Тема 6 криміналістична габітоскопія (описання та ідентифікація особи за ознаками і властивостями зовнішності та її елементів)

1. Поняття криміналістичного дослідження зовнішніх ознак і властивостей людини (габітоскопія)

Потреба в установленні особи за її зовнішніми ознаками ви­никає під час проведення багатьох оперативних і слідчих дій, у ході розшуку та затримання підозрюваного (обвинуваченого), підсудного (засудженого), що уникають слідства, суду, виправ­них установ; під час освідування й пред'явлення для впізнання; перевірки за обліками безвісти зниклих і невпізнаних трупів; перевірки документів, що засвідчують особу; у ході експертно­го встановлення тотожності (ідентифікації) особи, зображеної на більш ніж двох фотознімках тощо.

Наукові основи використання ознак зовнішності людини з метою розкриття й розслідування злочинів започаткував фран­цузький криміналіст А. Бертільйон.

У 70-ті роки XIX ст. він запропонував систему описання при­кмет злочинців з метою їх реєстрації, де кожний елемент зовніш­ності отримав точне (конкретизоване) визначення й позначення.

Поступово, з використанням досягнень анатомії, антрополо­гії, психології, фізіології, морфології, судової медицини та ін­ших наук, а також з урахуванням слідчої, оперативно-розшуко-вої та експертної практики у криміналістиці сформувалось ок­реме вчення про зовнішні ознаки людини.

У криміналістиці та слідчій практиці поняття ознаки часто визначають через властивість і навпаки - властивість інтерпре­тують як ознаку.

Таке тлумачення визначень є взагалі справедливим, але воно вимагає уточнення для окремих теорій криміналістики, які опе­рують поняттями «ознака» і «властивість».

Ознака - це сторона предмета, те, чим вона відрізняється від їй подібних (М. І. Уємов).

Ознака - це межа якості об'єкта, його форма, розмір і віднос­не розташування частин цілого, за допомоги яких можна «ви­значити або описати об'єкт» (за М. І. Кондаковим).

Ознака - це зовнішній вигляд, вона є очевидною та доступ­ною щодо безпосереднього сприйняття.

Властивість - це частіше за все внутрішня сторона об'єкта, її якість уміщено в зовнішні обриси будь-якого тіла.

Через те в більшості випадків властивість є неочевидною, ос­кільки це - внутрішня якість об'єкта (твердість, радіоактив­ність, пружність, теплопровідність тощо).

Тому внутрішні властивості часто називають структур­ними.

Спостерігач пізнає їх опосередковано, оскільки вони виявля­ються в русі, процесі взаємодії предметів.

Отже, властивості відрізняються від ознак як у логічному, так і в криміналістичному розумінні.

Тож у подальшому зовнішні властивості фізичних тіл ми на­зиватимемо ознаками, а внутрішні - властивостями.

Отже, ознаки і властивості притаманні будь-якому матері­альному об'єкту.

Люди і речі (предмети) становлять собою матеріальні утво­рення, кожний з них займе певний об'єм матеріальної субстан­ції, обмеженої просторовими межами, які утворюють зовнішню «оболонку», або зовнішність.

Зовнішність є очевидною, вона й вирізняє предмет у просторі.

Тому її (вирізні) особливості - це ознаки зовнішності, або зовнішні ознаки.

Будь-які об'єкти матеріальної живої та неживої природи ха­рактеризуються зовнішніми ознаками і внутрішніми власти­востями.

Криміналістичне вчення про зовнішність тобто фізичні ознаки та властивості людини, які використовуються для ото­тожнення людини, останнім часом дістало назву криміналіс-тичної габітології'.

' На з'ясуванні співвідношення понять «ознака» і «властивість» зупини­лися через те, що габітологію зазвичай розглядають як розділ криміналістич­ної техніки, що вивчає ознаки зовнішності людини, що не зовсім вірно, бо вивчення і група функціональних ознак, які за суттю є властивостями (еле­менти ходи, голос, павички - цс в русі, в динаміці), тому мова йтиме про ознаки та властивості зовнішності.

Габітологія - галузь криміналістичної техніки, що вивчає за­кономірності закріплення зовнішності людини в різних відоб­раженнях і розробляє техніко-криміналістичні засоби і методи (способи) збирання, використання інформації про зовнішні оз­наки і властивості людини з метою розкриття й розслідування злочинів.

Крім поняття «криміналістична габітологія» (за М. С. Сал-тевським), трапляються й інші назви: «габітоскопія» (за Г. Л. Грановським), «криміналістичне вчення про прикмети людини» (за Ю. О. Пересункіним), «ідентифікація людини за ознаками зовнішності» (за І. Ф. Пантелєєвим), «судова габіто­логія» (за Ф. П. Совою), «дослідження зовнішньої будови об'єкта» (за І. Кертисом).

Серед ознак зовнішності у криміналістиці належить розріз­няти не тільки власне ознаки будови тіла людини, а й окремих його елементів (частин): шкірних узорів на пальцях рук і ніг; зубів; шкірного покриву обличчя, зокрема шкіри губів, щік, лоба, кінчика носа, вушної раковини тощо.

