( За даними: Державний стандарт України

Технічні умови ДСТУ 078-93) '

Компоненти	Концентрація, мг/дм^3( не більше)		Методика контролю
	Для лікувальни> та лікувально-столових вод	Для природних столових вод
Нітрати	50,0	50,0	ТОСТ 23208.9
Арсен	1,5	0,05	ГОСТ 26930 і РД 52.24.28
Сиинеиь Г~	0,1	0,1	ГОСТ 26932 і РД 52.24.28
| Нинк	5,0	5,0
Селен	0,05	0,05	ГОСТ 19413
Уран	23,8 Бк/л	23,8 Бк/л
Калмій	0,01	0,01	ГОСТ 26933
| Купрум	1,0	1,0	ГОСТ 26931
(Занадій	0,4	0,4	РД 52.24.28
Ртуть	0,02	0,005	ГОСТ 26927
Хром	0,5	0,5	РД 52.24.28
Сіронцій	25,0	7,0	ГОСТ 23950
Малій	18,5 Бк/л	18,5 Бк/л	^_
| Фтор	10,0	1,5	ГОСТ 3268.18
Феноли	0,1	0,001	ГОСТ 26449.1
Інші орган, речовини (з розрахунку па карбон)	30,0	8,0	А.с.№1513398

1.3. ТИПИ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД УКРАЇНИ

Воснову виділення типів мінеральних вод на території України покладе­но сучасні критерії оцінки природних вод з точки зору їх фізіологічної дії. Такими критеріями є: загальна мінералізація вод; іонний склад вод; вміст тера­певтично активних мікрокомпонентів; вміст органічної речовини; газовий склад і газонасиченість вод; активна реакція вод, що характеризується величиною рН; температура вод; радіоактивність вод. Відповідно до класифікації В.В.Іва­нова і Г.А. Нсвраєва [8], яка грунтується на цих критеріях, на Україні підземні мінеральні води об'єднуються в 2 основні групи: води специфічного складу, лікувальна дія яких визначається наявністю в них біологічно активних компо­нентів у підвищених кількостях; води без специфічних компонентів і власти­востей, лікувальний вплив яких визначається їх іонним складом та загальною мінералізацією.

Води без специфічних компонентів і властивостей

До таких мінеральних вод належать солонуваті (загальна мінералізація 2-5 г/дм³), солені (5-35 г/дм³) води і солянки ( > 35 г/дм³) азотні, азотно-метанові і метанові за газовим складом, які розвинуті на Україні дуже широко. Серед таких вод і солянок наявні води різноманітного макрокомпонентного складу: сульфатні, сульфатно-гідрокарбонатні, сульфатно-хлоридні, гідрокар-бонатно- сульфатно-хлоридні, хлоридні, гідрокарбонатно-хлоридні за аніонним; кальцієві, натрієво-кальцієві, магнієво-натрієві та кальцієво-натрієві за катіон­ним складом. Мінеральні води і солянки без специфічних компонентів приуро­чені до дуже різних літологічних утворень майже усіх стратиграфічних підроз­ділів: від докембрійських порід Українського кристалічного щита до пліоценових осадів Причорномор'я і Криму; на глибинах від перших десятків метрів до чо­тирьох кілометрів і більше. Водоносні горизонти найчастіше напірні; водність порід дуже різна: дебіти свердловин і джерел коливаються від десятих до сотень кубометрів на добу.

Регіональне поширення мають метанові і азотно-метанові води і солянки з мінералізацією понад 15 г/дм³ хлоридного натрієвого і кальцієво-натрієвого складу. Вони залягають у зонах утрудненого і дуже утрудненого водообміну усіх водонапірних басейнів па глибинах від 300 до 4000 і більше метрів, при­чому загальна мінералізація вод з глибиною, як правило, зростає до 300 і більше г/дм³. У водах і солянках часто наявні у підвищених кількостях такі мікроко-мпоненти, як бром, йод, бор. Мінеральні води і солянки без специфічних компо­нентів і властивостей іншого макрокомпонентного і газового складу хоча і не мають регіонального розповсюдження на Україні, проте розвинуті досить ши­роко (винятком є азотні хлоридні натрієві води з мінералізацією 15-35 г /дм³, поширені лише в Гірському Криму). Формування розглянутих типів міне­ральних підземних вод пов'язане, в основному, з вилуговуванням водовмісних порід з наступною метаморфізацією і концентрацією вод в умовах гідрогео- логічної закритості структур. Очевидно, певну роль відіграє також мета- морфізація седиментогенних вод. ,

Мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей викорис- товуються на Україні найвідомішими'курортними закладами: ^я

• Курорт Трускавець Львівської області. Джерела "Броніслава", "Марія", "Софія" (азотна сульфатно-хлоридна натрієва вода з мінералізацією 14 г/дм³, приурочена до піщано-глинистої товщі міоцену); "Барбара" (солянки такого ж складу).

