1 Попов в. Л. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник.- сПб., 1997; Судебная экспертиза // Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Се­ливанова и в. Л. Спеткова.- м, 1998.

Варто згадати про можливості судово-медичної експертизи щодо ідентифікації людини за умов виявлення невпізнаного труна. Уже тривалий час використовують методику ідентифі­кації людини за останками кісток обличчя та черепом трупа, який розклався. Є судові спеціалісти - медики, які дослід­жуючи трупи, піддані значному розкладові, у змозі відновити капілярні узори на руках.

Як відомо, у практику запроваджено генотипоскопічну судо­во-медичну експертизу, за допомогою якої ідентифікують осо­бу за ознаками крові, встановлюють походження (належність) частин тіла одній людині, її стать тощо.

Судово-медична експертиза речових доказів призначається як на початковому, так і на подальшому етапі провадження у справі. Проведенням такої експертизи встановлюється наявність, похо­дження, конкретна чи групова належність виділень організму лю­дини, виявлених на місці події, на знаряддях убивства, тілі та одя­зі потерпілого, підозрюваного, на інших об'єктах. Досліджують кров, потожирові виділення, сперму, слину, вміст кишечника, ін­ші виділення, волосся тощо. Цитологічному дослідженню підда­ють частими шкіри, клітини внутрішніх органів і кісток.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою речових доказів:

• чи наявна на об'єктах дослідження кров людини;

• до якої групи і тину належить вона;

• який термін утворення плям крові; їх регіональне походження;

• чи є на об'єктах сперма, її група;

• волосся належить людині чи тварині;

• з якої частини тіла досліджувані волосини, вони вирвані чи випали;

- чи відповідає волосся волоссю конкретної особи тощо. До питань, що вирішуються генотипоскопічною експерти­зою (молекулярно-генетичним методом), відносять:

• чи належать кров, сперма, волосини підозрюваній особі;

• чи належать частини тіла одній або різним людям;

• кому належали частини трупа (кров, волосся тощо) - осо­бі жіночої чи чоловічої статі та ін.

Допити свідків. Допит очевидців та інших свідків також проводиться після огляду місця події та трупа. У справах про вбивства основними групами свідків виступають:

• очевидці вбивства;

• особи, які першими побачили (виявили) труп;

• особи, що повідомили про подію в міліцію;

• особи, що останніми бачили вбитого живим;

• особи, які незадовго до вбивства чи після нього бачили бі­ля місця події громадян, що видалися підозрілими;

• особи, що перебували поблизу (в районі) події;

• водії транспорту;

• родичі;

• товариші;

• колеги по роботі;

• сусіди потерпілого;

• інші особи, що знали загиблого.

Під час допиту осіб, що першими знайшли труп, з'ясовують, коли і як свідок опинився на цьому місці; хто ще був із ним; чи знає він загиблого; чи був на момент виявлення потерпілий ще живим; чи називав він злочинця; що було зроблено свідком для надання допомоги. Якою була поза потерпілого, стан його одя­гу, які зміни вніс свідок до прибуття слідчо-оперативної групи (чи змінювалася поза, витиралася кров, які предмети бралися в руки, перекладалися на інші місця тощо).

У ході допиту осіб, які останніми бачили вбитого живим, з'ясовують: коли, де, за яких обставин свідок бачив потерпіло­го, як він опинився на цьому місці, хто ще був із ним і з потер­пілим; про що вони говорили, що робили, куди йшов потерпі­лий, куди йшли інші люди, які також були на цьому місці; кого свідок зустрічав до і після розставання з потерпілим.

Допитом свідків, що були поблизу місця події, з'ясовують: як і чого вони там опинились, кого там бачили, що чули, які особи ви­дались їм підозрілими і чому, які прикмети цих осіб, що вони роби­ли, куди йшли, до кого зверталися, про що розмовляли між собою.

