завдання інтелектуального або прикладного змісту, у ході виконання яких виробляються вміння і навички;

• актуалізаційний: тексти, завдання, які сприяють актуалізації опорних знань, умінь і навичок, необхідних для розуміння і засвоєння матеріалу;

• контрольний: завдання, що забезпечують внутрішній і зовнішній зворотний зв’язок;

• стимулюючий: тексти, завдання, які спонукають необхідність здобуття нових знань або нових способів дії;

• діагностичний: завдання, що дозволяють виявити прогалини в знаннях, причини неправильних дій студентів.

Забезпечення результативності навчання можливе за використання різних видів навчального матеріалу.

4. Операційно-дійовий (методичний) компонент навчання. Охоплює всі методи і їх складники – прийоми, якими оперує кожен викладач у процесі своєї діяльності, форми організації процесу навчання. А втім, незважаючи на те, що студенти оволодівають навчальним матеріалом під керівництвом викладача, процес його засвоєння є самостійним відкриттям знань. Тобто навчання потребує тих розумових і практичних операцій (дій), які б здійснювалися у процесі наукового пізнання явищ або предметів. Тому внутрішній процес засвоєння знань включає сприймання, осмислення і розуміння, узагальнення, закріплення, застосування на практиці.

Сприймання нового матеріалу. Сприймання – перший етап засвоєння. Як психічний процес воно змістовніше окремих відчуттів. Сприймання залежить від досвіду, запасу знань студента. Встановлення зв'язків нових знань з набутими в процесі навчання, врахування інтересів, потреб, уваги, звичок студентів, їх нахилів, переконань чинить великий вплив на процес сприймання. Тому, готуючи студентів до сприймання нового матеріалу, викладач зобов'язаний приділяти увагу постійним зв'язкам набутого з новим, актуалізувати відповідні опорні знання, уміння, навички.

Важливо організовувати опанування студентами нового матеріалу, вдаючись до різних джерел, як за допомогою безпосереднього сприймання (різні види наочності, організація екскурсій, ліплення, малювання, лабораторні й практичні роботи, експерименти, суспільно корисна і продуктивна праця), так і шляхом опосередкованого сприймання (усне і друковане слово, викладання, уміння направляти свідомість студентів на формування ними потрібних уявлень тощо).

Новий навчальний матеріал слід викладати лаконічно, без зайвої інформації, узагальнюючи й уніфікуючи навчальну інформацію. У процесі викладу необхідно акцентувати увагу на її смислових моментах. Відносно самостійні одиниці навчального матеріалу раціональніше відмежовувати одну від одної, щоб новий матеріал мав чітку і зрозумілу для запам'ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.

Слід враховувати індивідуальні відмінності сприймання окремими студентами навчального матеріалу, зокрема, щодо точності, швидкості, повноти, емоційності сприймання, уміння відбирати, переробляти, використовувати інформацію. Перше враження студента від навчальної інформації (явище імпринтингу) залишається в його свідомості досить тривалий час, а отже, треба дбати, щоб воно було правильним. Особливу увагу слід приділяти можливості візуального сприйняття студентами навчальної інформації.

Осмислення знань, формування наукових понять, узагальнення і систематизація. Цей процес безпосередньо пов'язаний із розумінням і запам'ятовуванням навчального матеріалу. Розумінню належить провідна роль. Йому передує осмислення сприйнятого. Осмислити – означає вкласти у сприйняту інформацію певний смисл. Проте, залежно від ступеня підготовки і характеру діяльності студента, він може вкласти як справжній науковий смисл, так і свій неточний, перекручений смисл. Тому важливо, щоб у процесі осмислення навчального матеріалу “чужий” досвід доповнював власний досвід студента, зливаючись у єдине поняття – осмислення знань.

Процеси осмислення, узагальнення фактів, формування понять, оволодіння закономірностями, викладач має спрямовувати на розвиток у студентів конкретного й абстрактного мислення.

Зокрема, процеси утворення понять ґрунтуються: а) на основі практично-чуттєвої діяльності студентів (виділення ознак понять через безпосереднє сприймання і зіставлення предметів); б) на логічному аналізі ознак понять.

Осмислення і розуміння навчального матеріалу досягається шляхом аналізу, синтезу, індукції, дедукції. Під час узагальнення його викладач має звертати особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів.

Під час формування знань уявлення і поняття студентів спершу мають дифузний (розрізнений) характер, студент не вповні усвідомлює їх ознаки. У подальшому він виділяє й усвідомлює деякі з них – ті, що найчастіше зустрічаються, згодом – більш істотні ознаки. Поняття пов'язуються з усе більшою кількістю різноманітних об'єктів, знання узагальнюються і поглиблюються. Нове поняття формується як результат вирішення певної проблеми. У формуванні понять велика роль відводиться слову, оскільки без слова не існує поняття. За допомогою слова (усного, друкованого, писемного), через мову і мовлення студенти пізнають наукову картину світу, опановують основи наук.

