2.3. Психологічні особливості студентського віку

Організація навчально-виховного процесу у вищій школі, передусім передбачає необхідність враховувати не тільки методологічну, але й психологічну його основу, яку складає учення про нервову діяльність людини. Сучасні студенти – це молоді люди віком 18 – 25 років. У людини цей вік визначається як пізня юність або рання зрілість. У психологічному аспекті пізня юність вирішує питання завершального самовизначення й інтеґрації у спільність дорослих людей. Відсутність єдиної термінології свідчить про складність, неоднозначність психологічних характеристик цього періоду життя. Слід чітко усвідомлювати, що людина неперервно еволюціонує як єдине ціле, але жоден аспект її діяльності не можна осмислити у відриві від інших.

У цей період фізичний розвиток в основному завершується, темп росту уповільнюється й стабілізується, швидко наростає м’язова сила, досягаючи максимуму до 20-25 років. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова невпевненість рухів. Збільшується об’єм грудної клітки, завершується процес окостеніння скелету і формування тканин органів і організму в цілому. У юнацькому віці відбувається остаточне дозрівання кори головного мозку, мають місце процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відповідних функцій, встановлюються характерні для дорослих корково-підкоркові взаємовідношення, формуються основні властивості нервових процесів. А проте зв’язки між нервовими клітинами формуються протягом усього періоду індивідуального розвитку (цей процес не припиняється й у дорослих) і залежить від того, чи навантажуємо ми свій мозок роботою¹.

Набуття знань, одержання нової інформації, збагачення асоціаціями зумовлюють посилений розвиток зв'язків між окремими нервовими клі­тинами та відділами головного мозку. Оскільки ступінь пластичності мозку в юнацькому віці досить високий, то нервові функції розвиваються і ускладнюються під впливом оточуючого середовища, в якому перебуває студент, зокрема процесів навчання та учіння, що в свою чергу, удосконалює будову й роботу центральної нервової системи. У юнацькому віці закінчується процес дозрівання лобних ділянок, а відповідно завершується формування механізмів довіль­ної уваги й вибіркового сприйняття. Вищенаведені чинники створюють широкі можливості для навчання й розвитку розумової діяльності юнаків. Саме цей вік характеризується завершенням статевого розвитку та початкової стадії фізичної зрілості. Людина цього віку готова до значних фізич­них і розумових навантажень. Відтак, наведемо індивідуальні характеристики студентства, які необхідно враховувати в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу:

• психологічні – являють собою єдність психологічних процесів, станів і властивостей особистості, як-от: психічні властивості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), які впливають на перебіг психічних станів, на прояви психічних утворень;

• соціальні – відображають громадські відносини, якості, що породжуються належністю студента до певної соціальної групи, національності тощо;

• біологічні – включають тип вищої нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу тощо.

Вивчення означених особливостей дозволяє виявити вікові і особистісні якості студента, його можливості. Так, саме у юнацькому віці відзначається найвища швидкість оперативної пам’яті і переключення уваги, розв’язування вербально-логічних задач тощо.

Період студентства характеризується досягненням найвищих, “пікових” результатів, які ґрунтуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку. З цим періодом пов’язані зміни мотивації, усієї системи ціннісних орієнтацій, інтенсивне формування спеціальних здібностей, пов’язаних із професіоналізацією тощо. З іншого боку, цей вік вважається центральним періодом становлення характеру й інтелекту. Помітно закріплюються такі якості, як: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, уміння опановувати себе.

Водночас у 18-25 річному віці ще недостатньо розвинута здатність до саморегуляції поведінки через надмірну “свободу” у процесі навчання і послаблення контролю. До того ж недостатній життєвий досвід спричиняє до того, що деякі студенти почасти плутають ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою тощо.

Пізня юність – пора самоаналізу, самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального “Я” з реальним. Але ідеальне “Я” ще не вивірено і може бути випадковим, а реальне “Я” всебічно не оцінено самою особистістю. Це об’єктивне протиріччя в розвитку молодої людини може призвести до внутрішньої невпевненості в собі, що часом і супроводжується зовнішньою агресивністю, розв’язністю, або почуттям незрозумілості.

Молоді люди, які мають занижену самооцінку, особливо чутливі до всього, що стосується їх самооцінки. Вони болючіше, ніж інші, реагують на критику, сміх, осуд; надто переймаються посередньою думкою про них оточуючих; боляче реагують на власні невдачі, на виявлені у собі недоліки. Чим нижчий рівень самооцінки, тим імовірніше, що людина страждає від самотності.

Факт вступу до вищого навчального закладу закріплює віру молодої людини у власні сили і здібності, породжує надію на повноцінне і цікаве життя. А втім, на другому та третьому курсах нерідко виникає питання про правильність вибору ВНЗ, спеціальності, професії. До кінця третього курсу остаточно вирішується питання про професійне самовизначення. Однак, трапляється, що саме у цей час приймаються рішення уникнути в майбутньому роботи за спеціальністю.

