Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Криміналістика Курс лекцій.- К. Атіка.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
17.27 Mб
Скачать

Тема 14 тактика призначення і проведення судових експертиз

1. Поняття судової експертизи, її види та значення

Для того, щоб повно, всебічно та об'єктивно розслідувати злочин, вирішити в суді кримінальну справу, часто виникає потреба у використанні відповідних знань у галузі науки, техні­ки, мистецтва, ремесла, зокрема зі спеціальним залученням лю­дей, які на потрібному рівні володіють цими знаннями. Такі знання у криміналістиці називають спеціальними. Однією із форм використання цих знань під час провадження у кримі­нальній справі є, власне, проведення судових експертиз (надалі -експертиз).

Однак, без з'ясування сутності понять «спеціальні знання», «форма застосування спеціальних знань у кримінальному судо­чинстві» вивчення основних питань сьогоднішньої теми буде неповним.

Слід зазначити, що, як і з багатьох інших питань, у криміна­лістиці та правових науках кримінального циклу немає єдино­го підходу в розумінні поняття «спеціальні знання» та «форма застосування спеціальних знань». Тому, крім запропонованого вам підходу з цих питань, ви, зрозуміло, знайомлячись із спеціальною літературою, знайдете й інші.

Узагальнивши позиції науковців, можна запропонувати таке визначення спеціальних знань у кримінальному судочинстві: це -наукові, технічні та інші професійні, зокрема техніко-криміна-лістичні знання, отримані внаслідок фахової підготовки у поєд­нанні з навичками, набутими в процесі роботи у певних галузях практичної діяльності, які разом з науково-технічними засобами використовуються під час пошуку, виявлення, вилучення й до­слідження слідів із метою одержання доказової та орієнтувальної інформації, необхідної для встановлення істини у справі.

Спеціальні знання - це не загальновідомі, загальнодоступні та широковикористовувані знання. Це - такі знання або такий рівень володіння ними, що доступні обмеженому колу осіб -фахівців. Іншими словами, мова йде про знання, що напрацьо­вані наукою, запроваджені у практичну професійну діяльність осіб, які належно оволоділи ними, початково набувши їх із ви­щою освітою.

У зв'язку з цим варто зазначити, що правові (юридичні) знання, у контексті реалізації кримінального судочинства, не можна відносити до спеціальних знань. Так само не зовсім правильно техніко-криміиалістичні знання (тобто такі, що за­проваджені з різних галузей технічних і природничих наук та адаптовані криміналістикою для своїх цілей) розглядати як різновид правових знань, а отже, їх правомірно вважати спеці­альними.

Чому ж не виправдано правові знання відносити до спеціаль­них (хоча так уважають ніяк не всі науковці)? Запрошення «зі сторони» осіб, які володіють юридичними знаннями з кон­кретних галузей права для надання допомоги судді, прокуро­рові, слідчому чи дізнавачеві, ставило би під сумнів їхню здат­ність виконувати свої професійні обов'язки під час проваджен­ня у справі. Це означало б їхню недостатню компетентність у вирішенні конкретних правових питань. Саме тому існує прею-диція, що особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, є належним фахівцем з усіх галузей права України, а отже, залучати як спеціалістів до розслідування злочину чи розгляду в суді кримінальної справи інших юристів є неправомірним.

Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 30.05.1997 р. (п. 2) «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 р. вка­зав па неприпустимість порушення перед експертом правових питань, які не зачислено законом до його компетенції. Разом з тим, визнаючи правові питання винятковою компетенцією осіб, які здійснюють провадження у кримінальних справах, Верхов­ний Суд України не розкрив їхнього характеру і змісту, не ви­окремив конкретні галузі права.