Кожна група об'єктів дослідження утворює підрозділи габі-тології; наприклад, папілярні візерунки рук і ніг вивчає дакти­лоскопія; ознаки будови зубного апарату - дентоскопія; шкірні покриви відкритої частини обличчя - криміналістична дермо­скопія; частки тканини людського організму, які містять хоча б один геном ДНК,- генотипоскопія.

Отже, криміналістична габітологія як розділ криміналістики охоплює:

• власне габітологію - вчення про зовнішність та її елементи;

• дактилоскопію;

• дентоскопію;

• криміналістичну дермоскопію;

• криміналістичну генотипоскопію.

Зупинимось на дослідженні питань, пов'язаних із власне га-бітологією, а на завершення розгляньмо деякі аспекти криміна­лістичної генітоскопії (з дакто-, денто-, дермоскопією ми вже ознайомилися, коли вивчали питання з теми судової трасології). Передумовами застосування габітології у криміналістиці є: - неповторність (індивідуальність) прикметної зовнішності кожної людини, відмінність її зовнішності від зовнішності ін­ших людей, що обумовлюється її складністю, великою кількіс­тю ознак, їх варіантністю; навіть якщо розглядати тільки риси обличчя, можна нарахувати не менше 100 видів ознак щодо різ­них його частин (елементів);

• відносна стійкість ознак зовнішності та властивостей (тоб­то відносна їх незмінність у межах певного часу), оскільки численні анатомічні ознаки безпосередньо залежать від кістко-во-хрящової структури тіла; форма голови, контури обличчя, висота, ширина, розташування й контури чола, ступінь вираз­ності надбрівних дуг та багато інших ознак обличчя обумовлю­ються будовою черепа людини;

• відносна незалежність одних ознак людини від інших її оз­нак і властивостей (велике підборіддя за відносно невеликих розмірів носа, черепа, чола тощо);

• визначеність ознак - ознаки закономірно відображають зовнішність людини;

• адекватність ознак - вони завжди є реальним відображен­ням дійсного виразу зовнішності;

• повнота інформації від ознак і властивостей зовнішності -інформація ця достатня для певного криміналістичного завдан­ня відображення прикметних ознак (прикмет) і властивостей;

• здатність зовнішності фіксуватись у різних відображеннях, як у матеріальних, так і в ідеальних, тобто в пам'яті.

Зміни ознак та властивостей зовнішності та її елементів від­буваються як під дією постійно впливаючих закономірностей розвитку і старіння людського організму, так і під впливом різ­номанітних відносно стійких процесів (захворювань, взаємодії організму зі шкідливими умовами навколишнього середо­вища).

Інколи зовнішність змінюють навмисно або це пов'язано із впливом випадкових фізичних травм.

Зміни можуть бути відворотними й невідворотними; їх наяв­ність треба обов'язково враховувати у процесі ототожнення лю­дей за ознаками та властивостями зовнішності цих осіб.

(Засобами) джерелами встановлення особи за її зовнішністю можуть виступати:

• уявні образи про зовнішність особи, яка повинна бути впі­знана, зафіксовані в пам'яті інших осіб (наприклад, потерпіло­го, рідних безвісти зниклої особи);

• фотографії розшукуваних осіб, кіно-, відеоматеріали та ін­ші документи (медичні, спортивні, кадрові, архівні, спецреєст-раційні тощо);

• речові докази - сліди, що відображають зовнішню будову частин тіла людини (рук, ніг, губ тощо), а подеколи і одяг лю­дини;

• тілесні залишки людини (труп, череп, скелет тощо).

Відомості про зовнішність особи використовують, як уже згадувалося, для розкриття й розслідування злочинів, зокрема у вирішенні таких завдань:

• розшуку невстановлених осіб, що зникли з місця нероз-критого злочину, коли є інформація про їхню зовнішність (при­наймні про деякі елементи зовнішності);

• розшуку обвинувачених, що переховуються від слідства або суду, чи тих, що втекли з місць позбавлення волі;

- розшуку безвісти зниклих;

- ідентифікації живих осіб і померлих (загиблих) громадян тощо. Ці завдання вирішуються проведенням оиеративно-розшу-

кових заходів, слідчих дій, веденням криміналістичних обліків, проведенням відповідних різновидів криміналістичних експер­тиз чи інших спеціальних досліджень.

Усе це обумовлює різний порядок і доказове значення ре­зультатів застосування даних про зовнішність людини.

Суб'єктами застосування інформації про зовнішність особи є:

• слідчі - під час виконання слідчих дій (пред'явлення для впі­знання, відтворення обстановки та обставин події, допитів тощо);

• оперативні працівники, працівники патрульно-иостової служби - під час розшуку осіб за описаними ознаками або за фотографією;

• свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, які залуча­ються до слідчих дій, наприклад, до пред'явлення для впізнан­ня живих осіб або за фотографіями тощо;

• експерти або спеціалісти - під час проведення досліджень та експертиз за фотозображеннями і виготовлення суб'єктив­них портретів (про що мова йтиме нижче).