Тема 4.Педагогічний процес як система і цілісне явище

Педагогічний процес – це система, в якій органічно поєднані процеси формування, розвитку, виховання й навчання з усіма умовами, формами, методами їх функціонування. Система – це виділена на основі певних ознак впорядкована множина взаємопов'язаних елементів, поєднаних загальною метою функціонування і єдністю управління і, які перебувають у взаємозв'язку з середовищем як цілісне явище. Прикладом систем, в яких здійснюється педагогічний процес, є система народної освіти в цілому, школа, клас, навчальні заняття та інше. Кожна з них функціонує в певних зовнішніх умовах: природничо-географічних, суспільних, культурних тощо. Для кожної системи існують специфічні умови. Для шкільної системи характерними с матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні, морально-психологічні, естетичні та ін.

Компонентами системи, в якій здійснюється педагогічний про­цес, є: педагоги, вихованці, умови виховання.

Рис.2. Компоненти педагогічного процесу

Сам педагогічний про­цес характеризується метою, завданнями, змістом, методами, формами взаємодії педагогів і вихованців, а також досягнутими при цьому результатами. Оскільки ці компоненти педагогічного процесу матеріа­лізуються шляхом активної взаємодії найважливіших учасників педа­гогічного процесу - учнів і педагогів в певних конкретних умовах, – то виділяють ще такі компоненти педагогічного процесу, що цементують систему, як цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний.

=2=

Між компонентами педагогічного процесу виділяють певні зв'язки – інформаційні, організаційно-діяльнісні, комунікативні, управління та самоврядування, причинно-наслідкові, генетичні, які виявляють історичні тенденції, традиції в навчанні й вихованні, забезпечують певну наступність і послідовність при плануванні й реалізації нових педагогічних процесів.

1 Змістовий модуль 2. Навчання

Тема 5. Навчання в цілісному педагогічному процесі

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.

Дида́ктика (дав.-гр. διδακτικός — повчаючий) — один із розділів педагогіки, який вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань; визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, вплив навчального процесу на особу.

Вперше термін «дидактика» з'явився у творі Яна Амоса Коменського «Велика дидактика», який стверджував, що дидактика — «це універсальне мистецтво навчання всього і всіх, і при тому вчити з надійним успіхом, так, щоб не могло бути невдач, щоб ні в учнів, ні в тих, хто вчить, не було нудьги, щоб навчання проходило з радістю, вчити ґрунтовно, не поверхнево, не для форми, а наближаючи учнів до істинної науки, вчити добрим правилам поведінки і глибокому благочестю».

Рис. 2. Основні категорії дидактики

2

Рис.3. Навчання в цілісному педагогічному процесі

Дидактика тісно пов'язана з такими науками, як філософія, вікова фізіологія, вікова і педагогічна психологія, фахові методики

Рис. 4. Зв'язок дидактики з іншими науками

3

Навчання як специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності та досвіду попередніх поколінь спирається на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики

Рис. 5. Методологічні засади пізнання

Усім явищам і процесам властиві певні діалектичні суперечності. Вони є джерелом їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм.

У найбільш загальному вимірі рушійна сила процесу навчання — це результат суперечностей між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок — з другого 

Рис. 6. Рушійна сила процесу навчання

Усі функції навчання діалектично взаємозумовлені, взаємопов'язані та доповнюють одна одну 

Рис. 7. Механізм взаємодії різних чинників дії рушійної сили

4

Процес навчання, оскільки він ґрунтується безпосередньо на розумовій діяльності, має спиратися на певні закони мислення, враховувати логічні особливості діяльності мозку. На цьому й побудована логіка навчального процесу.

Логіка навчального процесу — це оптимально-ефективний шлях мисленнєвої діяльності людини від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до потрібного, прогнозованого. Попередній рівень визначається ступенем навченості учня, обсягом його знань, умінь та навичок, якими він оволодів на нижчому рівні пізнавальної діяльності (в школі та поза нею). Потрібний рівень зумовлений програмними вимогами з конкретної навчальної дисципліни.

Рис. 8. Логіка навчального процесу

Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями та навичками

Знання — ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків природного та людського світу; результат відображення об'єктивної дійсності.

Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань; готовність застосовувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.

Навичка — застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій і виробляється в результаті багаторазових повторень.

Рис. 9. Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями та навичками

5

Тип навчання — це спосіб і особливості організації мисленнєвої діяльності людини. Визначення типу навчання здійснюється на основі аналізу певних структурних елементів: характеру навчальної діяльності вчителя; особливостей заучування знань учнями; репродуктивної діяльності учнів; специфіки застосування знань на практиці.

Типинавчання

Модульно-розвивальне навчання, ввібравши в себе кращі надбання теорії й практики освітньої діяльності, передбачає поділ навчального матеріалу на логічно завершені блоки — модулі, які є частинами цілісної структури навчальної дисципліни. Учитель організовує учнів на самостійну пізнавальну діяльність щодо засвоєння того чи того модуля, розуміння його зв'язків з іншими модулями. Самостійна діяльність учнів з оволодіння тими чи іншими блоками — це процес своєрідних відкриттів нового в системі знань. Педагог оцінює діяльність учнів у формі залікових балів. Така навчальна праця сприяє формуванню пізнавальних мотивів, позитивно впливає на інтелектуальний розвиток особистості.

Проблемне навчання 

учитель створює певну проблемну (пізнавальну) ситуацію, допомагає учням виокремити проблемну задачу, прийняти її; організовує вихованців на самостійні пошуки шляхів і засобів розв'язання конкретної задачі; учні самостійно оволодівають певними знаннями, які є передумовою успішної пізнавальної діяльності; учитель пропонує широкий спектр застосування набутих знань на практиці. Включення учнів до системи проблемного навчання сприяє створенню оптимальних умов для їх інтелектуального розвитку, оволодінню ними інструментами (методами) навчальної діяльності, формуванню пізнавальних мотивів навчання, соціально-психологічної підготовки особистості до активної практичної діяльності.

Догматичне навчання

характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готовому вигляді без пояснення; учні засвоюють знання без усвідомлення та розуміння і майжедослівно відтворюють завчене; від учнів не вимагають застосовувати знання на практиці

Пояснювально-ілюстративне

 (пояснювально-репродуктивне) навчання полягає в тому, що вчитель повідомляє учням певну суму знань, пояснюючи сутність явищ, законів правил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; учні мають свідомо засвоїти пропонований обсяг знань і відтворити на рівні глибокого розуміння їх сутності, вміти застосовувати знання на практиці

6

1