Тлумачення цієї постанови сьогодні потребує уточнення. Останніми роками законодавство суттєво ускладнилось і розширилось, охоплюючи практично всі сфери діяльності. І цей процес триває. Отож дізнавачу, слідчому, прокурору, судді важ­ко самостійно вивчити і зорієнтуватись у тих чи інших питан-

ні 92

нях окремих галузей права, наприклад, у фінансово-кредитних, цивільно-правових, адміністративних відносинах. Окрім того, зазвичай, ці питання становлять предмет доказування у кри­мінальній справі і їхнє встановлення вимагає не тільки аналізу фактичних обставин та наукового обґрунтування висновків, але й аналізу нормативно-правової бази, яка регламентує ці питання. Неможливо кваліфіковано здійснювати провадження у кримінальних справах про податкові злочини, які вчиняються у сфері підприємництва і банківської діяльності, не володіючи достатніми знаннями у галузі цивільного та банківського права; злочини у сфері високих технологій,- не володіючи питаннями правового забезпечення інформаційної безпеки тощо. Не ка­жучи вже про те, що у кримінальних справах про майнові зло­чини, зазвичай, заявляють цивільні позови, вимоги, щодо яких можуть бути найрізноманітнішими, як і ті, що розглядають у цивільному чи господарському судочинстві.

Саме тому, як видається, виправдано частину правових знань особливого рівня складності (тобто поза межами так зва­них професійних знань слідчого, прокурора, судді) також вва­жати спеціальними знаннями. Для використання цієї частини (особливо складних) правових знань, вже як спеціальних, виправдано скористатись допомогою спеціалістів-правників з інших галузей вітчизняного права.

Які ж це особливо складні правові знання?

Зрозуміло, що критерій цієї оцінки буде завжди суб'єктивно-індивідуальним у конкретній ситуації. Коли суб'єкт правоза-стосування виявляє, що його знання, по-перше, недостатні, а по-друге, його міркування не можуть бути взяті за основу прийняття ним рішення, оскільки відповідні правила, інструкції, підзаконні акти, закони вимагають їхнього кваліфікованого обґрунтування з боку відповідного спеціаліста - виправдано необхідні для вирішення справи правові знання вважати особливо складними як для суб'єкта її провадження, а, отже, спеціальними і такими, що потребують допомоги відповідного спеціаліста-правника.

Частина особливо складних правових знань (передусім, знань інших галузей права, окрім кримінального і кримінально-процесуального права і криміналістики, оскільки вони складо­ві професійних знань слідчого тощо) також є спеціальними знаннями.

Виникає запитання, а що таке професійні знання? Професійні знання слідчого, прокурора, судді (у контексті здійснення кримінального судочинства) - це частина вже згаду­ваних правових знань, утворених сукупністю, передусім, знань кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, а також певна частина знань інших галузей права, набутих ними під час фахової підготовки у вищому навчальному закладі тощо, використання яких не потребує сторонньої допомоги.

Професійні знання у вищезазначеному контексті - не спе­ціальні знання. Ними повинні володіти всі суб'єкти, що вправі зЛійснювати провадження у кримінальних справах, і жодна допомога як спеціалістів зі сторони - недопустимо (такий висновок випливає, принаймні, з норм статей (обов'язок порушити кримінальну справу), ч. 2 ст. 118 (окремі доручення) КПК).

Однак і серед професійних знань є спеціальні знання. Йдеться про спеціальні неправові знання, тобто техніко-криміналіс-тичні знання. Неправовими - ці знання вважають умовно, оскіль­ки їхнє застосування також має правову основу.

До спеціальних, у цьому контексті, належить відповідна частина залучених і адаптованих криміналістикою до потреб судочинства знань судової медицини, судової хімії, фізики, по­жежної справи, автосправи, філології, і педагогіки, лінгвістики, математики, інформатики тощо, якою володіють і повинні во­лодіти та вміти використовувати як фахові техніко-криміна-лістичні знання слідчі, прокурори, судді.

Які ж існують форми застосування спеціальних знань у кри­мінально-процесуальній діяльності (тобто, способи і напрями використання згаданих знань)?