Коли допитують очевидців, намагаються одержати інформа­цію про те, коли і як вони потрапили на місце події; за яких умов спостерігали подію; чи знають убитого чи вбивцю; у яких відно­синах допитувані були з ними; прикмети кожної особи (зовніш­ність нападника і жертви, їхні взуття, одяг тощо), як ці особи прибули на місце, як називали один одного, їхня зброя (чим бу­ли озброєні), дії кожного (у які частини тіла вони завдавали уда­ри, чим саме, їх послідовність), поведінка потерпілого, чи не провокував потерпілий напад; чи чинив опір; що казав, кричав; що злочинці взяли від жертви; що вони залишили на місці; яким шляхом пішли з місця нападу; чи не були вони поранені, чи не падали; яких змін зазнала обстановка місця події.

У ході допиту членів сім'ї, сусідів, співпрацівників потерпі­лого з'ясовуються обставини його залишення місця помешкан­ня, роботи, обставини, що передували вбивству; його відносини з оточенням; поведінка перед убивством; його характеристика, зокрема емоційна стійкість; у якому одязі загиблий пішов із до­му, які речі, гроші були в нього при собі; якими були його намі­ри; чи не було в нього останнім часом якихось відхилень від звичного способу життя; чи не казав він про наявні його життю, здоров'ю загрози або загрози іншим особам, про які йому було відомо; чи він комусь не погрожував; у якому стані були його комерційні та інші справи; чи були на цьому ґрунті певні кон­флікти; кому була вигідною його смерть.

Допитувані цієї групи можуть надати слідчому щоденники, записники, фотографії, документи, зразки викрадених речей, розповісти про зв'язки потерпілого, скласти схему цих зв'язків. Це особливо важливо у справах про вбивства на замовлення ко­мерсантів, які можуть перебувати у певній залежності від парт­нерів, прізвища яких не фігурують у вилучених матеріалах справи, документах. Про них знав тільки вбитий і, можливо, хтось із його близького оточення.

Свідки в усіх подробицях допитуються про особу підозрюва­ного: його психологічну і соціальну характеристику, відносини із загиблим, його уподобання, смаки, дії та місця перебування па день убивства; про причетність до факту вбивства, інтерес у позбавленні життя потерпілого тощо.

Питання, що їх необхідно з'ясувати у ході допиту потерпі­лого (якщо було вчинено замах на вбивство):

• про місце, час, мотиви, мету замаху;

• чи не могли дії потерпілого спровокувати напад;

- у яких відносинах перебував потерпілий із підозрюваним і хто знав про їхні стосунки;

- що передувало злочину;

- чи не було з боку підозрюваного погроз убивством і хто про це знає.

Під час допиту потерпілого необхідно застосувати звукоза­пис. Окрім цього, слід вилучити і долучити до справи:

• записники потерпілого, фотознімки, документи;

• зображення або зразки викрадених предметів;

• зразки почерку потерпілого;

- медичні документи, облікові матеріали військкоматів тощо. Однією з основних початкових слідчих дій виступає допит

підозрюваного. Тактичні прийоми його проведення вибира­ються залежно від обсягу і характеру інформації про обставини вбивства, його учасників, підстав для затримання підозрювано­го, особливостей його особи й поведінки тощо.

На момент першого допиту підозрюваного слідство, здебіль­шого, ще не має повної інформації про обставини вбивства та його учасників. Через це у ході допиту підозрюваного не варто поспішати з використанням цих даних. Частіше за все допит починається із запитання підозрюваному про те, що він може пояснити з приводу виниклої щодо нього підозри.

У випадках, коли підозрюваний визнає себе винним і дає правдиві показання про обставини вбивства, свою участь у ньо­му, повинні застосовуватись тактичні прийоми щодо деталіза­ції його показань. Рекомендується з'ясувати, як давно він знайо­мий з потерпілим, які були між ними відносини, за яких умов, коли і де вони зустрічались у день убивства, як проводили час, чи виникала між ними сварка, її причини, які ушкодження і з використанням якого знаряддя вони спричинялися загиблому, в якій позі перебував потерпілий в момент заподіяння йому смертельного поранення, як щодо нього розташовувався підо­зрюваний. Бажано одержати якомога детальніші показання про обстановку та обставини злочину, деталі, які можуть бути відо­мі тільки особі, що вчинила злочин.