Психологи підкреслюють, що для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідно мати достатньо високий рівень загального та загальноінтелектуального розвитку, зокрема, сприйняття, уявлення, пам’яті, мислення, уваги, ерудованості, широти пізнавальних інтересів, рівня опанування певного кола логічних операцій тощо. За умови зниженого рівня розвитку можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працеспроможності, наполегливості, старанності й акуратності в навчальній діяльності. Але існує і межа такого зниженого рівня, за якого компенсувальні механізми не спрацьовують, як наслідок, студент може бути відрахованим.

Необхідна умова успішної діяльності студента – опанування нових для нього особливостей навчання у ВНЗ. Головним складником цього процесу є адаптація.

Соціальну адаптацію студентів у ВНЗ поділяють: на професійну (пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального процесу, вироблення навичок самостійності в навчальній і наукові роботі); соціально-психологічну (пристосування індивіда до групи, взаємовідносини з нею, власний стиль поведінки).

Етапи розвитку студента на різних курсах мають різні особливі риси¹.

Завданням першого курсу є залучення вчорашнього абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів відрізняється високим ступенем конформізму; у першокурсників відсутній диференційований підхід до своїх ролей.

Другий курс – період напруженої навчальної діяльності студентів, інтенсивного впровадження всіх форм навчання і виховання. Студенти одержують загальну підготовку, крім того, формуються їх широкі культурні запити і потреби. Процес адаптації до даного середовища в основному завершений.

Третій курс – початок спеціалізації, закріплення інтересу до наукової роботи як відображення подальшого розвитку і поглиблення професійних інтересів студентів. Необхідність набуття спеціалізації часто призводить до звуження сфери різнобічних інтересів особистості. Відтепер форми становлення особистості у ВНЗ здебільшого визначаються фактором спеціалізації.

Четвертий курс – перше реальне знайомство із спеціалізацією в період проходження навчальної практики. Для поведінки студентів характерним є інтенсивний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінка студентами багатьох цінностей життя і культури.

П’ятий курс – перспектива невдовзі закінчити ВНЗ – формує чіткі практичні установки на майбутній вид діяльності. Окреслюються нові цінності, які стають все більш актуальними, пов’язаними з матеріальним і сімейним станом, місцем роботи тощо. Студенти поступово відсторонюються від колективних форм життя ВНЗ.

У цей період розвиток особистості студента, як майбутнього спеціаліста з вищою освітою, відбувається за такими напрямами:

• закріплюються ідейна переконаність, професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;

• удосконалюються, “професіоналізуються” психічні процеси, стани, досвід;

• підвищуюється почуття обов’язку, відповідальності за успіх професійної діяльності, більш чітко виявляється індивідуальність студента;

• зростають потреби особистості в галузі своєї майбутньої професії;

• через інтенсивне набуття соціального і професійного досвіду, формування потрібних фахових якостей зростає загальна зрілість і стабільність особистості студента;

• підвищується питома вага самовиховання студента у формуванні якостей, досвіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;

• стабілізується професійна самостійність і готовність до майбутньої практичної роботи.

Розвиток особистості студента – процес формування особистості майбутнього фахівця як результат його соціалізації, виховання й професійного навчання. Це – якісні трансформації в структурі особистості студента, насамперед у сфері його самосвідомості, професійного самовизначення і самоствердження.

Вищі навчальні закалади мають спрямовувати свою виховну діяльність передусім на те, щоб у кожному студентові бачити особистість, розуміти всю складність і багатогранність її структури, виявити у ній спадкові, набуті й зростаючі здібності та можливості, створювати максимально сприятливі умови для їхнього розвитку, розрізняти багатозначність вчинків і дій, різноманітність почуттів, емоцій, мотивів. За таких умов викладач може ефективно керувати процесом навчання, розвитку і виховання студента як особистості, контролювати цей процес, вносити корективи і впроваджувати відповідні стимули.

? Запитання та завдання для самоконтролю

1. Перерахуйте та охактеризуйте основні особливості фізичного, емоційного|емоціонального|, інтелектуального і особистісного розвитку студентів.

2. У чому сенс твердження: “Людина – істота біосоціальна”? Обґрунтуйте власну думку.

3. Проаналізуйте особливості взаємодії соціального і біологічного в розвитку особистості студента. Висловіть власну думку.

4. Як може викладач враховувати індивідуальні особливості студентів у процесі навчання|вчення|? Запропонуйте власний підхід до вирішення цієї проблеми.

5. Як впливають на студентів занижені і завищені вимоги, що пред'являються до них викладачем у процесі навчання|вчення|?

6. Охарактеризуйте особливості навчання студентів на відповідних курсах у вищих навчальних закладах.

7. За якими основними напрямами повинен відбуватися розвиток особистості студента як майбутнього спеціаліста? Обґрунтуйте власну думку.