їх доволі багато:

  • безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим, прокурором, суддею (судом), тобто функціонерами процесу­альної діяльності, на яких відповідно до закону лежить обов'я­зок доказування;

  • використання спеціальних знань фахівцями без залучення їх до участі у слідчих діях (консультації, отримання від них усіляких довідок зі спеціальних питань тощо);

  • використання результатів несудових (відомчих, адміністра­тивних) розслідувань, а також результатів досліджень окремих об'єктів, що проводились у межах указаних розслідувань (на­приклад, результати патолого-анатомічного дослідження трупа особи, після її начебто природної смерті тощо);

  • використання спеціальних знань через залучення фахівців -спеціалістів. Спеціаліст (у процесуальному розумінні) - це осо­ба, яка залучається слідчим (судом) для участі у слідчих діях для допомоги у збиранні, дослідженні, оцінюванні й викорис­танні доказів (ст. 128-1 КПК);

  • використання спеціальних знань через залучення фахівців, які виконують процесуальні функції судового експерта, після доручення їм проведення судово-експертного дослідження. Експерт - особа, що володіє спеціальними знаннями і залуча­ється органами розслідування чи судом для проведення судової експертизи;

  • використання спеціальних знань через призначення слід­чим, дізиавачем ревізії, бухгалтерської чи іншої документальної перевірки (інвентаризації);

  • доручення відповідним фахівцям за завданням слідчого чи суду провести самостійно технічні чи інші дослідження (обсте­ження) окремих об'єктів тощо.

Як бачимо, ці форми є різноманітними, тож є можливість по­будувати їх класифікацію.

1. Залежно від доказового значення результатів застосуван- ня спеціальних знань на:

  • процесуальні форми (використання спеціалістів у прове­денні слідчих чи судових дій, використання спеціалістів у межах проведення судових експертиз, використання самим слідчим на­явних у нього спеціальних техніко-криміналістичних знань);

  • не процесуальні форми (виконання попереднього дослі­дження об'єктів, консультативна діяльність фахівців, складан­ня спеціалістом суб'єктивних портретів розшукуваних осіб, використання криміналістичних обліків, виконання різнома­нітних доручень слідчого технічного характеру - роздрук фото­графі й, розшифрування стереофотометричних зображень, виготовлення фототаблиць, макетів і моделей для проведення слідчих дій тощо, участь спеціалістів в оперативно-розшукових заходах, спільне вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вжиття заходів щодо ефективного використання слідів та інших речових доказів).

2. Залежно від джерела регламентації застосування спеціаль- них знань:

  • форми, безпосередньо передбачені законом;

  • форми, про які є лише згадки у кримінально-процесуаль­ному законодавстві;

  • форми, що не передбачені КПК.

3. Залежно від підстав застосування спеціальних знань:

- форми обов'язкового застосування спеціальних знань під час проведення відповідних слідчих дій (зокрема випадки обов'язкової участі спеціаліста - судмедексперта чи лікаря в огляді трупа, перекладача у ході допиту тощо особи, яка не во­лодіє мовою судочинства і т. д.);

- форми факультативного застосування, тобто винятково за оглядом особи, яка здійснює провадження у справі.

4. Залежно від характеру дій, під час проведення яких вико- ристовуються спеціальні знання:

  • форми застосування спеціальних знань під час проведення слідчих дій;

  • форми застосування у ході проведення інших процесуаль­них і не процесуальних дій.

5. Залежно від суб'єкта застосування спеціальних знань:

  • форми, що застосовуються слідчим;

  • форми, що застосовуються дізнавачем, прокурором, суддею;

  • форми, що застосовуються спеціалістом, експертом чи ін­шими учасниками (адвокатом, оперативним працівником).

6. Залежно від характеру застосування спеціальних знань суб'єктом доказування, який використовує в доказуванні ці знання:

  • форми безпосереднього застосування суб'єктами доказу­вання спеціальних знань;

  • форми опосередкованого застосування. Безпосереднє - ко­ли сам суб'єкт застосовує такі знання, насамперед криміналіс­тичні.

Опосередковане - коли залучаються фахівці.

Незалежно від підходів до класифікації форм застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві, так чи інакше основною формою є проведення судової експертизи.

До ознак, які характеризують судову експертизу як самостій­ну форму застосування спеціальних знань, відносять:

  • наявність особливої процесуальної форми (матеріальні та процесуальні підстави, процесуальний статус реалізаторів фор­ми, значення результатів);

  • суттєвість для кримінальної справи встановлюваних цією формою обставин;

  • проведення досліджень компетентними особами (фахівцями);

- дання ними висновку (специфічного процесуального акта). У цьому зв'язку потрібно з'ясувати декілька суміжних термінів. Судова експертиза

Стаття 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. дає таке визначення: «Судова експертиза - це до­слідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обстави­ни справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попе­реднього (досудового) слідства чи суду».