• Курорт Моршин Львівської області. Джерела "Магдалина" (хлоридпі натрієві солянки з мінералізацією 310 г/дм³ і підвищеним вмістом брому і йоду) і "Боніфацій" (сульфатно-хлоридні магнієво-натрієві солянки, 406 г/дм³, з підвищеними концентраціями брому, йоду і заліза). Міне­ральні води тут приурочені до соленосної товщі міоценового віку.

• Курорт Миргород, розташований в долині р.Хорол Полтавської області. Тут хлоридна натрієва вода з мінералізацією 2,9 г/дм³ і підвищеним вмістом фтору і заліза, приурочена до юрських пісків, надходить з глибини близько 640 метрів з дебітом 11 дм³/сек (при зниженні на 8 м).

• Курорт Саки. Гідрокарбонатно-хлоридна натрієва вода з мінералізацією 2,1г/дм³, збагачена бромом і бором, відкрита свердловиною у пісковиках нижньої крейди на глибині 803 метрів. Водоносний горизонт високона-пірний: п'єзометричний рівень встановлюється на 120 м вище поверхні землі, дебіт свердловини 30 дм³/сек (2600 м³/добу). *

• Курорт Євпаторія. Хлоридна натрієва вода з мінералізацією 9,8 г/дм³, збагачена бромом, бором і кремнієвою кислотою, видобувається з вапняків палеозою, які залягають на глибинах 893-1238 м, з дебітом 6,6 л/сек (570 м³/добу) при самовиливі.

• Води, які використовуються курортами Саки і Євпаторія, є термальними (температура 39°С), що само по собі є лікувальним фактором. ь

Мінеральні води без специфічних компонентів використовуються в Україні ще цілою низкою інших курортно-санаторних закладів.

Води специфічного складу і властивостей

Вуглекислі води. За класифікацією В.В.Іванова, Г.А.Невраєва [8] ліку­вальними вважають води, які містять вуглекислоту у кількості понад 0,75г/ дм³. Вуглекислі води — це один з найцінніших різновидів мінеральних вод, які здавна використовуються у лікувальній практиці. Такі води широко розвинуті на Закарпатті, де встановлено аналоги відомих Кавказьких мінеральних вод: нарзани, боржомі, єсентуки, води типу Арзні і джульфінського типу.

Найбільш поширені тут води типу нарзанів. Це, головним чином, прісні або солонуваті води (1-3 г/дм³) гідрокарбонатні кальцієво-натрієві, кальцієві і кальцієво-магнієві; холодні (8,0-15,0°С) із вмістом вуглекислоти 0,8-2,9 г/дм³. На відміну від кавказьких, нарзани Закарпаття, як правило, містять мало суль­фатів. До цього типу вод належать мінеральні вуглекислі води районів Ужгорода (водоносні породи — вулканічні туфи верхньопліоцепового віку), с.Ужок (піс­ковики олігоцену), Рахова (с.Устя-Ріки, Кобилецька Поляна), с.Вишково Хуст-ського району, с.Голятин Міжгірського району, сел.Жаб'є Івано-Франківської області. Води цього типу залягають на глибинах від 10-15 до 80 м, відомі також ви­ходи джерел (3 останні пункти). Дебіти джерел 0,1-1,0 л/сек, свердловин — 1,0-3,0 л /сек і більше. Джерельна вода типу нарзанів широко використовується місцевим населенням, з лікувальною метою (на 1996 р.) — лише сапаторіями-профілакторіями "Квасний потік" і "Плай".

