Тема 3. Стратегічне планування та зміни

1. Основні принципи та поняття стратегічного управління та стратегічного планування змін

2. Нормативно-правові засади здійснення стратегічного планування змін

3. Процес стратегічного планування змін

 

1. Основні принципи та поняття стратегічного управління та стратегічного планування змін

У сучасному розумінні стратегія змін, розроблена органом публічної влади повинна:

- містити ясні цілі, досягнення яких є вирішальним для загального результату місцевого розвитку;

- підтримувати громадську ініціативу;

- концентрувати головні зусилля в потрібний час у потрібному місці;

- передбачати таку гнучкість поведінки, щоб використовувати мінімум ресурсів для досягнення максимального результату;

- визначати скоординоване керівництво;

- окреслювати коректний порядок дій;

- забезпечувати гарантовані ресурси.

Стратегія змін, розроблена органом публічної влади – комплексний документ, який базується на результатах аналізу сильних та слабких сторін місцевого розвитку, охоплює всі основні аспекти місцевого розвитку, дозволяє завчасно спланувати реакцію території на зміни зовнішнього середовища, дає відповіді на всі ключові проблеми місцевого розвитку, забезпечує взаємоузгодженість усіх планів місцевого розвитку.

Стратегія змін повинна бути як реактивною, тобто допомагати органам місцевого самоврядування адаптувати розвиток території до зовнішніх змін, так і проактивною, тобто спрямовувати дії у потрібному напрямку.

У таблиці 1 наведено основні особливості стратегічного та оперативного управління змінами в публічних організаціях.

Таблиця 1 - Особливості стратегічного та оперативного управління змінами в публічних організаціях

Характеристики	Оперативне управління змінами в публічних організаціях	Стратегічне управління змінами в публічних організаціях
1. Призначення (місія)	Впровадження ефективних тактичних, оперативних змін	Впровадження ефективних змін у стратегію розвитку органу публічної влади чи стратегію місцевого розвитку
2. Основне спрямування управління	Спрямоване на управління внутрішнім середовищем, пошук шляхів більш ефективного використання місцевих ресурсів	Спрямоване на вивчення зовнішнього середовища, пошук нових можливостей для місцевого розвитку, відслідковування змін у зовнішньому середовищі та адаптація до них
3. Врахування фактора часу	Орієнтація на короткострокову і середньострокову перспективи	Орієнтація на довгострокову перспективу
4. Основні чинники побудови систем управління	Функції, повноваження, відповідальність органів публічної влади, структури управління, процедури та техніка управління	Функції, компетенція, повноваження, відповідальність органів публічної влади, система інформаційного забезпечення, місцевий потенціал та ресурси
5. Участь громадськості у прийнятті рішень	Участь здійснюється через певні інструменти співпраці влади та громадськості на місцевому рівні (наприклад, громадські звернення, збори громадян)	Участь здійснюється через певні інструменти співпраці влади та громадськості на місцевому рівні (наприклад, місцевий референдум, громадські ради, консультації з громадськістю)
6. Оцінка ефективності діяльності управління	Ефективність визначається через раціональність використання місцевих ресурсів	Ефективність визначається через раціональне використання місцевого потенціалу, а також виражається в тому, наскільки своєчасно місцева влада може реагувати на нові виклики і змінюватися залежно від них

 

Стратегічне управління змінами спирається на людський потенціал як основу публічної організації або на територіальну громаду як основу будь-якої території, орієнтує їх діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і забезпечує своєчасні зміни об’єкта управління, які відповідають викликам з боку зовнішнього середовища. Саме це дозволяє досягати мети функціонування публічної організації, території, держави та домагатися конкурентних переваг у довгостроковій перспективі.

Стратегічне управління змінами постійно фіксує, що необхідно робити сьогодні для досягнення бажаних цілей у майбутньому. Водночас стратегічне управління змінами – процес, що визначає послідовність дій з розробки і реалізації стратегії. Дана послідовність включає постановку цілей, вироблення стратегії, визначення необхідних ресурсів і підтримку зв’язку із зовнішнім середовищем – усе це дозволяє публічній організації, території, державі добиватися виконання поставлених завдань.