Закріплення знань, умінь і навичок. Щоб знання стали надбанням студента, їх потрібно не тільки сприйняти, осмислити, а також і запам'ятати. Запам’ятовування може бути логічним (осмислене) і механічним (просте бездумне повторення, визуджування).

Продуктивність запам'ятовування суттєво залежить від форми мимовільного чи довільного процесу.

Продуктивному запам'ятовуванню навчального матеріалу сприяють групування, переказ “своїми” словами, з попереднім осмисленням його, узагальнююче повторення (первинне, поточне, підсумкове), використання асоціативних образів, чуттєвих переживань (психологічних опор).

Викладачі вищих навчальних закладів повинні, як правило, широко послуговуватися в навчальному процесі опорними сигналами – набором ключових слів, знаків та інших опор для думки, розміщених на плакаті, аркуші паперу.

Застосування знань, умінь і навичок. Це – завершальний етап процесу засвоєння знань, умінь і навичок, результативність якого досягається різноманітними вправами, самостійними роботами, лабораторними і практичними заняттями, різними видами повторень, творів тощо. Поглибленому засвоєнню знань сприяє розв’язання різних варіативних задач, особливого значення при цьому набувають міжпредметні зв’язки, вирішення різних життєвих задач із залученням комплексу знань з різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації студента, ступеня розвитку його емоційної сфери, самостійної і творчої ініціативи.

5. Емоційно-вольовий компонент навчання. Полягає у спонуканні волі студента у процесі пізнавальної діяльності. Воля, емоційні процеси інтенсифікують пізнавальну діяльність студентів, активізують її. Особлива роль зазвичай належить позитивним емоціям, які створюють атмосферу співробітництва, поліпшують умови самостійної навчальної роботи, розвивають бажання навчатися. Тобто емоційність навчання означає такий характер організації навчальної діяльності, за якого в студентів з`являється інтерес і внутрішнє прагнення до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Підвищенню емоційності навчання сприяє застосування спеціальних дидактичних методів: демонстрація, використання технічних засобів навчання, висока змістовність матеріалу, пояснюваного студентам, залучення яскравих прикладів, фактів, створення проблемних ситуацій.

6. Контрольно-регулювальний компонент навчання. Включає методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими послуговується викладач паралельно з викладом нового матеріалу.

Функція контролю здійснюється на всіх етапах навчального процесу. Вона є безперервна і не повинна обмежуватись лише констатацією досягнутого. Йдеться про процес зворотного зв'язку у навчанні, що передбачає: своєчасне реагування викладача на допущені студентом (студентами) помилки; своєчасну реакцію студента на допущені ним помилки; певну систему виправлення цих помилок (студент одержує “підказку”, йому негайно повідомляється правильна відповідь або студент самостійно шукає помилку та шляхи її виправлення); оцінку викладачем допущеної помилки і характер його реакції.

Важливим є формування у студентів навичок та умінь самоконтролю в навчанні, планування своїх дій, оцінювання і регулювання власної діяльності і поведінки, передбачення результатів своїх дій, зіставлення їх з вимогами викладача або колективу.

7.Оціночно-результативний компонент навчання. Передбачає оцінку якості знань студентів. Оцінювання здійснюють як викладачі, так і самі студенти. Важливо, щоб оцінки узгоджувалися між собою, крім того слід дбати про дотримання об’єктивності й послідовності у процесі оцінювання.

Для викладача вищої школи інтерес має складати не стільки аналіз будови навчальної діяльності, скільки проблема її адекватного формування у студентів. Фактично мова йде про необхідність навчити студентів вчитися, і це здебільшого є більш важливим, ніж озброїти їх конкретними предметними знаннями. Крім того, пролематичним є також і самостійний добір змістового матеріалу, який слід засвоїти.

? Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які основні функції реалізуються у процесі навчання у вищому навчальному закладі?

2. Розкрийте сутність кожного структурного компонента процесу навчання у вищому навчальному закладі. У чому полягають їх особливості?

3. Охарактеризуйте етапи опанування нових знань і перерахуйте пізнавальні дії, які необхідно застосовувати студентам на кожному з них.

4. Доведіть єдність розвитку і виховання студентів у процесі навчання у вищому навчальному закладі. Обґрунтуйте власну думку.

5. Наведіть та проаналізуйте особисті чинники, що суттєво впливають на ефективність процесу навчання?

6. Оптимізація процесу застосування студентами знань на практиці полягає:

а) в упровадженні у навчальний план відповідного спецкурсу;

б) у включенні в процес навчання задач практичного змісту;

в) в широкому застосуванні внутрішньодисциплінарних та міждисциплінарних зв’язків, особливо щодо дисциплін природничонаукового циклу;

г) у проведенні позааудиторної роботи.