Менш, ніж нарзани, поширені мінеральні води типу боржомі. Вони зосе­реджені, в основному, в Мукачівському та Свалявському районах Закарпаття. Як правило, це гідрокарбонатні натрієві води з мінералізацією 4,3-11,0 г/дм³ і вмістом вільної вуглекислоти 1,3-2,0 г/дм³. Деякі води цього типу містять у підвищених кількостях фтор, бром, бор, йод. Води приурочені до тріщинуватих пісковиків палеогену, часто виходять на поверхню у вигляді джерел (м.Сг алява, с. Поляна, Луги, Плоске, Солочин, Неліпин, Шаян) та відкриті свердловинами на глибинах 36-77 м. Води напірні, п'єзометричні рівні встановлюються вище поверхні землі (до 10 м), дебіти свердловин 1-2, інколи до 10 л/сек (с.Плоске). На базі вод типу боржомі функціонують санаторії "Поляна", "Сонячне Закар­паття", "Квітка Полонини", санаторії-профілакторії "Кришталеве Джірело", "Шаян".

Дуже цінними різновидами вуглекислих мінеральних вод є води типу Єсентуки. Найкрупніші родовища цього типу на Закарпатті зосереджені по­близу с. Драгове і Вишкове Хустського, Сойми і Верховина Бистра Міжгірсь­кого районів. Це, в основному, хлоридно-гідрокарбонатні і гідрокарбонатно-хлоридні натрієві і кальцієво-натрієві холодні (9,8-15,6°С) води з мінераліза­цією 5-14 г/л і вмістом вуглекислоти 1,8-2,7 г/л, приурочені до пісковиків еоценового віку. Води цього типу часто містять у значних кількостях такі біоло­гічно активні компоненти, як бор, залізо, манган, кремнієву кислоту Вихо­дять на поверхню у вигляді численних джерел різного дебіту, а також відкри­ваються свердловинами на глибинах від 20-30 до 150 м. Води напірні, п'єзо­метричні рівні встановлюються вище поверхні землі, дебіти свердловин сягають 8-10л/сек.

Води єсентуцького типу використовуються санаторіями "Верховина" і "Шаян".

Мінеральні води типу Арзні відрізняються від інших типів вуглекислих вод хлоридним натрієвим складом і високою мінералізацією (до 30 г/дм³). На Закарпатті такі води відомі в долині р.Уж та її приток поблизу сс. Кострино і Сіль Великоберезнянського району, де є природні виходи таких вод з мінера­лізацією 4,6-14,4 г/діи³. Свердловини відкрили подібну воду (16 г/дм³) на глибинах близько 80 метрів в тріщинуватих аргілітах і пісковиках олігоцену.

Дебіти свердловин — 1,2 л/сек. Води холодні (9-13,2°С), напірні, п'єзомет­ричні рівні встановлюються на 0,5 м вище поверхні землі. Вміст вуглекислоти у водах 1,4-1,5 г/дм³; встановлені підвищені концентрації йоду, брому, строн­цію, бору. Води типу арзні використовуються санаторними закладами.

Крім Закарпаття вуглекислі води виявлено також у Криму, де вони приу­рочені до вапняків міоцену і виходять на поверхню (джерело Тарханське), або відкриті сверловинами на глибині близько 36 м (Сейт-Елінське джерело; дебіт 6 л/сек при зниженні на 4 м; п'єзометричний рівень встановлюється на глиби­ні 5м). Ці води характеризуються вмістом С0₂ відповідно 0,7 і 1,5 г/дм³, мінералізацією 11 г/дм³; НС0₃-С1 і СІ-НС0₃ № складом; температурою 15°С; наявністю біологічно активних компонентів (брому, бору, йоду, арсену).

Залізисті і арсенисті води. За нижній критерій концентрації заліза у водах для віднесення їх до залізистих мінеральних вод в більшості країн світу прийня­то 10 мг/дм³; Іванов і Невраєв вважають, що цю межу слід збільшити вдвічі [8].

На Україні такі води зустрічаються рідко і поширені в гірсько- складчастій області Карпат в зоні поширення вуглекислих мінеральних вод і в гідрогеоло­гічній провінції Донецької складчастої споруди.