Отже, сама сутність стратегічного управління змінами робить його обов’язковим інструментом муніципального менеджменту в сучасних умовах, коли зміни відбуваються надзвичайно швидко, а традиційні територіальні конкурентні переваги часто втрачають своє значення як вирішальні фактори розвитку.

Стратегічне управління змінами тісно пов’язане із стратегічним плануванням змін. Слід зазначити, що основна відмінність між традиційним довгостроковим і стратегічним плануванням змін полягає в трактуванні майбутнього. У системі довгострокового планування змін робиться припущення, що майбутнє може бути передбачене шляхом перенесення існуючих тенденцій зростання. Керівники виконавчих органів місцевого самоврядування в даному випадку виходять з того, що в перспективі підсумки діяльності обов’язково покращаться в порівнянні з минулим, і цю тезу закладають в обґрунтування стратегії розвитку території.

Типовий результат такої практики – планування оптимістичних показників соціально-економічного-розвитку та отримання реальних результатів, які найчастіше істотно нижчі запланованих.

У системі стратегічного планування змінами – інша постановка питання. Тут не вважається, що майбутнє неодмінно повинно бути кращим ніж минуле і його можна вивчати методами екстраполяції. Тому в стратегічному плануванні змін важливе місце відводиться аналізу перспектив територіального розвитку, завданням якого є з’ясування тих небезпек, можливостей, а також окремих надзвичайних ситуацій, які здатні змінити тенденції, що склалися. Цей аналіз доповнюється аналізом позицій у конкурентній боротьбі.

Стратегічне планування змін повинно базуватися на принципах:

- об’єктивність говорить про те, що планування змін в публічній організації повинно спиратися на попередні досягнення, досвід та об’єктивну інформацію, зібрану під час розроблення стратегії;

- цілепокладання означає чітке формулювання мети та конкретних стратегічних цілей управління змінами в публічній організації;

- результативність передбачає спрямування всіх заходів, унесених до стратегії змін на досягнення поставлених цілей;

- ефективність передбачає визначення кількісного виразу співвідношення витрат і результатів поліпшення економічного та соціального стану території;

- пріоритетність передбачає включення до стратегії змін головних напрямків, реалізація яких дасть змогу забезпечити гармонійний розвиток території;

- компетентність передбачає забезпечення відповідності кола питань, на вирішення яких спрямована стратегія та компетенції органів управління територіальним розвитком;

- комплексність зорієнтована на створення диверсифікованої та інноваційної економічної структури, базованої на соціальному консенсусі;

- спадкоємність передбачає залучення до процесу розроблення представників усіх зацікавлених сторін задля забезпечення спадковості в реалізації розробленої стратегії змін;

- альтернативність передбачає опрацювання альтернативних варіантів стратегії змін;

- прозорість орієнтована на забезпечення прозорості процесів розроблення та реалізації стратегії змін, широке висвітлення їх у ЗМІ, залучення до них зацікавлених сторін;

- ситуаційність передбачає виявлення, оцінка, врахування впливу внутрішніх чинників та зовнішнього середовища, можливих варіантів розвитку залежно від їх комбінації.

Успішні стратегії змін характеризуються такими ознаками:

• підхід на основі партнерства й широкої участі;

• високий рівень громадського консенсусу, ефективність і діловий підхід;

• залучення великої кількості зацікавлених сторін з усіх сфер життєдіяльності суспільства;

• використання потужного аналітичного інструментарію;

• усвідомлення того, що якість однієї завершеної фази процесу стратегічного планування змін впливає на успішність наступної фази;

• загальна координація процесу.

Широке запровадження стратегічного планування в практику діяльності органів місцевого самоврядування розвиває стратегічне мислення управлінців, без зміни традиційної ментальності яких радикальні реформи неможливі.