Внаслідок того, що питання призначення і проведення су­дової експертизи регламентовано і КПК, є сенс вести мову про судову експертизу як процесуальну дію, що полягає в дослі­дженні експертом за постановою дізнавача, слідчого, судді (ухвалою суду) речових доказів та інших матеріалів із метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значен­ня для правильного вирішення справи.

Призначення і проведення судової експертизи - це передба­чений статтями 196-205 КПК та іншими нормативними актами комплекс процесуальних, організаційних і забезпечувальних дій особи, яка приймає й реалізує рішення про потребу прове­дення експертом відповідного дослідження та дії самого екс­перта щодо безпосереднього проведення згаданого досліджен­ня - судової експертизи і дання за її результатами висновку.

Висновок експерта - це документ, складений у результаті виконаного експертом дослідження, якому в передбаченому КПК порядку було доручено провести судову експертизу і дати відповіді на поставлені йому питання. Якщо на підставі прове­дених досліджень експерт установлює певні належні, допусти­мі й достовірні фактичні дані та викладає їх у своїх відповідях, то ці дані за відповідного їх формулювання будуть доказами у справі, а висновок - джерелом цих доказів.

У чому полягає значення судової експертизи?

Це значення обумовлюється забезпеченням повного, всебіч­ного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, в рамках якої проведено судову експертизу, і полягає в тому, що:

  • судова експертиза забезпечує здобуття нових і перевірку вже наявних доказів;

  • дозволяє залучати до процесу доказування фактичні дані, які для органолептичного (тобто чуттєво-суб'єктивного: за запахом, смаком, тактильним відчуттям) сприйняття і дослідження особа­ми, які здійснюють це доказування, є недоступними;

  • надає можливість перевірити достовірність фактів, уста­новлених органолептичними засобами;

  • дозволяє за матеріальними відображеннями вирішувати проблему ототожнення людей та інших різноманітних матері­альних об'єктів.

Основними завданнями, які вирішуються проведенням су­дових експертиз, є:

а) ідентифікація об'єктів і суб'єктів за залишеними слідами (ідентифікаційні завдання);

б) діагностика механізму події (щоби збільшити обізнаність про елементи криміналістичної структури злочину, зв'язки між цими елементами; розширити знання про етапи розвитку кон- кретного злочину (підготування, механізм злочину, результати, можливі наслідки (уявні); забезпечити пізнання різних проце- сів взаємодії та його результатів тощо) - це діагностичні зав- дання;

в) експертна профілактика - діяльність щодо виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів, та напрацювання заходів для їх усунення.

А зараз про види (класифікацію) судових експертиз, оскіль­ки питання класифікації відіграє важливе значення для теорії та практики.

Судові експертизи можна класифікувати за багатьма крите­ріями.

1. За рівнем судової експертизи.

У загальній теорії криміналістики прийнято вирізняти чоти­ри рівні судових експертиз:

  • клас (тип),

  • рід,

  • вид,

  • різновид (підвид).

Клас судової експертизи утворюють експертні дослідження, об'єднані спільністю знань, що слугують джерелом формування теоретичних і методичних основ судових експертиз та об'єктів, що досліджуються на основі цих знань (наприклад, клас кримі­налістичних експертиз, клас судово-медичних та психофізіоло­гічних експертиз, сільськогосподарських експертиз).

Рід експертизи розрізняють за предметом, об'єктом і методи­ками експертного дослідження (наприклад, у криміналістичних експертизах вирізняють такі роди: почеркознавчі, авторознавчі, технічні експертизи документів, трасологічні тощо).

Вид експертизи - складові елементи роду. Вони вирізняють­ся специфікою предмета щодо спільних для роду об'єктів і ме­тодик (наприклад, у судово-технічній експертизі документів розрізняють: експертизи реквізитів документів, експертизи ма­теріалів документа (паперу, чорнила тощо), що використову­ються для їх виготовлення).