Залізисті вуглекислі мінеральні води відомі у високогірній частині Закар­паття поблизу с. Келечин і Кобилецька Поляна Рахівського району. Води приу­рочені до тріщинуватих пісковиків палеогену; виходять на поверхню у вигляді джерел різної потужності (сумарний дебіт в районі с.Келечин — 10 л/сек) і відкриваються свердловинами на глибинах 30-10 м. Води напірні,' рівні вста­новлюються на висоті 15-20 м від поверхні, дебіт свердловин — до 100 л/сек (с.Келечин). Вміст заліза коливається від 20 мг/дм³ (свердловина в с.Коби­лецька Поляна) до 50-90 мг/дм³ (свердловина в с.Келечин). Води гідрокарбо-натні кальцієві слабосолонуваті (1,9-2,7 г/дм³) і прісні (0,4-0,9 г/дм³). Келе-чинський тип вуглекислих залізистих мінеральних вод виділяється як один із світових класифікаційних типів. Природні виходи залізистих вод відомі також в с.Виженка (сульфатна залізно-алюмінієвого складу, рН — 3,45, мінераліза­ція — 0,42 г/дм³, вміст заліза (II) - 48мг/дм³) і в смт.Східниця (гідрокарбо-натна натрієва, рН — 7,2, мінералізація — 0,31 г/дм³, вміст заліза (II) — 45 мг/дм³).

В межах Донецької гідрогеологічної провінції залізисті мінеральні води виявлено у відкладах карбону, де вони часто приурочені до зон тектонічних порушень і виходять на поверхню у вигляді джерел. Зокрема, це вуглекислі (концентрація С0₂ до 500 мг/дм³) води переважно сульфатні і хлоридно-суль-фатні різноманітного катіонного складу з мінералізацією від 0,8 до 6,1мг/дм³ і концентрацією заліза від 102 до 678 мг/дм³ (Горлівка).

Формування залізистих вуглекислих вод на думку А.Є.Бабинця [3] пов'я­зане з акумуляцією атмосферних опадів і вилуговуванням водовмісних порід, які містять сільфіди і гідрооксиди заліза.

Арсенисті води. Оскільки арсен має яскраво виражену токсикологіч­ну дію, то прийом всередину арсенистих вод строго регламентується. Щодо визначення конкретного критерію, який дозволяв би віднести мінеральні води до такого типу, то до цього часу не існує загальноприйнятої думки: деякі автори приймають цей критерій за 1 мг/дм³, інші — 0,7 мг/дм³ та 0,2 мг/дм³.

Води з підвищеним вмістом арсену (5-10 мг/дм³) встановлені на Україні в межах одного родовища вуглекислих мінеральних вод в с.Кваси Рахівського району. Ці води виділяються в окремий джульфінський тип. Води Квасових джерел холодні (11 °С) гідрокарбонатно-хлоридні кальцієво-натрієві з міне­ралізацією 1,3 г/дм³ і вмістом вуглекислоти 1,5 г/дм³. Разом з арсеном у воді встановлено біологічно активні компоненти (манган, залізо, бор). Вода такого типу з мінералізацією 5,3 г/дм³ відкрита свердловинами на глибині 20-25 м в тріщинуватих пісковиках верхньої крейди. Води напірні, рівні встановлюють­ся на глибині 1,9 м від поверхні.

Води джульфінського типу використовуються в санаторії "Гірська Тиса". Кремнисті мінеральні води (терми). До цієї групи Іванов і Невраєв (8] включають широко розвинуті в природі кремнисті термальні води, при цьому умовною нормою вмісту в них кремнієвої кислоти (Н₂5іО,) вважається 50 мг/дм³ при температурі понад 35°С. В Польщі цей критерій сягає 100, в Болгарії — 75, в Угорщині і Румунії-50мг/дм³.

Підземні води такого типу на Україні найбільш поширені серед Закар­патських вуглекислих, менше — азотних терм. Вуглекислі і азотно-вуглеьислі терми приурочені до зон четвертинного вулканізму: перші — Ужгородське та Іванівське родовища (вміст кремнійкислоти — 112-228 мг/дм³ при температурі 28-52°С); другі — Берегівське родовище, розташоване в районі Берегівського мілкогір'я вулканічного походження (води хлоридні натрієві з мінералізацією 20,5 г/дм³, вмістом кремнійкислоти 120 мг/дм³ і температурою 52°С). Азотні кремнисті терми найбільш поширені у світі. На Закарпатті виділяється декілька родовищ таких вод: Деренівське, Ужгородське, Карпатське, Лісарня, Бор-жавське (вміст кремнієвої кислоти 88-170 мг/дм³при температурі 15-3$°С). Азотні кремнисті терми, в основному, маломінералізовані (0,4-2,8 г/дм³, рідше до 15,3 г/дм³; серед аніонів переважають гідрокарбонат- і хлорид-іони, каті­онний склад — різноманітний).

Кремнисті води Закарпаття почали використовувати останніми роками в санаторіях "Карпати", "Перлина Карпат", "Промінь" та інших.