У підозрюваного з'ясовують також шлях, яким він рухався, покидаючи місце вбивства; кого зустрічав; чи чистив свій одяг і взуття; де зараз цей одяг і взуття, знаряддя вбивства; які дії що­до приховання вбивства він виконував; кому розповідав про злочин тощо.

Показання підозрюваного для їх перевірки та оцінювання, для виявлення та усунення суперечностей порівнюються з да­ними, що наявні в інших матеріалах кримінальної справи.

У випадках, коли підозрюваний не повністю визнає або зовсім не визнає своєї вини, а в слідчого бракує достатньої викриваль­ної інформації, також використовують тактичний засіб деталі­зації показань. За умов висування неправдивого алібі підозрюва­ний із максимальною ретельністю допитується про те, як, коли і з ким проводив час, що збігається з часом убивства. У подальшо­му показання підозрюваного перевіряються, і на наступних до­питах йому пред'являється викривальна щодо його вини інфор­мація (наприклад, про наявність слідів крові на його одязі, тілес­них ушкоджень; виявлення в нього знаряддя вбивства та речей потерпілого тощо; пред'явлення доказів перебування підозрюва­ного на місці вбивства - свідоцьких показань про це, протоколу огляду, в якому зафіксовано виявлення на місці вбивства речей, що належать підозрюваному; висновку експерта про виявлення на місці події різноманітних слідів підозрюваного і т. ін.).

Доволі складні ситуації виникають, коли підозрюваний ви­знає факт зустрічі з потерпілим незадовго до його смерті, заяв­ляючи при цьому, що залишив потерпілого у колі не знайомих йому людей. У таких ситуаціях також використовують деталіза­цію показань, конструюють «допущення легенди» чи «викриття неправди», а також зміну темпу допиту, застосування чинника раптовості. Встановленню (перевірці та оцінюванню) підляга­ють не лише такі показання, що видаються слідчому необ'єктив­ними, а й ті, що па перший погляд є достатньо достовірними.

Наступний (подальший) етап розслідування повинен за­безпечити подальшу реалізацію загального розгорнутого плану. Першочергово слід уточнити окремі його пункти з урахуван­ням особливостей наявної слідчої ситуації: долучити нові слід­чі версії, додаткові слідчі та інші дії.

Основними завданнями подальшого етапу розслідування вбивств є встановлення:

• чи цей злочин учинено виявленим підозрюваним;

• чи були співучасники і хто вони;

• за яких обставин вчинено вбивство;

• які причини і умови могли цьому сприяти.

Залежно від виду, способу вбивства, застосованого знаряддя тощо, па цьому етапі з'ясуванню підлягають й інші обставини, що входять у предмет доказування, якщо їх не було встановле­но раніше виконаними слідчими діями або стосовно них не зі­брано достатніх доказів.

Так чи інакше на цьому етапі коло свідків, зазвичай, стає більшим. У нього вже входять суб'єкти, на яких посилається пі­дозрюваний, свідки, які можуть охарактеризувати його особу та особу потерпілого.

Подальший етап розслідування починається після пред'яв­лення підозрюваному чи особі, яка не визнавалася такою, обви­нувачення та їх допиту.

