4. Аутоімунні захворювання шкіри

Аутоімунні захворювання шкіри - це утворення антитіл до власних тканин і клітинних структур різних органів і систем, зокрема шкіри з її ураженням. З аутоімунних хвороб шкіри найчастіше реєструється листоподібна пухирчатка (Pemphigus foliacens}, еритематозна пухирчатка (Pemphigus erytematosus) і дискоїдний червоний вовчак (Discoid lupus erytematosus). Хвороби описані у собак і котів (Медведєв К.С., 1999).

Етіологія аутоімунних захворювань маловідома. Вважають, що ці хвороби виникають при дії на шкіру ультрафіолетових променів, вірусів чи інших алергенів. Доведена спадкова передача патологій.

Патогенез. Аутоімунні захворювання шкіри є наслідком гіперчутливої реакції внаслідок утворення антитіл (Ig G, Ig M) у тканинній рідині під епідермісом. Ці антитіла кріпляться до поверхневих антигенів клітин, що спричиняє активацію цитотоксичних реакцій та вивільнення медіаторів запалення. Виникає запальна реакція шкіри, посилюється порозність судин, утворюються везикули, пустули, пухирі, які змінюються на ерозії, кірки, садна, виразки. Появляється свербіж. Розчухуючи уражені місця шкіри, тварина заносить збудників інфекції, що спричинює розвиток дерматиту.

Симптоми. На морді, м'якушах ступні, вухах, інколи на спині, шиї, животі (листоподібна пухирчатка), спинці носа і носовому дзеркалі (еритематозна пухирчатка, дискоїдний червоний вовчак) реєструють везикули, пустули, пухирі, кірки, ерозії, садна і навіть виразки. Спостерігається свербіж. Тварина облизує, розчісує і розгризає уражені ділянки. За відсутності лікування появляється гнійний дерматит.

Діагноз. Проводять клінічне обстеження шкіри. Відбирають проби шкіри з уражених місць для гістологічного дослідження. При дискоїдному червоному вовчаку виявляють гіперкератоз, атрофію базального шару епідермісу, набряк та розширення судин верхньої частини дерми, при листоподібній і еритемній пухирчатках - міжклітинний набряк епідермісу, деструкцію десмосом, утворення щілин, міхурів під роговим або зернистим шаром епідермісу. Виключають паразитарні та алергічні ураження шкіри, піодермію.

Лікування. Вигулюють тварин у похмурі дні, зранку та ввечері, якщо аутоімунні ураження шкіри спричинені дією ультрафіолетових променів. Використовують імунодепресивні препарати. Собакам всередину дають азатіоприн (імуран) у дозі 2,2 мг на 1 кг маси тіла щоденно або через день разом з глюкокортикостероїдами. Котам азатіоприн не застосовують, оскільки він пригнічує функції кісткового мозку (Медведєв К.С., 1999). Всередину дають преднізолон у дозі 2,2-3,3 мг на 1 кг маси тіла двічі на добу або дексаметазон - 0,1-0,2 мг/кг один чи два рази на добу протягом 14 днів. Якщо одужання не настало, то дозу збільшують у два рази і дають ще впродовж тижня, поступово знижу­ючи протягом наступних 8-10 тижнів. Місцеве на уражені ділянки один чи два рази на тиждень накладають мазі "Фторокорт", "Целестодерм" та інші, що містять глюкокортикоїди.

При ускладненнях аутоімунних уражень шкіри гнійним дерматитом застосовують антибактеріальні препарати.

5. Інші хвороби шкіри Дерматоспараксія

Дерматоспараксія (Dermatosparaxie, млява шкіра, надмірна розтяжність шкіри) - це спадкове ураження шкіри, яке характеризується значним розтягуванням та розриванням шкіри, а також сухожилків, зв'язок, фасцій кісток, капсул внутрішніх органів.

Патологія спостерігається у великої рогатої худоби (чорно-ряба порода, симентали, блакитна бельгійська, герофорд, шароле), овець, собак, котів, норок.

Етіологія і патогенез. Дерматоспараксія виникає при близькопорідному схрещуванні, коли появляється рецесивно-аутосомальний дефект.

У шкірі хворих удвічі збільшена кількість гіалуронової кислоти, кількість колагену зменшена, товщина колагенових волокон становить лише 140-170 А°, у здорових - 640 А°. У таких тварин відсутній фермент, який сприяє зв'язуванню пептидів при формуванні колагену. У хворих телят міститься pN-колаген типу 1, який відсутній у здорових тварин.

Симптоми. Тварини народжуються мертвими або гинуть після народження, а якщо залишаються жити, то їх утримують протягом місяця і направляють на вимушений забій. У хворих при фіксації чи нанесенні ударів утворюються розриви і розтягування шкіри у ділянці голови, шиї, передньої частини тіла, суглобів. Інколи тварини народжуються з численними складками на голові та шиї. Шкіра відстає від підшкірної клітковини, між ними утворюється набряк водянистої консистенції, який має мішкоподібний вигляд. При пальпації і розтягуванні шкіра тягнеться, як гума, її товщина у 2-3 рази перевищує здорову. Після розривів у рани потрапляє мікрофлора і розвиваються гнійні процеси, що може спричинити сепсис та смерть.

Патолого-морфологічні зміни. Шкіра, фасції, зв'язки, капсули внутрішніх органів розірвані або рвуться при натисканні. Кістки м'які, легко ріжуться, зв'язки легко відділяються від них. При гістологічному дослідженні виявляють зменшення кількості колагенових волокон у сполучній тканині.

Діагноз.Визначають наявність близькопорідного схрещування, враховують клінічні ознаки, проводять гістологічне дослідження шкіри.

Прогноз несприятливий, лікування невідоме.