Відомі кремнисті води в районі Харкова, які використовуються на курорті "Берегівські мінеральні води" і в санаторії "Рай-Оленівка".

Приурочені ці води до глауконітових опоковидних пісковиків харківської світи олігоцену, видобуваються з глибини близько 29 м з дебітом 11 л/сек. Води прісні (0,7-0,8 г/дм³) гідрокарбонатні натрієво-кальцієві з концентрацією кремнійкислоти 44-58 мг/дм³ і незначним вмістом заліза, фтору, брому і йоду. Води холодні (ЮєС).

До кремнієвих мінеральних вод належать також води "Київська" (гід-рокарбонатного натрієво-кальцієвого складу з мінералізацією 0,6 г/дм³, приу­рочена до піщаних порід юрського віку і містить кремнійкислоту у кількості

40 мг/дм³) і "Березанська" (приурочена до бучацьких пісків палеогену хлорид-но-гідрокарбонатна натрієва вода з мінералізацією 1,78г/дм³).

Сірководневі (сульфідні) води. Води з концентрацією сірководню понад 10 мг/дм³ вважаються лікувальними. Сульфідні води за вмістом вільного сір­ководню поділяються на слабосульфідні (10-50 мг/дм³), середні (50-100), міцні (100-250) і особливо міцні (понад 250 мг/дм³).

Районом зосередження основних родовищ таких вод на Україні є південно-західна частина Волино-Подільського водонапірного басейну в межах пригра-ничної смуги південно-західного закінчення Східно-Європейської платформи і Передкарпатського прогину. Ця зона є районом надзвичайно складної текто­ніки. Характерною її особливістю є також розвиток тут хемогенної товщі гіпсо-ангідритових порід тортону, до яких і приурочені сульфідні води.

Найвідоміші родовища сульфідних мінеральних вод цієї зони: Немирів, Шкло, Великий Любінь (Львівська область), с.Черче (Івано-Франківська об­ласть), с.Щербинці (Чернівецька область), розвинуті води від слабо-до міцно-сульфідних (25-176 мг/дм³) сульфатні кальцієві і натрієво-кальцієві з мінералі­зацією від 2,2 до 3,1 г/дм³, холодні (10°С). Мінеральні води в с.Черче приуро­чені до тортонських вапняків, залягають па глибині 180 м і мають температуру 18"С. Відповідними курортами використовуються води як природних виходів (дебіти джерел 0,6-6 л/сек), так і свердловин (Немирів — з глибини 70-75 м, Шкло, Великий Любінь, Щербинці).

На Україні є також менш відомі родовищі сульфідних вод, розвинуті в різ­них районах. Встановлені такі води на Передкарлатті (курорт Трускавець), на Закарпатті (санаторій "Синяк", пансіонати "Лумшори" і "Чорна вода"), в Гірсь­кому Криму (бальнеолічниця в м.Феодосія), на Керченському півострові (с.Чо-* крак), джерела в с.Микулинці (Тернопільська область). Сульфідні води цих родовищ приурочені до різних стратиграфічних і літологічних комплексів порід: глинистих сланців тріас-юрського віку (джерело Аджи-Су в Криму), вапняків палеоцену (м.Феодосія) і міоцену (с.Чокрак), андезитів міоцену (санаторій "Си­няк") і відомі яку природних виходах, так і на глибинах до 70 м. Дебіти джерел і свердловин — від 0,13 до 2,5 л/сек. Води відрізняються між собою хімічним складом, величиною загальної мінералізації і концентрацією вільного сірко­водню. Серед них зустрічаються:

• слабосульфідні прісні сульфатні кальцієві і натрієво-кальцієві води Закар­паття;

• середньосульфідні хлоридні натрієві солянки (300 г/дм³) Трускавця;

• міцні сульфідні солонуваті гідрокарбонатно-хлоридні натрієві солонуваті (7,4 г/дм³) води у Феодосії;

• особливо міцні сульфідні (480 мг/дм³) солені (31 г/дм³) хлоридні натрієві води джерела Чокрак.

Слабо сірководневі води поширені також в межах Причорноморського водонапірного басейну. Зокрема їх використовують на курорті Кирилівка Запорізької області (вапняки сарматських відкладів), а також відкрито у по­родах кімерійського і куяльницького ярусів на узбережжі Азовського моря (Бердянськ, Приморське та ін.). Води тут хлоридні натрієві з мінералізацією 1,5-7,0 г/дм³.