Допит обвинуваченого. Тактика допиту обвинуваченого за­лежить від того, визнає особа свою вину повністю, частково або заперечує її повністю. Коли має місце визнання особою своєї вини і вона вже допитувалась як підозрювана, в основному йде повторне з'ясування тих самих, що й під час допиту підозрюва­ного, питань. Однак у кожному разі, за такої ситуації допит роз­починається з уточнення, у чому власне обвинувачений визнає себе винним:

• чи був у нього намір убити;

• чи він цього бажав, або завідомо допускав;

- у чому вбачає свою необережну вину (коли мають місце посилання на таку);

• які дії він учиняв;

• де взяв знаряддя вбивства;

• в які ділянки тіла спрямовував удари;

- в якому положенні було тіло жертви та знаряддя на момент заподіяння ударів чи інших дій;

• чи чинив потерпілий опір;

• якою була поведінка потерпілого до кінця конфлікту;

• як давно знайомі обвинувачений і потерпілий, які їхні від­носини та підґрунтя цього;

• чи були в них контрінтереси, як вони обговорювались і ви­рі щупались або підлягали вирішенню;

• якщо були конфлікти, то чому обвинувачений вирішив розрядити їх убивством, а не іншим способом.

Слідчий має на увазі, що необхідно перевірити наявність усіх елементів складу злочину і доказати всі необхідні обставини. Власне, ці обставини зазначаються планом допиту. Визнання вини не усуває потреби перевірки алібі та основної версії захис­ту - вбивства у стані необхідної оборони або перевищення її меж.

У ході допиту обвинуваченого, який заперечує вину, уточню­ють у всіх деталях, кожну годину і хвилину, проведену обвинува­ченим у день убивства. Питання формулюються так, щоби відпо­віді можна було перевірити. Посилання на алібі перевіряються виявленням об'єктивних свідків (окрім тих, котрих називає об­винувачений) та уточненням показань названих ним осіб: чи сам приходив до них того дня обвинувачений, хто його приводив, чи знали його вони раніше, як він пояснював свій прихід тощо. Під­твердження алібі не виключає співучасті обвинуваченого у зло­чині, а той, хто його привів, і може бути виконавцем убивства.

Обвинуваченому роз'яснюють обставини, що пом'якшують його вину, зокрема щиросердне каяття та об'єктивні показання, що пояснюють мотиви й цілі його поведінки.

Названі обвинуваченим особи повинні бути встановлені й допитані, знаряддя вбивства та інші речові докази - знайдені, пред 'явлені йому для впізнання і приєднані до справи.

Обвинувачений повинен бути оглянутий з метою виявлення на його тілі та одязі слідів злочину, а у випадках, передбачених пунктами 3 і 4 ст. 76 КПК України, обов'язково призначається відповідно судово-психіатрична або судово-медична експер­тиза. Виявлені на цьому етапі розслідування за показаннями обвинуваченого чи іншим способом знаряддя злочину та інші речові докази також можуть бути направлені на криміналістич­ну, біологічну або судово-медичну експертизу, якщо необхідно виявити на них сліди, пов'язані зі злочином, або з'ясувати інші питання, вирішення яких вимагає спеціальних знань.

Варто зазначити, що характер наявних ситуацій розсліду­вання багато в чому залежать від позиції обвинуваченого після пред'явлення йому обвинувачення.

Основними завданнями тактичних операцій на цьому етапі розслідування є: 1) перевірка відповідних версій; 2) збирання доказів для повного викриття винної (винних) особи (осіб). Цього можна досягти проведенням таких тактичних операцій:

- встановлення мотивів убивства;

- виявлення доказів обізнаності обвинуваченого про обста­вини вбивства;

• перевірка алібі обвинуваченого;

• розшук знарядь вчинення злочину тощо.

Тактична операція -«Встановлення мотивів убивства», за­лежно від обставин убивства і дій злочинця для його прихован­ня, а також позиції обвинуваченого після пред'явлення йому обвинувачення, може охоплювати комплекс таких слідчих дій та онеративно-розшукових заходів:

• допити свідків, на яких посилається у своїх показаннях об­винувачений;

• обшук за місцем проживання обвинуваченого з метою ви­явлення речей та цінностей, що належали потерпілому;

- вивчення його способу життя і занять;

- перевірка намічених версій про перебування обвинуваче­ного на місці події;

- встановлення відносин обвинуваченого з потерпілим;

- встановлення дій обвинуваченого щодо його готування до злочину, придбання зброї, способу приховання слідів тощо.