Підвиди експертизи - складові частини виду судової експер­тизи, що мають групу спеціальних завдань, характерних для предмета конкретного виду (роду) судової експертизи, а також комплекси методів дослідження окремих об'єктів (або їх груп) (наприклад, у рамках криміналістичної експертизи реквізитів документів можна вирізняти такі її підвиди: експертиза відтис­ків печаток для їх ототожнення і вирішення діагностичних зав­дань, судова експертиза документів, отриманих із використан­ням копіювальної техніки, судова експетриза документів, вико­паних па друкарських машинках).

Отже, судові експертизи можна класифікувати за класом, родом та іншими рівнями.

Так, усі сучасні судові експертизи, які виконуються на тери­торії України, поділяють на десять класів:

  1. Криміналістичні.

  2. Медичні та психофізіологічні.

  3. Інженерно-транспортні.

  4. Економічні.

  5. Інженерно-технічні.

  6. Інженерно-технологічні.

  7. Біологічні.

  8. Сільськогосподарські.

  9. Екологічні.

10. Мистецтвознавчі. Криміналістичні поділяються на:

  • почеркознавчу,

  • авторознавчу,

  • техніко-криміналістичну експертизу документів,

  • фототехнічну,

  • балістичну,

  • вибухотехнічну,

  • трасологічну,

  • фонографічну,

  • фопоскопічну,

  • лінгвістичну,

  • портретну,

  • документів, обладнаних спеціальними засобами захисту,

  • відновлення номерів (знаків),

  • матеріалознавчу (матеріалів, виробів, речовин). Медичні і психофізіологічні - це:

  • судово-медична,

  • судово-психіатрична,

  • судово-психологічна,

  • психолого-исихіатрична.

Судові інженерію-технічні:

  • автотехнічна,

  • водно-транспортна,

  • авіаційно-технічна,

  • залізнично-технічна,

  • інші інженерно-транспортні. Судово-економічні:

  • бухгалтерська,

  • фінансово-економічна,

  • інженерпо-екопомічна. Судові інженерно - технічні:

  • пожежно-технічна,

  • з техніки безпеки,

  • будівельно-технічна,

  • комп'ютерно-технічна. Судові інженерно-технологічні:

• вибухотехногенні (технологічні щодо промислових ви­бухів),

  • товарознавчі. Судово-біологічні:

  • ботанічні,

  • зоологічні,

  • біолого-ґрунтознавчі. Сільськогосподарські:

  • агротехнічна,

  • агробіологічна,

  • ветеринарна,

  • ветеринарно-токсикологічна. Судово-екологічні:

  • екології середовища,

  • екології біоценозу,

  • ефективності охорони тварин і рослин,

  • ефективності охорони природних ресурсів. Мистецтвознавчі.

Своєю чергою, судово-медичні поділяються на види:

  • експертиза трупів,

  • експертиза живих осіб,

  • експертиза речових доказів,

  • судово-медична експертиза ідентифікації знарядь злочину за його слідами,

  • експертиза у справах про професійні правопорушення ме­дичних працівників та ін.

2. За характером предмета або галуззю спеціальних знань су- дові експертизи поділяються, майже аналогічно поділу судових експертиз на класи з деталізацією на роди:

  • криміналістичні судові експертизи та їх різновиди;

  • медичні та психофізіологічні та їх різновиди;

  • інженерно-транспортні і т. д.

3. Усі криміналістичні ще діляться на різновиди за рівнем розповсюдження па:

  • традиційні (дактилоскопічна, почеркознавча, авторозиав-ча, судово-балістична тощо);

  • нетрадиційні (експертиза матеріалів, речовин і виробів: нафтопродуктів, паливно-мастильних матеріалів, лаків і по­криття тощо, експертиза ґрунту, фоноскопічна, фонографічна (фонетична), полі графологічна, гіпнорепродуктивна, графоло­гічна тощо).