Води з підвищеним вмістом органічної речовини. До підземних вод з підвищеним вмістом органічної речовини (ОР), який забезпечує їх лікувальні властивості, належать, насамперед, води широко відомого родовища "1 Іафтуся" на курортах Трускавець і Східниця Львівської області. Мінеральна вода типу Нафтуся приурочена до піщано-глинистих відкладів воротищенської світи міо­цену. Водовмісна товща представлена слабокарбонатними бітумінозними гли­нами з прошарками пісків і пісковиків. Мінеральна вода, яка використовується в лікувальних цілях, є вуглекисло-азотною прісною (0,6-0,8 г/дм³) гідрокар-бонатною магнієво-кальцієвою із вмістом Н₂5 1-3 мг/дм³. За [3] вода не містить макрокомпонентів у кількостях, які можуть представляти бальнеологічний інтерес; вмісти мікрокомпонентів (нікелю, срібла, міді, заліза, мангану, свинцю, стронцію) у "Нафтусі" незначні, і немає підстав вважати, що лише вони можуть забезпечувати лікувальну її дію на організм. Загальноприйнято на даний час, що лікувальна дія таких вод на організм людини обумовлена наявністю з них ОР, серед яких встановлено бітуми (15-25 мг/дм³), жирні і нафтенові кисло­ти, феноли, гумінові речовини. Води типу "Нафтуся" втрачають свої лікувальні властивості навіть після нетривалого зберігання, хоча концентрація ОР змі­нюється мало. На думку [3] втрата фізіологічної активності мінеральної води при зберіганні відбувається внаслідок перетворення органічної нелеткої скла­дової. Мінеральні води типу "Нафтуся" поширені в області Передкарпатського прогину і в Складчастих Карпатах, де вони утворюють невеликі локальні родо­вища. Крім двох найвідоміших і найкраще вивчених вже згаданих родовищ, де такі води широко використовуються, відомі також Верхньодністровське і Верх-ньосинєвидське родовища.

Іншим типом мінеральних вод, лікувальна дія яких визначається наявністю в них ОР, є Березівські мінеральні води, які використовуються відпов.дним курортом поблизу Харкова, а також близькі до них води санаторію "Рай-Оле-нівка" (Харківська область). Ці мінеральні води приурочені до пісків полтавсь­кої світи неогену. Води прісні (0,8 г/дм³) гідрокарбонатні магнієво-натрієво-кальцієві. Серед ОР виявлено гумінові речовини (12 мг/дм³), феноли, наф­тенові і жирні кислоти.

Йодні, бромні води. За [8] мінеральні води, які містять 5 мг/дм- йоду можна використовувати з розрахунком на фармакологічну їх дію. При цьому високомінералізовані води можна вважати йодними лише у випадку, якщо при їх розведенні для питного вживання (12-15 г/дм³) вміст в них йоду буде пере­вищувати 5 мг/дм³. Щодо бромних вод, то ті ж автори найбільш обгрунтова­ним вважають критерій концентрації брому в мінеральних водах — 25 мг/дм³. При цьому наголошується, що найціннішими бромними водами є води з міні­мальними значеннями співвідношень хлоридів до брому і загальної мінералізації до брому, оскільки в таких випадках вплив бромідів буде відчутнішим. У висо­комінералізованих водах і солянках граничний критерій вмісту брому буде зростати аналогічно такому для йоду.

Йод і бром у різних кількостях виявлено в підземних водах усіх гідрогео­логічних районів України, у тому числі і в межах Українського кристалічного щита, при цьому максимальні концентрації цих компонентів сягають, відпо­відно, 70 і 400 мг/дм³. Води, в яких бром і йод виступають як бальнеологічно активні елементи разом з іншими компонентами, досить широко використо­вуються для лікування: Білоцерковська група радонових мінеральних вод, водолікарні у м.Бердянську, Луганську і Старобільську, сірководневі води Криму, курорти Трускавець і Моршин, санаторій Затока (Одеська область) та інші. Багато аналогічних вод не використовується.

Проте, за встановленими критеріями, власне йодних і бромних вод на Укра­їні не так вже й багато. Частіше або концентрації йоду і брому у підземних водах є меншими за граничні критерії, або мінералізація вод є значною (100-300 г/дм³), і при розбавленні до 12-15 г/дм³ кількість йоду і брому буде менше кондиційної.