Тактична операція «Виявлення доказів обізнаності обвину­ваченого про обставини вбивства» є доцільною у випадках, ко­ли слідчому у ході допиту свідків або в результаті оперативно-роз-шукових заходів стають відомі відомості про неприязні відносини між обвинуваченим (підозрюваним) і потерпілим, погрози з його боку, обізнаність обвинуваченого про такі деталі вбивства, про які може знати тільки вбивця. Така операція може передбачати:

• аналіз показань допитаних осіб;

• повторні їх допити з метою деталізації окремих обставин;

• проведення очних ставок;

• перевірка алібі тощо.

Тактична операція «Перевірка алібі» може містити:

• оперативно-розшукові заходи щодо встановлення місця перебування осіб, на яких посилається обвинувачений (підо­зрюваний);

• допити цих осіб;

• відшукання документів щодо цих осіб;

• виконання у присутності обвинуваченого повторного огляду місця події відтворення обстановки та обставин події за його участі;

• збирання інформації про рух транспорту конкретного мар­шруту, на який посилається обвинувачений тощо.

Тактична операція «Розшук знаряддя вбивства» прово­диться тоді, коли таке знаряддя не було знайдене у ході огляду місця події та виконання інших слідчих дій, але його ознаки встановлено висновком відповідного експерта або стали відомі з показань свідків. Така тактична операція може охоплювати:

• обшук житла обвинуваченого та прилеглої території;

• виявлення та допит свідків, які бачили в обвинуваченого певні предмети, знаряддя або знають про їх виготовлення або придбання.

У конкретних випадках на подальшому етапі розслідування можуть проводитися й інші тактичні операції, що випливають із обставин справи та наявної слідчої ситуації.

Реалізація кожної тактичної операції вимагає попередньої підготовки, чіткого плану, що відображав би її завдання, визна­чення видів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, кола учасників, їхніх функцій, порядку й часу проведення, тех­нічного забезпечення операції тощо.

Окрім уже названих судових експертиз, на подальшому ета­пі розслідування, як до речі, і на початковому, ще можуть при­значатися різноманітні криміналістичні експертизи:

• судово-балістичні; холодної зброї; вибухотехнічні;

• трасологічні;

• експертизи встановлення цілого за частинами;

• почеркознавчі, авторознавчі, технічного дослідження до­кументів;

• криміналістичні експертизи матеріалів, речовин і виробів;

• біолого-грунтознавчі (за зразками ґрунту з місця події та нашаруваннями на одязі обвинуваченого тощо);

• хімічна експертиза лаків і фарб;

• інформаційно-технічні (комп'ютерні).

Майже у кожній справі про вбивство призначають і прово­дять судово-психіатричну експертизу для встановлення осуд­носії обвинуваченого, а також судово-психологічні - для вста­новлення особистісио-психологічних властивостей, що є важ­ливими для оцінювання відносин між загиблим і злочинцем, для оцінки поведінки потерпілого обвинуваченим тощо.

На подальшому етапі розслідування вбивств, як уже зазнача­лось, проводяться відтворення обстановки та обставин події, пред'явлення для впізнання, обшуки (зокрема особисті), накла­дення арешту на майно та ін.

Завершальний етап розслідування полягає у виконанні ря­ду процесуальних дій: оформленні матеріалів справи; ознайом­ленні з ними потерпілих (когось із родичів убитого), їхніх пред­ставників, обвинуваченого із захисником; вирішенні заявлених цими суб'єктами клопотань (інколи таких, що потребують ви­конання слідчих дій); складенні обвинувального висновку та направлення його і кримінальної справи прокуророві на затвер­дження та ін.