4. Залежно від характеру завдань і методів дослідження на:

- ідентифікаційні (для встановлення індивідуальної тотож­ності);

- класифікаційні (для класифікації об'єкта дослідження, встановлення його групової належності, виду, роду);

  • діагностичні (для встановлення стану об'єкта, його власти­востей, встановлення можливості провадження об'єктом певної дії тощо);

  • ситуаційні (пов'язані з дослідженням об'єкта, його ознак і властивостей залежно від конкретної ситуації та обстановки на місці події);

  • змішані (найбільш розповсюджені).

5. Залежно від черговості (послідовності) проведення на:

  • первинні (за якої об'єкт досліджується вперше);

  • повторні (призначаються в разі необґрунтованості виснов­ку в первинній експертизі або коли висновок суперечить іншим матеріалам справи чи породжує сумнів у його правильності). Це має місце тоді, коли:

а) висновок суперечить іншим доказам, що містяться в мате- ріалах справи;

б) під час проведення експертних досліджень застосову- валися методи, які не відповідають досягненням сучасної науки;

в) експертом із суб'єктивних причин досліджувалися не всі представлені джерела (суб'єктивна неповнота дослідження);

г) експерт не володіє спеціальними знаннями для досліджен- ня наданих об'єктів (некомпетентність).

Повторні судові експертизи призначаються з іншим складом експертів (ч. 6 ст. 203 КПК).

Необхідно мати на увазі, що за незгоди з первинним виснов­ком експерта призначення повторної експертизи не є обов'яз­ковим. У вирішенні нього питання враховується наявність у справі інших доказів з обставин, що є предметом експертизи, а також практична можливість (за часом і в принципі) провести повторну експертизу, наприклад, коли втрачено або істотно ви­дозмінено досліджуваний об'єкт.

6. За обсягом проводжених досліджень судові експертизи поділяються на:

  • основні (висновки яких охоплюють основний комплекс питань, які вимагали експертного дослідження);

  • додаткові (ними вирішуються питання, які з об'єктивних причин не входили до переліку основної експертизи або допов­нюють чи уточнюють відповіді основної). Призначається тоді, коли висновок основної було визнано об'єктивно неповним або недостатньо зрозумілим. Доручається тому ж експертові або іншим (ч. 5 ст. 75, ст. 203 КПК).

7. Залежно від кількісного складу експертів на:

- одноособові (проводяться одним експертом);

- комісійні (проводяться групою експертів однієї галузі спе­ціальних знань). Призначається для вирішення достатньо складних питань або коли мають місце різні думки з будь-яко­го питання. Складається спільний висновок, а коли не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо (ч. З ст. 75, ст. 203 КПК). Судово-психіатрична експертиза завжди комісій­на (не менше трьох експертів-психіатрів).

8. За складом використаних спеціальних знань на:

  • однорідні (такі, під час провадження яких використову­ються спеціальні знання з галузі однієї науки);

  • комплексні (використовуються декілька різних, але су­міжних галузей спеціальних знань). Це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічно-кри-міналістичні тощо. За згоди експертів складається спільний висновок, з указівкою на те, в чому конкретно полягала роль кожного фахівця. Кожен експерт вправі підписати спільний висновок повністю або лише ту частину його, яка відобра­жає хід і результати проведених ним особисто досліджень. Якщо експерти не дійшли згоди, кожний з них складає свій висновок.

9. Залежно від місця проведення на:

  • такі, що проводяться в експертних установах;

  • такі, що проводяться поза межами експертних установ.

10. Залежно від виду висновку експерта. Про види висновків експерта мова йтиме згодом.

Зрозуміло, що найпоширенішими є криміналістичні експер­тизи. Це завжди державно-експертні лабораторні дослідження об'єктів із метою встановлення їхнього фактичного стану, мож­ливості проведення певних дій, з'ясування обставин, за яких виконувалися певні дії, встановлення невидимих слідів зашиф­рованого змісту, групової належності об'єктів або їхньої тотож­ності. Така експертиза вимагає спеціальних техніко-кримі-налістичних знань. її об'єктами можуть бути документи з усіма складовими, сліди рук, ніг, знарядь злочину та інструментів, транспортних засобів, зброї, боєприпасів тощо.

Про можливості сучасних судових експертиз - це питання для самостійного вивчення.