Йодні і бромні мінеральні води відомі в усіх тектонічних зонах Українських Карпатах. Такі води приурочені до відкладів юри, крейди, палеогену і неогену і відкриті на різних глибинах, або виходять на поверхню у вигляді джерел (с.Гре­бенів, Битків, Новоселиця та ін.). Проте більшість йодних і бромних вод є міц­ними солянками (до 230 г/дм³), в утворенні яких суттєву роль відігравали води морського походження. Формування іонного складу вод обумовлено процесами вилуговування і концентрації розчинів.

Найцікавіші води відкриті на глибині 322-390 м в Каршівській западині (Прикарпаття): мінералізація їх 11,9 г/дм³, концентрація брому 24,9 мг/дм³, йоду — 15,2 мг/дм³.

Багатим на йодні і бромні мінеральні води є також Причорноморський во­донапірний басейн. Води такого типу широко використовуються тут для ліку­вання на курортах Сергіївна в районі Білгорода-Диістровського (бромна гідро-карбонатно-хлоридна натрієва вода з мінералізацією 1,2-1,5 г/дм³., яка видо­бувається з глибини 140 м з дебітом 2,6л/секпри зниженні 18 м з сарматських вапняків) і Бєлград'Одеської області (хлоридні натрієві води з мінералізацією до 20 г/дм³ приурочені до юрських порід і видобуваються з глибини 534 м).

Вуглекислі бромні води є на Керченському півострові і в Гірському Криму (район Ялти, Алушти); в межах Дніпровсько-Донецького водонапірного басейну (водолікарня м.Луганськ використовує хлоридну натрієву (мінералізація — 57 г/дм³, вміст брому — до 190 мг/дм³) воду тріасових пісковиків, яка з дебітом 0,8 л/сек надходить самовиливом з глибини понад 700м); в межах Донецької складчастої області, де бромні і йодні води приурочені до зон тектонічних роз­ломів кам'яновугільних і пермських відкладів. Останні представляють собою хло­ридні натрієві солянки з мінералізацією 100-300 г/дм³ і вмістом брому 300-400 мг/дм³. Вода, одержана з нижньокам'яновугільних відкладів в с.Константино-піль Донецької області, має хлоридний натрієвий склад, концентрацію брому — 28,1 мг/дм³, йоду — 0,4мг/дм³ при величині загальної мінералізації— 14,4 г/дм³.

Радіоактивні мінеральні води. Радіоактивність підземних вод забез­печується, в основному, наявністю в них радону, рідше радію. До групи радоно­вих мінеральних вод відносять води з концентрацією радону понад 5 нКи/л. При цьому виділяють слаборадонові води (5-40), середньорадонові (40-200) і високорадонові (понад200 нКи/л). Для віднесення воддо радієвих за нижню межу концентрації радію приймають 1Т0" г/дм³. Залежно від концентрації радію виділяють води слаборадієві (10'" - 10¹⁰), середньорадієві (10 ¹⁰ - 10⁹) і сильнорадієві (понад 10⁹ г/дм³). При цьому В.В.Іванов і Г.А.Невраєв |8| про­понують ГДК радію для питних мінеральних вод 5Т0⁹ г/дм³, хоча до них цей критерій був в 10 разів суворіший.

Родовищ радонових мінеральних вод на Україні дуже багато. Води цього типу виявлені на Донбасі, в Криму і Карпатах, але найбільше вони розвинуті і вивчені на території Українського кристалічного щита (УКЩ), де радонові зоди використовують для лікування. Радіоактивні мінеральні води УКЩ розвинуті, головним чином, в тріщинуватій зоні кристалічних порід докембрію, але зустрі­чаються вони і в осадовій товщі.

Мінеральні води такого типу були відкриті на УКЩ в 30-х роках палюго століття і вперше охарактеризовані А.Є.Бабинцем [2], який виділив 8 районів найперспективніших для лікувального використання радіоактивних мінераль­них вод: Хмельницький Вінницької області, Миронівський і Білоцерковський Київської, Полонський Хмельницької, Знаменський Кіровоградської, Жито­мирський, Уманський Черкаської, Приазовський Донецької. В деяких районах радіоактивні води широко використовуються для лікування: санатерії в м.Хмельник, лічниці смт.Миронівка і м.Біла Церква.

А.Є.Бабинець (2] виділяє дві основні генетичні групи радіоактивних міне­ральних вод УКЩ. Першу групу складають підземні води кори вивітрювання. В основному, це радонові води, які містять гази атмосферного походження у кількості 15-30 мг/дм³. Хімічний складі мінералізація таких вод закономірно змінюються від північних районів щита до південних. Друга група радіоактив­них вод — це води розломних зон, радонові і радієво-радонові. Радіоактив­ність їх, як правило, вища, ніжу вод першої групи, мінералізація і склад відріз­няються від гідрогеохімічного фону. Води розломних зон в цьому районі міс­тять вуглекислоту у значній кількості (до 1,1 г/дм³, тоді як води кори вивіт­рювання — до 0,05 г/дм³) і часто мікроелементи у підвищених концентра­ціях.

Взагалі загальна мінералізація відомих радіоактивних вод змінюється від 0,1 (Коростишев, Житомирська група джерел) до 7 г/дм³ (с.Октябрське При-азовської групи джерел) і характеризується різноманітним макрокомпонен-тним складом. Серед них встановлено переважно слаборадонові води (Полонська, Знаменська, Житомирська, Білоцерковська, Уманська групи), а також середньорадонові — Хмельницька і Миронівська групи. Радсново-радієвими (слаборадієвими) можуть вважатись води Хмельницької, Миро-нівської і Житомирської груп — вмісти радію до 1,910 ¹⁰ г/дм³).

Радіоактивні води місцями виходять на поверхню у вигляді джерел (с.Кали-чівка Знаменської групи, м.Біла Церква, м.Умань, с.Октябрське), частіше видо­буваються свердловинами з глибин до кількох десятків метрів. Дебіт свердло­вин за наявними даними 1,4-7 л/сек.

Води, пов'язані з Криворізькою залізорудною смугою, де зона тріщинува­тості простягається на глибину до 1000 м, змінюються з глибиною від сульфат-но-гідрокарбонатних натрієвих і кальцієво-натрієвих прісних і слабосолонува-тих через хлоридно-сульфатні натрієві солені (11-16 г/дм³) до хлоридних нат­рієвих солянок (до 165 г/дм³). Цікаво, що вміст радону (десятки і сотні еман) від величини загальної мінералізації практично не залежить. Радіоактивні води, розкриті в межах УКЩ, переважно ненапірні, лише в місцях занурення до­кембрійських порід під молодші, можуть ставати напірними.

В Україні розповсюджені мінеральні води всіх бальнеологічних груп, але родовища мінеральних вод розподілені по території нерівномірно, що, природно, визначається з одного боку різною геологічною будовою території, з другого — різною її заселеністю та масштабами господарського освоєння. .

З 205 родовищ лікувальних мінеральних вод в Україні налічується 76 родо­вищ вод без специфічних компонентів та властивостей, ЗО — вуглекислих, 26 — радонових, 25 — бромних, йодо-бромних, йодних, 20 — сульфідних, 14 — з підвищеним вмістом органічних речовин, 7 — кремнистих термальних, 5 — залізовміщуючих, поліметальних і 5 — термальних вод |9|.

Зараз в Україні розвідано 99 родовищ мінеральних вод з сумарною вели­чиною затверджених запасів 64804 м³/добу, на яких експлуатується 95 роз­віданих ділянок (всього 154). Більше половини усіх розвіданих площ предс­тавлені мінеральними водами без специфічних компонентів та властивостей. Мінеральні радонові води розвідані на 24-х ділянках. Запаси родовищ бромних вод затверджені на 19 і сульфідних вод па 12 ділянках. На 11 ділянках родовищ із мінеральними водами з підвищеним вмістом органічних речовин динамічні запаси складають від 5 до 288 м³/добу. На родовищах вуглекислих миш'яко­вистих вод детально розвідано 2 ділянки, вуглекислих борних — 2, вуглекислих залізистих — 2, вуглекислих йодо-бромних — 1, вуглекислих кремнистих.— 2, вуглекислих — 10, залізистих — 2 кремнистих — 2 і борних — 2 ділянки.

Сумарна кількість відбору мінеральних вод на 95 ділянках, що експлуа­туються, становить всього 4470 м³/добу. Це складає лише близько 7% від величини затверджених запасів. В Україні також виявлені 84 родовища мі­неральних вод із попередньо оціненими запасами 71515 м³/добу, з них води з специфічними компонентами і властивостями — 28900 м³/добу.